30 | 05 | 2017

Купівля молочного посуду як вияв жіночої господарчої магії...

Купівля молочного посуду як вияв жіночої господарчої магії...

Стаття присвячена обрядодії, яку здійснювали українські жінки, купуючи глечики для молока. Вона була притаманна переважно для Середнього Полісся, Поділля, Буковини та Лемківщини.

 

Семантико-палеонтологічний аналіз показав, що йдеться про вияв архаїчної жіночої господарчої магії, пов’язаний зі стародавніми скотарськими традиціями цих регіонів.

 
Молоко і молочні продукти були одним із основних продуктів харчування українців ХІХ – першої половини ХХ століття. Вживали молоко у свіжому та кислому вигляді, в переважній більшості коров’яче, рідше – козяче та овече. Доїли його в дійниці або відерця, потім проціджували й тримали у глечиках (гладущиках). Із відстояного молока збирали вершки, з яких збивали масло, робили сметану. Споживали й кисле молоко – кисляк. Запаси кисляку йшли також на виготовлення сиру. Кисляк у глечиках відтоплювали, щоб відділити сир від сироватки. Потім сир відкидали на чисте полотно, клали під гніт, щоб стікала сироватка. 
 
Виготовлення й зберігання молочних продуктів належало до найдавніших форм жіночого господарства. Важливе місце у ньому посідав глиняний посуд, де зберігали набіл. Тому саме жінки проявляли особливий інтерес до появи в селі гончаря, причому інтерес не тільки практичний. Жіноцтво приділяло вибору посуду під молоко і молочні продукти особливу увагу: щоб молоко в ньому не скисало, а сметана вдавалася рясною і жирною, він мав бути зробленим за допомогою спеціальних магічних прийомів. Купівля горщиків і глечиків для господарських потреб перетворювалася в оцінку магічних умінь гончаря, які полягали, серед іншого, у його здатності впливати на молочне господарство.
 
В українців Пряшівщини у Словаччині відомі оповіді про відьмаків, за порадою яких жінки купували на ярмарку глиняні вироби. В одній із них, записаній у селі Вапеник Свидницького округу, таким відьмаком («босором») виступає хрещений батько героїні: 
 
«Моя сестра била на ярмарку в Свиднику а купувала горнец, як то даколи били глиняни горці, а нанашко бил босор та їй повідал:
– Дітино, ти іші горнец не знаш купити.
– Та як мам купувати?
– Дітино – так… так… так… тіко руку вопхаш до горця. Жеби тіко верхлини било, тіко руку вопхаш до горця далеко.
А з руком так до горця пхал. А сестра молода била невіста. Глиняний горнец купувала на молоко». 
В іншій бувальщині, також записаній у Вапенику, йдеться просто про чоловіка-відьмака:
«Як оласки циґане ходили на шатрівских возох, кочох, і перини мали, діти г вожі мали, а дзбанки продавали. Єдна купувала дзбанок, а хлоп бил босорош, а гварит їй:
– Ти іші не знаш дзбанок собі купити. Руку вопхай до дзбанка а пообертай х дзбанку, жеби тіко верхлини било, як покаль ті рука гвойде, жебись пообертала.
Як оласки циґане продавали дзбанки, а ґаздині повіли, же слабий дзбанок, а циґан перевернул дзбанок, на нього стал, а повіл:
– Смотьте, же є сильний, кедь я – метровий хлоп на нього станул, а шя не розбил.
А такий сильний бил циґан, дас метровий бил».
 
Згадана в цих спогадах особлива обрядодія, притаманна для придбання молочного посуду, потребує аналізу в позафольклорному контексті з точки зору семантичної палеонтології.
 
