22 | 06 | 2017

КОНСТРУКТИВНІ ІДЕЇ ДЕРЖАВНОСТІ ТА КОСМІЧНА МІСІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ

В.Пачовський

(Реферат, виголошений Василем Пачовським в «Молодій Громаді» в Перемишлі дня 22 січня 1933р.)

 

І.

 ІСТОРИЧНІ ІДЕЇ УКРАЇНИ

 

Всі великі державні нації мають ідеї свого національного післанництва, які виростають з почуття самоповаги провідної верстви. Суть цієї ідеї – як каже В.Липинський – полягає в тому, що провідна верства, а з нею ціла нація вважають себе покликаними вищими силами, в які вірять, до виконання їх наказів.

 

 І кілько було і є державних націй, стільки є й ідей месіанізму. Найбільше відомий месіанізм колишнього народу Ізраеля, який дає силу життя жидівській нації через п’ять тисяч літ мимо того, що ця нація не мала держави ні своєї землі – та хоч розбита й розсіяна по між ріжні народи світу творить солідарну групу в обороні визнавців закону Мойсея. Опріч жидівського відомий нам більше месіянізм польський та московський, який витворив прояви почуття національної гордости. Це почуття виявилося у великому творчому пориві провідної верстви до здобуття для своєї нації окремого Богом і людьми оправданого місця на світі.

Гасло Маццінія великого творця італійської свідомости  нації було «Бог і народ». В народі через народ люди зв’язані зі собою свобідною участю в його житті підносяться до висоти обов’язків супроти Бога. Звідтіль виникає, що в суті народу лежить  місія. Є він покликаний і призначений до сповнення Божого пляну. Мусить його сповнити в межах своїх границь і можливостий свого розвою. Має одначе також ширші і більші обов’язки. Ніякий народ не може жити тільки сам для себе; кождий має обов’язки супроти інших, супроти загальної европейської системи і супроти цілого людства.

 

  Баркер, професор історії і соціології університету в Кембрідж, в своїм творі «Народній характер» каже осьяк про національний характер та конструктивні ідеї народу: «Національна свідомість є витвором ХІХ століття. Народи існували вже тоді, як істнували у ряді століть. Але не це, що просто існує, має значіння. Дійсне і рішаюче значіння посідає це, що може бути поняте як ідея і як ідея є втілене в кінетичну силу до того ступня, що може стати приводом і жерелом ділання. В світі чину тільки так поняті ідеї витворюють електричну енергію і народ мусить бути чимсь більше, аніж фактом, мусить стати перше ідеєю, поки може стати динамічною силою.
 

  Народ, що хоче стати державою, є це зобразована система індивідуальних стремлінь під кермою спільного запасу конструктивних ідей. Якраз ці «організуючі ідеї» гуртують людей в суспільність, вказують йому відповідні в цьому становиська й устійнюють їх взаємини, а краще сказати точніше: люди самі гуртуються, займають відповідні становиська, устійнюють свої становиска в світлі нових ідей… Ті, що мають дар ясновидіння і енергію хотіння і змагання, що ясно бачуть провідні ідеї і мають могутню волю їх реалізації – ті є творцями народів».
 

  Якаж ідея може стати динамічною силою української нації?  Ідея самостійної України, проголошена університетською молоддю на вічу у Львові разом з брошурою Р.У.П. пера Міхньовського не могла перетворитися в тіло, бо вона не перейшла в кров і кість української нації за недостачею свідомості тих головних елементів, які становлять суть української державности та місії України в історії всесвіту. Хоч українська молодь 1900р. проголосила сю ідею на взір державних народів, не ясуючи докладно її змісту, - то як поставлено резолюції про ідею Самостійної України, усі учасники віча зірвалися як орли і заспівали з повної груди «Ще не вмерла Україна». Я плакав ревно і бачив у більшости присутніх з очий ринучі сльози, бо всі прийняли її як ідею воскресення Нації емоційно, цілою душею і глибиною чуття. Тоді зродилася «Молода Україна»!
 

  Цей зрив молоді викликав серед старшого покоління констернацію. Навіть найчільніші громадяни осудили його в часописях безглуздям, дорікаючи молоді, що хоче відірватися від габсбурської монархії, яка «положила такі заслуги для Русинів». Сей сервілізм можна вияснити тип, що Українці ХІХ століття були тільки нація літературна дуже вузького покрою за браком великої ідеї.
 

Першу велику месіяністичну ідею княжої України, ідею Святої Руси від Володимира до Юрія II украла нам Москва, оплюгавивши її кров'ю азійського деспотизму. З княжих часів нам лишилися тільки руїни Галича, Св. Софія і Печерська Лавра в українськім Римі. А літописів, тієї грамоти старинности нашої нації  та геніальний твір ідеї державности «Слова о полку Ігореві» - мусили ми видирати з загребущих рук Москви, але тих пам’ятників ми не уміли читати як греки читали Гомера. На гробі княжої України, як написав Філянський:

«Нам царство Скифії нічого не сказало -

Бервілля, блекіттю минуле поросло»…  
 

Другу месіяністичну ідею козацької України, ідею лицарів Хреста святого від князя Байди Вишневецького до Калнишевського під булавою гетьманів з високим стилем з українського бароку нам оплюгавила історія, накинена північними сусідами. Їх могили не промовляли до нас заповітом воскресення і не привели нас до великого чину, бо на їх могилах, як каже поет минулого Філянський:

«Хрестів поставити в свій час ми не зуміли,

Зоря вечірная вітає їх могили,

Одна вечірная їх чує заповіт!»
 

Третя месіяністична ідея української нації – ідея федерації всix Слав'ян в формі конфедерації вільних народів, ідея Кирило-Методіївського братства, висловлена в "Книзі битія українського народу", – пропала теж, затоптана в болото та злегковажена сусідами. Тарас Шевченко оплакав її смерть кровавими сльозами та ставив нову Україну "без холопа i без пана", – а другий наш геній, Микола Гоголь, висміяв російською мовою сміхом руїни Pociю Петра Великого i, навчивши росіян сміятися з держави, розвалював її для воскресення вільної України...
 

Та з проголошенням ідеалу Самостійної України  наступає зворот в українській просвітянській літературі. В Галичині окрім Стефаника, Мартовича та Кобилянської з Буковини гуртується під гаслом мистецтва для мистецтва гурт «Молодої Музи», в якої склад входили Бірчак, Б.Лепкий, Луцький, Карманський, В.Пачовський, Чарнецький, Твердохліб та Яцків, прихиляючись до споріднених духом надніпрянських поетів Філянського, Олеся і Чупринки, які виступали під напрямом М.Вороного.

«Мистецтво для мистецтва!» - гасло аристократів духа, привів з заходу Галичини польський письменник европейської міри Ст. Пшибишевскі, що оголосив своє «Confiteor» в Краківськім «?ycu» 1 січня 1899 року, де сказано: «Мистецтво не має ціли, бо воно є самоціллю, є абсолютом, який стоїть поза добром і злом, воно є сильнішим або слабшим відбиттям абсолюту душі. Нарід – каже він далі – є частиною вічности, а в нім стремлять коріння артиста, з нього як з рідної землі тягне артист найживловішу силу. Артист стремить корінням в народі, але не в його політиці, не в його зовнішніх перемінах, тільки в тім, що є в народі вічне: в його відрубности від усіх інших народів, в річи відмінній і одвічній, то є в расі. В творах мистецтва найсильніше проявляється сутній внутрішній дух народу».
 

У Польщі аристократами духа являється еліта інтелігенції, для якої творено мистецтво, а Молода Україна найшла аристократів духа в світі селянської маси, яка має культуру тисячоліть в свойому поведенні, в піснях і світогляді. Ідеольоги Молодої України вглибялися в душу нашої нації, аби з вічних елементів, добутих з таїни століть вложити кість і вілляти кров у велику ідею Самостіної України. Дух молодих письменників працював над загадкою, над питанням, над тайною чому наш народ тратить раз у раз верхи на користь сусідів, а рівночасно росте по дням, по ночам, по годинам як папороть без цвіту…
 

Адже в ХІХ столітті народ наш заперся і доконав колосального діла колонізації чорноморських берегів, а ми, інтелігенція його, проявили себе тільки як нація літературна з ідеєю вузького мужицького покрою. А нація з ідеєю державности мусить мати в літературі ясно й активно поставлену справу війська, промисловости, земледілля, адміністрації й фінансів – для удержання держави в модернім значінню.
 

Ідею утворення Самостійної України в етнографічних границях ставив В.Пачовський в містерії «Сон української ночі» в 1903р., де вивів боротьбу течій серед студентства, себто: одної, яка хотіла тільки звалити царат мечем, та другої, яка хотіла зразу поставити ідею самостійної держави «золотим вінцем» України. Але на це націоналістичне гасло ще тоді не відгукнувся голос загалу інтелігенції, не то міліонів. Іван Франко хоч повірив 1905 р. що Україна «засяде у народів вільнім колі» і «гляне як хазяїн домовитий по своїй хаті і по своїм полі» та зясував тільки ідею недержавної нації у «Мойсею» виданім в 1905 р. в його притчі про «терен», який каже до сусідів:

«Здобувати му поле для вас,

Хоч йому не потреба,

І стелитися буду в низу,

Виж буяєте до неба.

Боронити му вступу до вс

Спижевими шичками.

І скрашати му всі пустарі

Молочними квітками;

І служити му зайцю гніздом,

Пристановищем птаху,

Щоб росли ви все краще, а я

Буду гинуть на шляху»…

 

II.

КОНСЕРВАТИВНІ ІДЕЇ УКРАЇНИ

 

  Але Молоду Україну захопила ідея активности для здійснення державної ідеї і можемо з гордістю сказати, що ми кидали перші вогні бою серед просвітян, а з духа і труду нашого чола стали наші учні елітою Січових Стрільців, яких гимном стала пісня журавлів Б.Лепкого «Видиш, брате мій!»

 

  Аж ударили труби їздців Апокаліпси 1914 року, то велика світова війна заставила нас уіх до чину. А як надлетіла буря великої революції зрушена українським революційним духом, тоді вкладали ми зміст у велику будівлю держави, хто мечем, хто кровю, хто трудом чола і громом слова у таборі полонених сліпих на очі, хто пером моченим в крові серця на полі битви, а всі цілою душею. Молода Україна показала, що наша поезія – не полова, а навіть не тільки вогонь, як писав Франко – в одежі слова, а діло диво з іскрою Прометея…

 

  Хто з нас перейшов з мечем в руці через пекло Данта, хто кинув на жертву для ідеї дежавности родину, карієру і славу, хто бив у дзвін сріберний Закарпаття і будив сонних на Срібній землі утраченій, а хто поляг червоною китайкою вкритий на полі боротьби за честь, за волю, за правду України – а ніхто з нас не ждав з заложеними руками і оглядався на гори і мости щоб були цілі кости.

 

  І ось велике потрясіння війни  заставило нас переживати у прискореному темпі за п’ять літ на ново цілу трагедію козаччини від Байди до Мазепи закляту в безсмертне слово тов. Чарнецького:

  «Іване без роду, Іване без долі,

  Куди не ходив ти, чого не видав –

  І в спеку і в стужу і в лісі і в полі

  Ти гинув, а славу сусід добрий взяв!» 