Її акціональні аналогії зафіксовані на Лівобережній Україні ще наприкінці ХІХ століття. У Куп’янському повіті на Харківщині, купуючи новий глечик, його не брали за вінця, а опускали всередину руку і підіймали, мацаючи, чи є на дні «пуп» – спеціально зроблене узвишшя, оскільки наявність цього «пупа», за повір’ям, обіцяла хороший збір сметани. Відомий він і на Правобережжі, зокрема на Середньому Поліссі. Так, у селі Рясно Ємельчицького району на Житомирщині, «як покупають гладишку, то не беруть от так, зверху, а стромляють руку усередину, то вже сметани буде богато». Такими ж діями супроводжувалася купівля глечиків і на Поділлі. На Черкащині, в селі Громи Уманського району, теж охоче купували гладущики, всередині яких на денці був «пупок». Казали, що сметана в ньому краще «сідає». При цьому опускали руку в гладущик і примовляли: «Сметани – поки рукою дістану, а сиру до дна, а сироватки нема». У Бубнівці Гайсинського повіту на Вінничині, «як купує ладущика, не можна ставити на землю, кілько може рукою засягнути всередину, тільки засягне, та й питає, кілько за цей ладущик – тільки буде в ньому сметани, а гинша не знає, та спитає, кілько за цей ладущик, і пішла, а в гиншого ганчара купує, думає, той буде кращий, чи що». Існував і трохи відмінний варіант купівлі – із замовлянням: «Як купує ладущика, то бере на руку, кілько рукою засягне, і каже нишком: «До половини сметани, до половини сиру, а сироватки нима, бо з’їст дурна». І торгуваться – ні (як купує), ти взяла в руки, й казав гончар кільки, то ти бери, не торгуйся, і на землю не клади; гинша торгується, вона думає, кілька грошей виторгую, то це їй більше пользи буде». Гончар із села Ставки Летичівського району на Хмельниччині розповідав, що глечики з «пупом» жінки беруть більш охоче. Продаючи свої вироби на базарах, він неодноразово помічав, що жінки, підійшовши до нього, щоб купити посуд, роблять дуже дивно, ніби вони «відьмачки». Вони спочатку присядуть над гладущиком, опустять туди човником пальці правої руки так, щоб вони торкались «пупа», і починають тихо щось шептати. На думку гончаря, вони зверталися до «пупа», кажучи: «Давай більше сметани», «Давай більше масла» тощо. Потім жінки вставали, питали, скільки коштує гладущик, і, зовсім не торгуючись, його купували. На Буковині жінки, купуючи глиняні посудини для молока, теж брали їх так, щоб у них увійшла рука.
 
Дослідники, спираючись на методику тлумачення символів у психоаналізі, висували припущення, що такі жести імітували акт запліднення. Глечик, згідно з їхнім викладом, слугував символом жіночого начала, жіночого дітородного органу, а рука – символом чоловічого начала. Із руками, зокрема з правою рукою, у стародавніх традиціях дійсно співвідносилося благотворне і запліднююче чоловіче начало, вважалося, що кисті рук несуть чоловічий заряд. Однак завжди малися на увазі руки чоловічі, а цю акцію при купівлі посуду здійснював не чоловік, а жінка, «пуп», якого торкалися, сам, натомість, асоціювався у гончарів із чоловічим началом, отже, потрібні більш переконливі витлумачення обрядодії.
 
Принципово інакше її пояснення дає семантико-палеонтологічний підхід. Покладаючи руку на якусь річ чи людину, їх підкорювали, ними користувалися, їх перетворювали на знаряддя. Саме так ритуально закріплявся васалітет. Manus injectio – це прийняття у володіння, жест набуття, яким накладали руку на певну матерію, захоплювали її. Тому в слов’ян до урочистих домовленостей входило потискання руки, а торговельні угоди включали в себе символічну передачу речі з рук у руки, якою вони закріплювалися. Людина в традиційному суспільстві не стільки володіла речами, скільки над ними владарювала, як над усім, що складало її особу. Щоб розірвати зв’язок між річчю та її творцем, нейтралізувати можливість шкідливого впливу майстра на річ, а натомість закріпити вплив на виріб людини, що купувала його, і здійснювались спеціальні ритуали. Так установлювався контакт господині зі своєю власністю. Рука у стародавніх культурах була символом захисту, покровительства, влади, панування й керування. Вона містила снагу, життєву силу. За її допомогою передавали фізичну й духовну енергію, надавали всемогутність.
 
Важливим моментом при цьому виступало те, що жіноча рука була нічим не прикритою, голою, адже оголення тіла 

Вибір молочного посуду як вияв жіночої господарчої магії...

належало до магічних засобів першої ваги. В українців воно практикувалося у хліборобській магії, в народній медицині, у чаклунській практиці та езотеричних ритуалах, в календарних і оказійних обрядах, особливо тих, які мали стосунок до господарчої діяльності жіноцтва. І справа тут не в психоаналітично потрактованій тілесності як онтологічному чинникові, що визначає сутність буття людини.
 
Часткова чи повна нагота виконавиці дуже часто була передумовою магічних маніпуляцій. «Потвердження сьому ми бачимо в таких обрядах, де магічна сила дії збільшується навіть від часткового роздягання. В сих обрядах навіть окремій якійсь частині голого тіла приписується певний вплив на речі, подібний до впливу цілого голого тіла в обрядах з повним роздяганням.
 
Так напр. прибуток з молока зростає, коли жінка доїть корову підтикавши сорочку вище пояса. Подібно як впливає на якість молока, коли корову доїть цілком гола гуцулка на Юрія. Відкривання певних частин тіла для зміцнення магічної сили якоїсь дії дуже часто ускладняється ще дотиком відкритої части тіла до об’єкту, на який треба вплинути.
 
Такий характер має практика при посаді капусти на Поліссю: посадивши розсаду і умнявши ямку коло рослини, жінка придушує її голим коліном, що має вплинути на ріст і якість капусти». Це чари еманацією відкритого жіночого тіла, які спиралися на міфологічну ідею всеохоплюючої жіночої продуктивності. Оголення було покликане визволити вітальні сили людини й природи, зробити людське тіло могутнім засобом магічного впливу на природу.
 
Так само й глиняний посуд в обрядах купівлі мусив уперше вступити у контакт із рукою як оголеним тілом жінки. «Спільна риса що їх об’єднує – се віра в магічну активну силу людського тіла, творчу або агресивну, і можемо зразу-ж таки додати – власне жіночого тіла».
 
Торкання дна глечика було актом контактної магії, торкнутися – означало закріпити владу, примусити служити тільки собі, зарядити своєю енергією чи передати силу, як при рукопокладанні. Рука була каналом, через який ця сила передавалася з тіла або отримувалася. Тому доторку рукою у народних віруваннях взагалі приписувалася магічна дія.
 
У народному чаклунстві та знахарстві мають відповідності і магічні формули, які використовувалися при купівлі молочного посуду. Так, наприклад, майже тотожна формула: «Поки ніж сажаю, поти смитану збіраю, а сир – до дна, а сироватки нима», у селі Жерденівці того ж Гайсинського повіту на Східному Поділлі входила до складу замовляння, яке читали, копаючи зілля для лікування корів. Заклинання, що спрямовувалося на корову як безпосереднього виробника молока, так само мало на меті збільшити кількість збору сметани й сиру. Отже, вербальний супровід купівлі теж був виявом жіночої господарчої магії.
 
Жінка своєю рукою проводила маніпуляції із низом, дном глечика, сферою темною і небезпечною. Обрядодії були покликані закріпити її владу над тим, що міститиметься й утворюватиметься в обмеженій ємності посудини.
 
Недаремно дівчину в оповідці навчає поводженню з глиняним посудом саме її хрещений батько-відьмак, тобто опікун, що первісно представляв материнський рід по відношенню до дитини. До нього слід було завжди звертатися за допомогою. У міфології тих народів, де скотарство було основою життєзабезпечення, худоба була найбільшим надбанням людей, головним джерелом продовольства й найвищою суспільною цінністю, а молоко дуже цінувалося. Воно слугувало символом прилучення родини, роду, а насамперед жінок-господинь до верховних божеств, до вічної плодючої сили космосу. Існував зв’язок між споживанням молока, родом матері, чередою, що йому належала, і родовою магією.
 
Приготування молочних продуктів було родинною таємницею, що свято зберігалася. Їх утворювалося більше, за уявленнями скотарів, завдяки контакту із сакральним. Посуд для них у ритуальній практиці слугував наочним речовим утіленням багатства й суспільного статусу. Ілюструючи ідею процвітання роду, вмістилища молочних продуктів слугували одночасно його запорукою. Їхній вміст у ході обрядів наділявся, на думку носіїв традиційної культури, особливою силою, яка надавала щастя й плодючість.
 