 

Та велика трагедія розвалля України подала нам розв'язку проблеми нашої нації – сотворила велику легенду безсмертя України. Що перша постать цієї легенди століть – то представник аристократичного консерватизму в ocoбi вічного лицаря, князя Михайлика, що під зраду Ттарських людей узяв на спис Золоті Ворота, як сніп жита, i заніс до Царгороду. Там він держить сторожу о хлібі й воді через шістьот літ коло Золотих Воріт, того символу української державности. Стоять вони незримі для українців коло Царгороду i ждуть слушного часу, аж князь Михайлик перенесе їx назад до Київа i поставить на граніт державности, як Ураїнці спізнають в пеклі лихоліття, що за скарб є своя держава – під гаслом "Держава або смерть!"

А друга постать великої легенди століть – це узмисловлення українського духа– революціонера в постаті українського Агасфера, вічного Марка Проклятого, який в ім'я ідеї свободи, волі, з'ясованої Чупринкою як ідеї "бунту для бунту", все хоче добре зробить, а все йому виходить на зло, тому замість ставити, мусить все валить!

 

  Під гаслом самостійности за чверть століття Молода Україна відобрала від Мскви всій украдених геніїв нашого мистецтва рівня Шевченкові, себто Дмитра Левицького, Антона Лосенка, Володимира Боровиковського, Айвазовського, Кунджія та Миколу Ге; – різьбярів Михайла Козловського, Івана Мартоса та Архіпенка, музиків: Чайковського та Бортнянського та генія слова Миколу Гоголя.

 

  А тим часом під гаслом Михайлика: «держава або смерть» молоді мисці самостійної України стали добувати з тих елементів, що є вічноживі в тисячоліттях нашої бувальщини нові ціли, нові ідеї, нову місію української нації в космосі всесвіту.

Перша ідея консервативна князя Михайлика, яку добуто з попелу століть для зросту нашої нації, для побудови української держави, є ідея сили землі, що живе в душі кожного українця.

 

За княжих часів український народ ототожнював державу зі землею. Найбільший поет нашої державності, автор «Слова о полку Ігореві» взиває князів вступити в золоте стремя за обиду сего времени, за рани князя Ігоря, за землю руську і кличе:

«О стогнати землі Руській помянувши перву годину і первих князей! О Руськая земле, уже за шеломляннєм єси!»

 

За козацьких часів співав народ у думі: «Українська земле, усім ти, земле, богатая, та за ворогами своїм дітям проклятая». Українська еміграція XIX віку шукала по цілому світі землі такої, як на Україні, а наш хлібороб знається за всі народи найкраще на черноземі, захопив найкращі землі на Підкавказзі, на Туркестані, на Cибиpi i в Канаді та став найкращим піонером земельної культури на світі.

 

Ту містичну ідею землі врослу в душу нашого селянства, закляла в літературі Ольга Кобилянська в повість «Земля». Ту ідею закляв Стефаник у довічне слово: «Вона, земля за твою силу дає тобі повну хату дітий і онуків, що регочуться як срібні дзвіночки і червоніють як калина». А як сини йдуть на українську війну, батько каже: «Хай Вас закопаю у цу нашу землю, аби воріг з цего коріння її не виторгав у свій бік» - в імя довічного факту, що де є могили свідомих ідеї, там прийде воскресення!

І нині побачив світ, затривожений зростом комунізму, що одинокою остоєю культури проти московського імперіалізму, що грозить світовим пожаром кочовою ордою Европі є вал українських селян, який окопався в землі в окопи позиційної війни  і бореться за обиду сего времени, за землю українську, за добутки тисячеліття, бореться на життя і на смерть від Чорного до Білого моря, від Олексія Михайловича до нинішнього дня.  

 

 

Друга ідея консервативна, яку добули ми з попелу століть для зросту нашої нації, для української держави, для місії українського духа, є культ животворної національної релігії на підкладі культу Сонця...

Плаче вголос Ярославна,Осьмомисла доня славна,У Путивлі серед хмар.Сонце світле, всім mpucвimлe,Шлеш тепло, красу і ярь-

А на воїв лада тучі

Ти простер огнем жагучі,

На безвідді луки гнув –

В спеці, в спразі, в лютій згаді

Туги тугою замкнув.

 

То княжна Ярославна, як дитина народу Дажбожих онуків, молиться не до християнського бога, привезеного на незрозумілій мові з Греції, а до Бога Сонця, як молились предки дві тисячі з половиною літ перед Христом на Україні. Адже вci старовинні свята Калити, Коляди, Щедрівки, Колодія, Великодня, Купайла Івана, вci свята, починаючи від Маковія до Пилипа відзначаються спеціальним культом народу, бо під християнськими святими лежить в основі три з половиною тисячі літ культу Сонця Дажбога. Доказом того являються писанки, мальовані знаками, які є символом руху Бога Сонця, себто гачковий хрест (свастика), троячок (трікветер) та зірка (розета), які виступають в найстарших памятниках культури Сходу i Америки. Культ Сонця прийшов на Україну в кінці бронзової епохи, i завдяки сему культові Українці, як осілий народ, сотворили обрядові пісні на соняшні свята з приспівкою "Даждь-Боже!".