Надзвичайно високий семіотичний статус посуду для молочних продуктів у ритуалі зберігався і в повсякденній практиці. Причетність цих речей до категорій макрокосму підтверджувалося їхнім становищем у мікрокосмі житлового простору. Розташування посуду у житлі співпадало з точками максимальної сакральності, наділеними здатністю позначати ту частину міфологічного простору, де сконцентровані творчі потенції природи.
 
Ставлення до молока й молочних продуктів як до культурних цінностей, як до ознак приналежності до роду, знаків спорідненості надавало їхнім вмістилищам особливого статусу. Вони опосередковували контакт людської спільноти з надприродним, магічним. Будучи елементом надзвичайно місткої картини добробуту людського роду, посудина для молочних продуктів слугувала своєрідним індикатором природного достатку і пов’язаного з ним достатку родини. Посуд-вмістилище молочних продуктів, фігуруючи в сакральних текстах, утілював складний знаковий комплекс ритуально-міфологічного характеру.
 
Обряди з його використанням пов’язували між собою цілий ряд явищ і понять. Із посудом для молока співвідносилися ідеї сакральної чистоти й маніфестації існуючих суспільних відносин, ідеї прилучення до верховних божеств, небесної сфери і космічних джерел життя. Молочний посуд був символом безперервності людського роду та пов’язувався із центром універсальної космічної структури, вселенським джерелом чистоти, благодаті й життя.
 
Судячи з етнографічних даних, такі ж уявлення були властиві й українцям. Тому за глечик для молока, як і за посуд, задіяний у деяких календарних обрядах, не торгувалися – його купівля мала бути добровільною пожертвою наділеному магічними уміннями гончареві задля того, щоб краще збиралася сметана. Небажаним було і його контактування із землею.
 
В українських звичаях, пов’язаних із купівлею глиняного посуду, і супутніх їм оповідях чітко проглядається зв’язок із Посуд для дому. Глечики. Ужиткові речівідьмуванням. Вимоги не торгуватися, не ставити посуд на землю – характерні магічні прийоми, особливо поширені в практиці замовляння, знахарства, чаклування. Саме чаклуни і знахарі добували необхідний інвентар та сировину з примовками й обрядами. У більшості випадків ці магічні дії, що в сукупності, безумовно, мали високий символічний статус, були притаманні для купівлі глечиків – посуду для молока, який цілком і повністю відносився до жіночої сфери господарчої діяльності. На рівні прагматики вони спрямовувалися на забезпечення приготування молочних продуктів.
 
Унаслідок таких обрядодій мало зніматися більше сметани, відтоплюватися більше сиру. Їхнє знання виглядало навіть необхідною умовою соціалізації жінки. Люди, що зналися на цих діях, зараховувалися до відьом, відьмаків, яким відомі таємниці всього універсуму природного існуючого. Відповідно існувало й особливе світобачення, яке проявлялося у ставленні до задіяного в молочному господарстві глиняного посуду. Територіальне поширення цих звичаїв, у свою чергу, наводить на думку про їхній зв’язок зі скотарськими племенами Поділля, Буковини й Закарпаття доби ранньої бронзи, розселення яких сягало Середнього Полісся, а поодинокі культурні впливи простежуються й на Лівобережжі.
 
1. Записала письменниця й фольклористка, доктор філософії Надія Вархол 6 липня 1996 року в селі Вапеник Свидницького округу від Олени Рішко, 1928 р.н. Архів Словесного фольклору Словацького національного музею – Музею української культури в Свиднику, інв. номер 16 764.
2. Записала Надія Вархол 13 грудня 2000 року в селі Вапеник Свидницького округу від Олени Рішко, 1928 р.н. Архів Словесного фольклору Словацького національного музею – Музею української культури в Свиднику, інв. номер 18 022.
3. Щ[елоковская] В[арвара]. Пища и питье крестьян-малоросов с некоторыми относящимися сюда обычаями, повериями и приметами // Этнографическое обозрение. – М., 1899. – № 1-2. – С. 273.
4. Топорков А.Л. Гончарство: мифология и ремесло // Фольклор и этнография: У этнографических истоков фольклорных сюжетов и образов. – Л., 1984. – С. 47.
5. Коека М. Гончарство сіл Громи і Томашівка Уманського району Черкаської области // Українське Гончарство: Національний культурологічний щорічник. За рік 1994. – Опішне, 1995. – Книга 2. – С. 147.
6. Шульгина Л. Ганчарство в с. Бубнівці на Поділлі // Матеріяли до етнології. – К., 1929. – Т. ІІ. – С. 169.
7. Шульгина Л. Вказ. праця. – С. 169.
8. Бобринский А. О двух символах плодородия на украинской керамике // Українське гончарство: Науковий збірник за минулі літа. – К.-Опішне, 1993. – Книга 1. – С. 124. 
9. Gorovei A. Credin?i ?i supersti?ii ale poporului român. – Bucure?ti, 1915. – P. 243; Gorovei A. Credin?i ?i supersti?ii ale poporului român. – Bucure?ti, 1995. – P. 175.
10. Пошивайло О. Етнографія українського гончарства: Лів
Родовіда. Родолюбіє
Рідна Віра Українців
Держава Роду Нашого
Нищення нашої спащини
Сучасний світ. Людство
Релігії у світі
Ми - Українці !
ljud124.jpg
Свята наша земля
pryr162.jpg
Нове на сайті

Час: деякі властивості. Дослідження

Що таке час? Це питання до сьогодні не є однозначним, і мабть до кращого, що на сучасному етпаі розвтику (чи, точніше, деградації) людства "час"  як фізична реальність не підвладна "науковцям".
Але наші прекди казали про Час. Згадаймо текст Велесової никги:

“Революціонер” – вечір пам’яті Олександра Капіноса у м.Львові 10.03.2015 р.

У м.Львові 10 березня, у вівторок, відбудеться вечір пам’яті Борця за Волю України, Героя Небесної Сотні Сашка Капіноса. Цього дня йому мав би виповнитися 31 рік. Запрошуємо студентську молодь та всіх бажаючих прийти та вшанувати світлу пам'ять Звитяжця. 

Громада "Вінець Бога" відсвяткувала свято Купала в Буші. (21.06.2014)

21 червня 2014 року представники нашої громади Рідної Віри «Вінець Бога» відвідали с.Буша Ямпільського району Вінницької області, яке відоме своїми історичними подіями героїчної оборони Козацьких часів, Гайдамацьким Яром, а також скельним Храмом дохристиянської доби із рельєфом релігійного змісту. Майже 6 000 років існує життя на цій мальовничий території, що розташована в долині злиття 3-х річок: Мурафи, Бушанки і Сухої Бушанки. Про це свідчать археологічні знахідки, датовані ще IV –III тисячоліттям до н.е.

21.06.2014 Громада "Червона Русь" (м.Львів) відсяткувала Свято Купала

21 червня 2014 року в Сколе, не березі річки Опір в національному парку "Сколівські Бескиди" Львівська громада Рідної Віри Українців-Русинів "Червона Русь" разом з  друзями - рідновірами із Стрия, Сколе, Івано-Франківська провели Свято Купала - одне з найвеличніших, основних чотирьох сонячних свят нашого народу, що святкується на літнє сонцестояння.


Знакова, історична подія світового значення: Перун повернувся і піднятий з Дніпра! Україна-Русь, пробудись!

   Дорогі  Браття і Сестри!
   У стольному граді Києві,  столиці України (столиці Русі) сталася знакова історична подія, важлива як для України і українського народу, так і для слов'янських народів та духовного поступу Людства.
   До берега ріки  Дніпра-Борисфена, у Видубичах, приплив скульптурний образ Перуна - захисника Русі, України (нащадка Русі), який був одним з головних Богів у пантеоні Русичів.
   ВІн поставлений у 2009 році  Старокиївській горі у Києві, був вночі таємно спиляний у 2012 році злочинцями.
   08 травня  2013 року  цей скульптурний образ піднятий з Дніпра. 

Декларація всенародного руху за відновлення конституційності і законності в України на Майдані Незалежності у м.Києві

Ради чого Українці боролись на Майдані?
Що в сьогоднішній ситуації МИ, УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД маємо вимагати від влади? 
Що нам у державі належить, чи ми в боргу перед кимось, чи інші держави винні нам? 
Хто керує Україною?
Українці є
в неволі, як за часів Т.Г.Шевченка - у своїй державі, вибореній ціною великої звитяги і страждань...