 

Iнтeлігентовi, що вивищився від народу, затратив національну культуру i пошану до нeї, видаються ці свята обрядові пересудом, пережитком, але у селян на цілій Укpaїні християнський культ єднається з культом Сонця. З цего культу національних свят вийшла вся культура, леліяна в Галичині жонатим священством від Шашкевича до Марка Мурави, з цего культу, що єднав з народом інтелігенцію й утворив в священничій родині еліту відродження Haшoї нації в Галичині через ціле XIX ст. В тих святах найкраще ясується той аристократизм духа нашої нації, тому так надаються вони до артистичної творчости не тільки в поезії, але й у малярстві, як бачимо се на "Гагілках" Труша, або в прекрасній пpoцeciї на воскресній утренні Пімоненка. Той високий лет духа ясується в арxiтeктypi наших церков від запорозької церкви в Caмapi аж до Волоської церкви або св. Юра у Львові, увіковічненій як символ значіння релігії для нації в безсмертних мальовилах Новаківського. Вкінці той культ національної релігії становить один з елементів тої космічної місії української нації, яка має злучити дві розсваpeнi християнські церкви, східну i західну, в один храм Христовий Евразії.

 

Завдяки тому релігійному культові наші селяни мають в coбi той аристократизм духа, оснований на старовинній культурі, якого не має ніякий народ в Европі, яка переймила тільки римську цивілізацію. Завдяки тому аристократизмові наші селяни не піддаються чужій культурі мимо 600-літньої затрати своєї державности, завдяки тому аристократизмові духа наш нарід проглинув в себе Скитів, Сарматів, Печенігів, Торків, Пoлoвцiв, Татарів, а тепер пожирає всіх кольоністів, які осідають на селі, бo їx діти вже в третьому поколінні говорять українською мовою. Тому наш нарід стратить раз у раз верхи інтелігенції, як вона відривається від старинної національної культури – на користь пануючих націй, – але нарід внизу виріс на велитня i росте по дням, по ночам, по годинам завдяки своїй peлігії, освяченій обрядовими святами до нинішнього дня.

 

 

Третя ідея консервативна, яку добуто з попелу століть для зросту нашої нації, для будови нашої держави, є ідея здобуття Чорного моря як дороги до океану.

Ей на Чорному Морі,

На камені біленькому,

Там сидить сокіл ясненький,

Жалібненько квилить, проквиляє,

 

співає народна дума про Олексія Поповича, що сповідається з девяти гріхів Великому Богу і святому Чорному морю. Ой вже давно той сокіл українського духа споглядає на святе Чорне море ще того часу, як плив Олег Віщий на чолі Великої Скуфи всіх племен на Царгород, як боровся Ігор в грецькім вогні на Чорному морі, як Святослав Хоробрий вертав зі золотом грецького змія з Дунаю, аби Царгород добути, або дома не бути. Він був свідком, як князь Олег прибивав щит з тризубом на брамі Царгороду, отворяючи нам ворота на отверте море до океану.

 

  Сокіл нашого духа був свідком, як Запорожці здобували Каафу, Синопу, Трапезунт, передмістя Царгороду за Сагайдачного, аж дрожав турецький султан, перед яким тремтіла ціла Европа, бо «Чорне Море любило завзятих чубатих Славян». Хоч як тяжко їм було через пороги дібратися до побережжа, та пороги не спинили гону нашої нації до моря. За княжих часів українська людність сягала до річки Poci, за козацьких чaciв до річки Самари, а нині українці обняли раменами Чорне Море від Кавказу до Дунаю, бо нація з гербом тризуба боролась за Чорне Море через тисяч літ своєї icтоpiї.

 

Однак через пороги українці були тільки річною нацією, ці романтичні пороги відкинули нас від моря і звернули Україну до півночі та й завели її під руки Московщини. Але душа нашої нації, злеліяна творцями мистецтва, вирвалася до моря. Море змалював в чудових картинах маляр Айвазовський, море оспівали за Шевченком вci поети "Молодої України": Леся Українка, Олесь, Лепкий, Пачовський та украінський літаючий Голландець П. Карманський. До моря зложив свій псалом хресний батько українського чистого мистецтва М. Вороний:

Чолом тобі синє, широкеє море,

Незглибне, безоднє, безмежний просторе,

Могутная сила, чолом!

Дивлюсь я на тебе і не надивлюся,

Думками скоряюсь, душею молюся,

Співаю величний псалом.

Прийшов я до тебе змарнілий та бідний,

Проте ж не чужий але близький та рідний,

Тобі бо віддавна я свій!

 

Море було мрією нашої нації, але тепер Дніпрельстан закрив пороги і злучив Київ з Чорним Морем, тим робом зв’язано на все море з Україною. Значення Дніпрельстану не в промисловости для нас, а в епохальній події, що ми стали через його морською нацією, якої столиця Київ лежить над морем.

 

Хоч нас хочуть диктатори з Москви відперти від моря чужою колонізацією, та українська нація, що проглинула Печенігів, Половців, Татарів, проглине i сесю колонізацію i завісить свiй знак тризуба на Криму на скалі Чатирдагу, посягне рукою до Царгороду за Золоті Ворота до отвертого моря, за які боролася наша нація через тисячоліття і бореться з цілим світом до нинішнього дня.

 

 

Четверта ідея консервативна, яку добуто з попелу століть для зросту української нації, для української держави, є боротьба Европи з Азією, є боротьба европейського духа нашої споконвіку осілої нації проти азійського духа кочової орди за культуру на основі розвою індивідуальности.

 

Чорні тучі з моря йдуть, хотять прикрити чотири сонця, а в них трепещуть сині молнії. Земля тутнеть, руки мутно текуть, пороси поля покривають, стязи глаголють: Половці йдуть від Дона від моря і від усіх стран, руськия полки обступиша. Діти бісові кликом поля преградиша, а храбриї Русичі преградиша черленими щити. Тут ся копіям поламати, тут ся саблям потручати на ріці на Каялі у Дону великого! Бити грому великому, іти дождю стрілами од Дону великого…

 

Ой так між Доном а Дніпром ломав копія нераз ціле тисячоліття бій Европи з Азією. На той бій ішли побідні походи Олега, Ігоря, Святослава, туди йшли 93 походи Мономаха, тут розігралася битва над Каялою, рокова битва над Калкою, могильна битва під Полтавою, воскресна битва під Крутами, тут миж Дніпром i Доном Русь-Україна покладала голови за гелєнську свою культуру індивідуальности проти орди азійського колективу i тут бореться вона з кочовою Азією до нинішнього дня.

 

 

III.

МІСІЯ УКРАЇНИ В ПЕРЕБУДОВІ СВІТУ

 

П'ята ідея то вже революційна ідея Марка Проклятого, яку добуто з попелу століть для зросту української нації, для будови української держави, для місії українського духа в космосі всесвіту, то є культ свободи волі у кождої індивідуальности для осягнення найвищого ідеалу етичної свідомости, ідеалу внутрішньої гapмoнії.

 

  Ідея свободи волі виступає в тисячолітті історичного життя як руйнуючий і будуючий елемент нашої держави. За княжих часів культ свободи волі був причиною рострою великої держави Володимира на князівства, які за браком пошани для авторитету великого князя під гаслом «мужаймося самі» для слави – вели зі собою міжусобиці, спроваджували чужинців на себе і довели до генези татарських людей, які розвалили державу. За козацьких часів культ свободи волі приводив теж до вирізування себе під проводом отаманів, які хотіли добути для себе гетьманську булаву і привели до упадку другої держави; за нових часів культ свободи волі дійшов до гасла «самсобіпанства», яке не признавало ніякого суверена на основі анархічного світогляду довело до розвалля третьої держави за наших часів…  

 

Культ свободи волі даний Українцям від природи в імя прислів’я: «Степ та воля – козацькая доля» - привів до упадку княжої держави до самочинного утворення нової державотворчої верстви себто козацтва, яке після побідного зриву проти неволі свого світу, утворило другу державу з оригінальним устроєм відповідно до характеру своєї нації. Отже цей культ свободи волі стане позитивним в будові держави, як у масі засіємо свідомість користий з власної держави для кождої одиниці.

Тоді кождий провідник-індивідуаліст мусить мати на англійський лад стільки імперіалізму, містицизму, ідейности, розуму і волі, що зуміє обмежити свій індивідуалізм і анархізм верховною владою суверена і обов’язком супроти земляків, які будуть його пильнували ради своїх користий з держави. Української держави примусом до послуху для волюнтаристичної групи провідників збудувати не можна, бо дух свободи волі, Марко Проклятий розвалить таку державу, тільки муситься її будувати пробудженням національної гордости і самопошани для своєї високої культури і свідомістю хосенности з держави для кождої одиниці - тоді «врата адови не одоліють» її будови і трівкості.     

 

Ідея культу свободи веде до осягу глибокого внутрішнього змісту нашої старинної культури в нyтpi нашої держави. Ціллю її є розвій геленського iндивідуалізму для виявлення своєї повновартности, яка живе в душі кождого Українця, що почуває себе мікрокосмом, бо в глибині серця, як в безодні, криється усе, що є в цілому світі. Звідси звісне зі світогляду Сковороди i Гоголя визнання для кождої людини права на власний індивідуальний етичний шлях, званий "плюралістичною етикою", звідси завдання людини, після Сковороди, є шукати правди i змагати до неї.

 

Але правда – це ціль неосяжна, i якраз усе щастя людини випливає з безупинного шукання правди. Звідси прикметою Українців є терпимість до чужого світогляду, навіть релігйного, бо вони відкидають московський погляд, що вічна правда проявляеться тільки одним способом на цілому світі. Коли світогляд Толстого є фаталістичний, який зводить прояви самосвідомої особистости до невільничого послуху незмінним законам, – то світогляд Сковороди є евдаймоністичний i оптимістичний, що приписує людині розум i свободу волі, для того основою фільософії Сковороди була грецька девіза: пізнай себе, бо "бути щасливим не означає нічого иншого, тільки знайти себе самого, самого себе пізнати i відповідно до того жити". Між індивідуальними етичними типами повинна панувати не боротьба, але мир, себто згода i гармонія, після світогляду Українців, – мир мiж людьми, мир людини (Сковорода, Гоголь, Юркевич, Куліш). До ідеалу rapмонiї зовнішньої приєднується ідеал внутрішньої гармонiї з Богом "який є краса".

 

Найвищий ідеал теперішної нової Европи, до якого вона хоче піднести дорогою виховання повновартість особовости в покоління, є той український ідеал внутрішньої гармонії як найвищий ідеал етичної свідомости, який був вже ідеалом Сковороди, Гоголя i Юркевича i є ідеалом українського духа до нинішньoгo дня.

 

 

Шоста ідея то є друга ідея революційна Марка Проклятого, яку добуто з попелу великої війни для зросту української нації, для будови української держави, для місії українського духа в космосі всесвіту, це ідея правди i волі, яка є месіаністичною ідеєю для всіх поневолених народів cвiтy.