Чи є в Україні національний лідер?
Чи є організація, яка захищає, впрваджує в державну стратегію України  інтереси українців?
Чи є в Україні українська національна  ідея? Куди ми йдемо?
Чи є засадничою, керівною для українців  духовна система українського Роду - світогляд, розуміння Бога: саме наші, Предківські, споконвічні? 
Чи є в нашого народу духовна еліта, яка покаже керманичам, хай і майбутнім та всьому нашому етносу Шлях до визволення, до Щастя у своїй Державі?
 Хто дасть нам справжні, істинні знання - зараз для того, щб врятувати наш нарід?
Яка функція духовної (зокрема і релігійної) еліти в Україні?  

Це звернення, яке не побачили українці, було написане в часи Майдану  - але воно дає нам ключ до розуміння сьогоднішньої ситуації.

Світлана Сторожівська. Поезії]

Збірка поезії Світлани Сторожівської « Як сонце світу…», зачаровує чарівними картинами світу наших предків, автор віршів через призму себе тримаючись за  руку із сонцем занурює читачів у рідний світ уяви та явного.

 

Українське Різдво. Коляда. Свят-вечір.

Графічним символом українського календаря може бути восьмипроменева зірка. Календар цей напрочуд стрункий, симетричний: 4 пори року, 4 найбільші сонячні свята, що відповідають кожній із чотирьох сонячних фаз (сонцестояння і рівнодення).

СВЯТВЕЧІРНІ вірування лемків . Ворожіння

Напередодні Різдва найчастіше згадуються різні традиції, пов’язані з християнською символікою цього свята. Однак, думаю, варто не забувати й про його язичницькі витоки, адже воно, поки стало християнським святом народження Христа, було поганським святом народження Сонця, а разом з ним і Світу.

Статті, дотичні до теми
Найбільш переглянуті статті
Категорії статей
Канали новин
Свята Українців. Купала

Громада "Вінець Бога" відсвяткувала свято Купала в Буші. (21.06.2014)

21 червня 2014 року представники нашої громади Рідної Віри «Вінець Бога» відвідали с.Буша Ямпільського району Вінницької області, яке відоме своїми історичними подіями героїчної оборони Козацьких часів, Гайдамацьким Яром, а також скельним Храмом дохристиянської доби із рельєфом релігійного змісту. Майже 6 000 років існує життя на цій мальовничий території, що розташована в долині злиття 3-х річок: Мурафи, Бушанки і Сухої Бушанки. Про це свідчать археологічні знахідки, датовані ще IV –III тисячоліттям до н.е.

21.06.2014 Громада "Червона Русь" (м.Львів) відсяткувала Свято Купала

21 червня 2014 року в Сколе, не березі річки Опір в національному парку "Сколівські Бескиди" Львівська громада Рідної Віри Українців-Русинів "Червона Русь" разом з  друзями - рідновірами із Стрия, Сколе, Івано-Франківська провели Свято Купала - одне з найвеличніших, основних чотирьох сонячних свят нашого народу, що святкується на літнє сонцестояння.


Громада «Вінець Бога» провела Купальське свято (2013 р.)

Громада Рідної Православної Віри «Вінець Бога» м. Вінниці провела 22 червня 2013 року в районі «Сабарів», на узбережжі священної для українців ріки Бог українське звичаєве свято Купала. Свято відбулося під гаслом «За Рідну Українську Віру».

Купальська Ватра на Дрогобиччині (2013р)

22-23 Кресеня (Червня) на Дрогобиччині відбудеться одне з сакральних і найдавніших українських свят - Свято Купала, Бога Літнього Сонцестояння, Бога молодості, краси, молодечої вибуялої волі, духовної нескоримості. Бога земних плодів, а також шлюбу!

 

Готуймося до Купальського свята! Купальські пісні

Настають найкоротші літні ночі — свято Купайла, і звідусіль — лісів, гаїв, берегів річок — линуть купальські співи. Через християнський вплив їх подекуди стали називати «петрівочними піснями». Купальські пісні — це переважно мрії дівчат про заміжжя, прощання з вільним життям, бо восени настає пора весіль. Зміст цих пісень язичницький, купальський.