 

Модерний космос – після творця ідеї Паневропи Куденгове Калєгрі – є динамічно гармонійний. Світ і природа – після погляду Европи – лежить поза добром і злом, але не поза правом. В природі є тільки один імператив: імператив краси. Меншевартний народ невинен, що він є меншевартний,  як повно листа рожа є краща від дикої, а діямант кращий від вугля. Меншевартний народ мусить впасти під копита більшовартного, аби міг вирости повно вартний, бо ціллю европейської культури є краса і сила. Се є етика сучасної Европи. А в драмі В.Пачовського «Сонце Руїни» митрополит Тукальський каже Дорошенкові: «Усе тінь

минуща, - одна річ живуща – світ з Богом. Світ славить Бога стоустими мовами усіх народів у гармонії космічній. Що робиш для народу – се молитва Богу, що звізди небесам се народи для світу. Двигни один народ – одна молитва більше Богу, втопи один в другім – в тім місці буде пляма на землі, а в молитві світу одна струна урветься в гармонії довічній». Колиж Олесь співає гимн України

Живи, Україно, живи для краси,

Для сили, для правди, для волі...-

то є модерний гімн Молодої України на місце сентиментального «Ще не вмерла». Краса i сила – се клич сучасної Европи і та «правда і воля» клич споконвічний України, проголошений Шевченком на основі народної прислівної мудрости. Правда – це справедливість, воля – це свобода. Отже, Україна до краси i сили ставить як умову нового космосу справедливість i свободу yciм народам свiтy.

 

Хибаж не голосили ми в Київі цеї ідеї перед Вільзоновим маніфестом само означення народів? Хиба не сформував він той клич підсунений дорадником під гомоном нашого руху в російській революції? Хиба не український народ як Марко Проклятий заставляє тепер більшовиків, що не признавали ніяких націй  - голосити справедливість і свободу всім народам світу без ріжниці рас і держав? І хто знає як далеко сягало око Творця, чи провидіння його доцільно не розбило українського народу перед рішаючою битвою, аби серед кривди і матеріалістичної жадоби ми Українці голосили визволення всіх націй в імя правди і болі, бо все співали:

Нема в світі правди, правду не зіскати,

Бо тепер неправда стала панувати.

 

І це головна теперішна місія українського народу серед майбутнього бою двох світів, наш народ має відчуття своєї повновартости до високої культури, та має почуття кривди, бо не може проявити як повновартний своєї старинної культури через 600 літ аж до нинішнього дня.

 

Сема ідея, що повстає зi сполуки консервативних ідей Михайлика з революцiйнoю ідеєю Марка Проклятого, добута з попелу століть для зросту української нації, для мiciї українського духа в космосі всесвіту, є ідея української держави, символом якої є Золоті Ворота двох світів: Сходу i Заходу.

 

Ti Золоті Ворота з великої легенди століть ждуть на велику хвилю перенесення до Київа. Для того великого чину мусить з'єднатися князь Михайлик, дух консерватизму тисячлітньої культури як дух народної розважности (рознадуми), з революціонером Марком Проклятим як духом збірної волі маси на основі територіяльної системи будівництва української держави.

Чомуж  Золоті Ворота, на яких стояв золотоверхий храм є таким символом державности? Хиба наша княжа держава не була золотими воротами для переливу культури Азії до Европи і навпаки через 500 літ?

 

I тепер найвищим імперативом української нації є держава зі столицею в Києві, в тім українськім Римі, де мусять стати Золоті Ворота двох світів Сходу i Заходу i де виросте зi cтаріючої культури Европи та з глибин азійської Індії нова вища культура, яка буде мати космічне значіння, бо елементи тих двох світів зберіг український народ з життя тисячоліть в своїм світогляді i зберігає їx до нинішнього дня.

 

 

IV.

СИНТЕЗА I ЗАВДАННЯ ВЕЛИКОЇ ХВИЛІ

 

Збираючи вci тi ідеї, дійшли ми, творці чистого мистецтва, до осьякої синтези:

1) Українська нація мусить боронити посідання своєї землі, яка дає їй силу;

2) Мусить хоронити традицію національної релігії, яка дає їй відпорність проти натиску сусідів;

3) Мусить опанувати верховладу над Чорним морем i пролив до отвертого моря для доступу до океану;

4) Мусить воювати на життя i на смерть в ім'я геленської культури Европи з кочовою цивілізацією колективу Азії;

5) Мусить узгіднити з державною ідєю культ свободи індивідуальности для довершення давньої ціли своєї культури, себто до повновартости кождої особовости;

6) Мусить підняти гасло справедливости для всіх народів світу для гармонії в житті людства, аби сповнити свою космічну місію в історії;

7) Мусить сотворити державу, яка буде Золотими Воротами між Азією i Европою, а храм золотоверхий на них засяє як фенікс високої культури нового світу Евразії.

Як приведем до повної свідомости ті елементи і завдання української місії в культурі космосу – збудим серед верхівки нашої нації нетільки відпорність проти напору чужинців, але витворимо національну гідність і гордість притягаючу розсипані по світу таланти наші, гордість на се, що Українці як спадкоємці найстаршої геллєнської культури на сході Европи належать до першорядних що до своєї повновартности народів світу.

 

Та верхівка мусить впоїти в маси українського люду цю віру в ідею післанництва; аби змінити українську націю в динамічну силу тої думки, що Творець, як безпричинна причина всіх причин, виростав старинну українську націю у неволі до стану велетня на грані двох культур Европи й Азії для великої ціли.

 

Дорогою бездержавного приниження покликав нас Творець серед вирізуючи себе народів до заведення Божого ладу, який веде до гармонії всіх народів світу. Тоді сповниться фінальне слово; «Книги битія українського народу», що камінь, який відкинули будівничі сего світу, стане каменем угольним нового храму Божого на землі.

 

Для сего завдання мусим готовиться всі по обох боках Збруча, що ділить цілий світ на два табори під гаслом: Ми або вони, Европа або Азія! Мусим тямити, що головна наша справа тепер є будова своєї держави в Київі, або смерть! Тому всі мусим зєднатися до сеї великої ціли, тому не смієм ділитися на старих і молодих, на своїх і чужих, на приятелів і ворогів для самовирізування себе підчас боротьби двох світів. Мусим всі мати перед очима образове зображення нашої минувшини Вячеслава Липинського, що держава – то четверобік сили озброєної у зброю духа зі списами в руках. Поки рота уставлена в четверо бік звертається списами на вні на ворогів, поти держава росте і могутніє. Се є часи нашої держави від Олега до Ярослава Мудрого! Але як списи роти усталеної в четверобік звертаються в нутро на себе в боротьбі за Київ – то держава наша упадає, а вкінці стає здобиччю Москви. То є часи від смерти Ярослава, коли князі стали «про малоє великоє мовити» і той гріх повторяється між провідниками нашої нації до нинішнього дня!

 

Тому звертаюся до Тебе, Дорога Молоде, бо я хоч належу віком до старшого покоління, але серцем я належу до тих, що прийдуть, себто до Вас, будівничі майбутности, приготуйтеся до великої хвилі, яка може прийти кожного року, готуйтеся тяжкою працею над собою, аби стати корисними для будови держави. Кождий звас в кождий день у вечір запитай себе, що зробив ти нині для самодосконалення себе на корисну одиницю своєї нації з почуттям обов’язку, яка готова і уміє робити кожду працю, потрібну для будови держави. Коли не научився ти нічого того дня, то сей день твого життя роздерта карта і викинута з книги нації, бо до великої хвилі треба готовитися по лінії найбільшого опору. Тому вирви зі свого серця руїнні інстинкти, а розвивай державотворчі прикмети для воскресення  своєї нації, для удержання нового ладу на сході Европи, для захищення европейської культури від заливу орди.

 

Не губи свого життя на маловажні і недоцільні атентати, не розкидуй його на малі річи, себто на січу зі старими «трупами», свого найбільшого скарбу, кажучи «що малоє се великоє» замість заховати сили до великої хвилі і підготовити себе до історичної ролі, до якої покликав Творець світу нашу націю. Як розгубите всі свої сили на малі річи, то нарід прокляне вас за безглуздя, що розтратили Ви всі таланти замість їх помножити для удержання держави, бо не той господар, що збере господарство, а хто його у своїх руках удержить. А як не удержите його, стративши сили на дрібні чвари і безцільні жертви крови – то прокляття народу буде викидати Ваші кості з могил, що виростуть з Вашої дармо пролитої крови. Та я вірю, що не схочете бути духами руїни, а станете сіллю землі, як підете дорогою, яку вказують творці Молодої України моїми устами.  

 

Амінь, амінь говорю вам, що воскресення прийде. Білим світом високих зір сходить на нашу націю дух Володимира Великого й каже моїми устами сповістити сумним в Україні: солодко й почесно є для Рідного Краю вмерти, але солодше й почесніше є для Рідного Краю жити в часі його воскресення і серед бурі й натиску життя його переперти! Тому позмивайте сонні очі ранньою весною, підкріпляйте ов'ялі руки, додавайте сили хитливим колінам, черпайте силу з праджерела нашої безсмертної культури і сійте її свідомість, аби виплекати національну гордість і самопошану, одним словом зробіть націю, яка стане підметом, стане угольним камнем Божого храму.

 

А тоді буде даний вам вінець замість попелу, замість плачу єлей радощів, замість сумовитого серця — одежа слова. І назвуть вас світочами нового життя, сильними в справедливості, а нашу Україну найкращою піснею в молитві світу до Бога!

 


Василь Пачовський
(Реферат, виголошений в «Молодій Громаді» в Перемишлі дня 22 січня 1933р.)

Родовіда. Родолюбіє
Рідна Віра Українців
Держава Роду Нашого
Нищення нашої спащини
Сучасний світ. Людство
Релігії у світі
Ми - Українці !
ljud439.jpg
Свята наша земля
pryr62.jpg
Нове на сайті

Час: деякі властивості. Дослідження

Що таке час? Це питання до сьогодні не є однозначним, і мабть до кращого, що на сучасному етпаі розвтику (чи, точніше, деградації) людства "час"  як фізична реальність не підвладна "науковцям".
Але наші прекди казали про Час. Згадаймо текст Велесової никги:

“Революціонер” – вечір пам’яті Олександра Капіноса у м.Львові 10.03.2015 р.

У м.Львові 10 березня, у вівторок, відбудеться вечір пам’яті Борця за Волю України, Героя Небесної Сотні Сашка Капіноса. Цього дня йому мав би виповнитися 31 рік. Запрошуємо студентську молодь та всіх бажаючих прийти та вшанувати світлу пам'ять Звитяжця. 

Громада "Вінець Бога" відсвяткувала свято Купала в Буші. (21.06.2014)

21 червня 2014 року представники нашої громади Рідної Віри «Вінець Бога» відвідали с.Буша Ямпільського району Вінницької області, яке відоме своїми історичними подіями героїчної оборони Козацьких часів, Гайдамацьким Яром, а також скельним Храмом дохристиянської доби із рельєфом релігійного змісту. Майже 6 000 років існує життя на цій мальовничий території, що розташована в долині злиття 3-х річок: Мурафи, Бушанки і Сухої Бушанки. Про це свідчать археологічні знахідки, датовані ще IV –III тисячоліттям до н.е.

21.06.2014 Громада "Червона Русь" (м.Львів) відсяткувала Свято Купала

21 червня 2014 року в Сколе, не березі річки Опір в національному парку "Сколівські Бескиди" Львівська громада Рідної Віри Українців-Русинів "Червона Русь" разом з  друзями - рідновірами із Стрия, Сколе, Івано-Франківська провели Свято Купала - одне з найвеличніших, основних чотирьох сонячних свят нашого народу, що святкується на літнє сонцестояння.


Знакова, історична подія світового значення: Перун повернувся і піднятий з Дніпра! Україна-Русь, пробудись!

   Дорогі  Браття і Сестри!
   У стольному граді Києві,  столиці України (столиці Русі) сталася знакова історична подія, важлива як для України і українського народу, так і для слов'янських народів та духовного поступу Людства.
   До берега ріки  Дніпра-Борисфена, у Видубичах, приплив скульптурний образ Перуна - захисника Русі, України (нащадка Русі), який був одним з головних Богів у пантеоні Русичів.
   ВІн поставлений у 2009 році  Старокиївській горі у Києві, був вночі таємно спиляний у 2012 році злочинцями.
   08 травня  2013 року  цей скульптурний образ піднятий з Дніпра. 

Декларація всенародного руху за відновлення конституційності і законності в України на Майдані Незалежності у м.Києві

Ради чого Українці боролись на Майдані?
Що в сьогоднішній ситуації МИ, УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД маємо вимагати від влади? 
Що нам у державі належить, чи ми в боргу перед кимось, чи інші держави винні нам? 
Хто керує Україною?
Українці є
в неволі, як за часів Т.Г.Шевченка - у своїй державі, вибореній ціною великої звитяги і страждань...

Чи є в Україні національний лідер?
Чи є організація, яка захищає, впрваджує в державну стратегію України  інтереси українців?
Чи є в Україні українська національна  ідея? Куди ми йдемо?
Чи є засадничою, керівною для українців  духовна система українського Роду - світогляд, розуміння Бога: саме наші, Предківські, споконвічні? 
Чи є в нашого народу духовна еліта, яка покаже керманичам, хай і майбутнім та всьому нашому етносу Шлях до визволення, до Щастя у своїй Державі?
 Хто дасть нам справжні, істинні знання - зараз для того, щб врятувати наш нарід?
Яка функція духовної (зокрема і релігійної) еліти в Україні?  

Це звернення, яке не побачили українці, було написане в часи Майдану  - але воно дає нам ключ до розуміння сьогоднішньої ситуації.

Світлана Сторожівська. Поезії]

Збірка поезії Світлани Сторожівської « Як сонце світу…», зачаровує чарівними картинами світу наших предків, автор віршів через призму себе тримаючись за  руку із сонцем занурює читачів у рідний світ уяви та явного.

 

Українське Різдво. Коляда. Свят-вечір.

Графічним символом українського календаря може бути восьмипроменева зірка. Календар цей напрочуд стрункий, симетричний: 4 пори року, 4 найбільші сонячні свята, що відповідають кожній із чотирьох сонячних фаз (сонцестояння і рівнодення).

СВЯТВЕЧІРНІ вірування лемків . Ворожіння

Напередодні Різдва найчастіше згадуються різні традиції, пов’язані з християнською символікою цього свята. Однак, думаю, варто не забувати й про його язичницькі витоки, адже воно, поки стало християнським святом народження Христа, було поганським святом народження Сонця, а разом з ним і Світу.

Статті, дотичні до теми
Найбільш переглянуті статті
Категорії статей
Канали новин
Свята Українців. Купала

Громада "Вінець Бога" відсвяткувала свято Купала в Буші. (21.06.2014)

21 червня 2014 року представники нашої громади Рідної Віри «Вінець Бога» відвідали с.Буша Ямпільського району Вінницької області, яке відоме своїми історичними подіями героїчної оборони Козацьких часів, Гайдамацьким Яром, а також скельним Храмом дохристиянської доби із рельєфом релігійного змісту. Майже 6 000 років існує життя на цій мальовничий території, що розташована в долині злиття 3-х річок: Мурафи, Бушанки і Сухої Бушанки. Про це свідчать археологічні знахідки, датовані ще IV –III тисячоліттям до н.е.

21.06.2014 Громада "Червона Русь" (м.Львів) відсяткувала Свято Купала

21 червня 2014 року в Сколе, не березі річки Опір в національному парку "Сколівські Бескиди" Львівська громада Рідної Віри Українців-Русинів "Червона Русь" разом з  друзями - рідновірами із Стрия, Сколе, Івано-Франківська провели Свято Купала - одне з найвеличніших, основних чотирьох сонячних свят нашого народу, що святкується на літнє сонцестояння.


Громада «Вінець Бога» провела Купальське свято (2013 р.)

Громада Рідної Православної Віри «Вінець Бога» м. Вінниці провела 22 червня 2013 року в районі «Сабарів», на узбережжі священної для українців ріки Бог українське звичаєве свято Купала. Свято відбулося під гаслом «За Рідну Українську Віру».

Купальська Ватра на Дрогобиччині (2013р)

22-23 Кресеня (Червня) на Дрогобиччині відбудеться одне з сакральних і найдавніших українських свят - Свято Купала, Бога Літнього Сонцестояння, Бога молодості, краси, молодечої вибуялої волі, духовної нескоримості. Бога земних плодів, а також шлюбу!

 

Готуймося до Купальського свята! Купальські пісні

Настають найкоротші літні ночі — свято Купайла, і звідусіль — лісів, гаїв, берегів річок — линуть купальські співи. Через християнський вплив їх подекуди стали називати «петрівочними піснями». Купальські пісні — це переважно мрії дівчат про заміжжя, прощання з вільним життям, бо восени настає пора весіль. Зміст цих пісень язичницький, купальський.