19 | 08 | 2017

Ще раз про консервативну ідеологію та її перспективи і Україні

Традиціоналізм. Звичаєвий світогляд українців як основа буття нації

Навряд чи знайдеться багато людей, які б сперечалися тим, що нинішнє суспільство хворе. Мова не йде про виключно український соціум – ця теза є справедливою для цілого світу, можливо, з певними виключеннями.

Континентальна Європа, Британія, США, Японія, Канада, Китай, Росія… Новітня економічна формація, в яку виростає (або вироджується?) старий добрий капіталізм, несе, як завжди буває на зламі епох політичну нестабільність, економічні кризи і, найголовніше, кризи моральні. Зростання ксенофобії, тероризму, підліткової злочинності, радикальних політичних рухів, девальвація основних загальнолюдських цінностей як у окремих особистостей, так і в соціальних групах – далеко не повний перелік негараздів.

 
В чому полягають причини всього того? Їх багато. Чи не основною є панування ліберальної ідеології, яка стала продуктом саме капіталістичної, а далі й пост капіталістичної соціально-економічної формації (Глобалізм) , що виростає у т.з. «розвиненому світі».
 
Безперечно, ліберальна ідеологія, яка пропагує свободу особистості, а також свободу підприємництва за мінімального втручання Держави в соціальні і економічні процеси та особисте життя громадян, є дуже зручною в суспільстві, де критерієм успішності вважається можливість більшого відносно решти громадян, споживання. Тобто, матеріальний статок.
 
Проте, згідно із законами діалектики, свобода особистості, зведена в абсолют і абсурд, призводить до морального занепаду суспільства в цілому. Загал, затиснений в лещата суперечностей, підсвідомо відчуває двоїстість тієї «свободи», яка насправді давно вже стала найгіршим диктатором, диктатором «без обличчя», такою собі «річчю в собі».
 
Останнім часом ліберальна ідеологія, яка абсолютно неправомірно привласнила собі шати «демократизму», попередньо фактично знищивши його, вже виходить за межі державних кордонів, накидаючи іншим суспільствам, іншим країнам власні «цінності» у вигляді «абсолютної свободи». Ззовні це виглядає як нібито «експорт демократії», але в тому-то й справа, що насправді принципів власне демократизму давно вже не існує.
 
Таке агресивне просування ліберальної ідеології в багатьох суспільствах, перш за все таких, де є сильними позиції релігійного чинника, справедливо отримують відсіч. Звідти тенденції до радикалізації ісламського світу, який переходить до практики встановлення клерикальних політичних режимів, до зростання тероризму, ксенофобії, тощо. У відповідь «демократичний світ», в гонитві за ринками збуту та джерелами сировини, посилює боротьбу за «свободи», намагаючись нав’язати іншим народам власне світосприйняття і власні цінності. Коло замикається.
Ці реалії призвели до того, що в політичній площині фактично не залишилося місця класичним лівим та класично правим (консервативним) ідеологіям. Вони поступово «розмилися», частково лібералізувавшись, а частково радикалізувавшись.
 
В результаті ми маємо потужні «центристські» сили, які взяли на озброєння тактику і стратегію антиідеологізма, фактично, за відсутності чітко сформульованих ідейно-ідеологічних засад, перетікаючи саме в лібералізм або в правих і лівих «ультрас»,  відповідно, фашистів та вульгарних марксистів (комуністів).
Яскравим свідченням ліквідації традиційної правої ідеології в т.з. «розвинених» країнах свідчить доля Консервативної партії Англії, країни, яка традиційно асоціювалася саме з цією ідеологією і відповідно, способом життя: на початку нового тисячоліття партія фактично перейшла до соціал-лібералізму, від правої ідеології зберігши лише назву.
 
Тут треба зауважити, що, як не дивно, саме наступ нової економічної формації – глобалізму – може породити новий інтерес суспільства саме в консервативній ідеології і партіях, що її репрезентують. Стирання міждержавних кордонів, таке необхідне для вільного руху капіталів, товарів та робочої сили в рази підвищує міграцію населення, відтак «розвинені країни» зазнають сильного демографічного тиску з боку азійських та африканських теренів. Відповідно, у т.з. «старих народів» Європи спрацьовує інстинкт самозбереження, оскільки перед ними постає реальна загроза зникнення з історичної мапи.
 
Нещодавнє визнання канцлером Німеччини, що спроба побудови в країні мультикультурного суспільства провалилася, фактично декларувало початок пошуку країною отого самозахисту, адже за розрахунками соціологів, за нинішніх тенденцій в демографії, до 2050 року ФРН перетвориться на мусульманську державу, більша частина громадян якої не знатиме німецької мови. В результаті, може і постане нове суспільство, але воно буде яким завгодно, але не німецьким.
 
 У Франції ситуація навіть важча, бо в цій країні існують цілі міста, які розмовляють не французькою мовою. Періодичні спалахи насильства свідчать про сильну дестабілізацію французького суспільства і його поділ за етнічно-релігійним принципом. В Англії Уряд щороку витрачає 2 млрд. фунтів стерлінгів на програми навчання громадян англійської мови.
 
Реакцією націй постало зростання популярності право-радикальних партій в таких традиційно толерантних країнах, як Франція, Німеччина, Австрія, Швейцарія, тощо. Відповідно, захищаючись від деструктивних радикальних політичних течій, Держава вводить більш жорсткі заходи, які є обмеженням прав і свобод громадян, а часто - просто для них принизливі - наприклад, введення системи тотального особистого огляду в аеропортах. 
І тоді постає питання про настання ери диктатури лібералізму!
 
Чи є з того вихід? Чи є альтернативи? Як на наш погляд - є. Суспільство має повернутися до традиційних ідеологій, вдосконаливши їх відповідно до вимог часу. 
 
 
В Україні ситуація з «розмиванням» ідеологій набула ще більш гротескних рис.
 
Не можна сказати, що ми перетворилися на ліберальну систему – з індивідуальними свободами, так само, як і із свободами економічними, в Україні наразі ситуація вкрай неоднозначна. Скоріше, політично не визріле суспільство, просто виявившись не готовим до самостійного життя, не народивши справжню інтелектуально-моральну еліту і вручивши власну долю першим ліпшим шахраям в обмін на пустопорожні обіцянки прийдешнього щастя.
 
Фактично всі партії-«важковаговики» сповідують принципи антиідеологізму, спекулюючи на «болючих питаннях» тих або інших соціальних груп, використовуючи (і заохочуючи) політичну і загальноосвітню неграмотність населення. Така ситуація є прямим наслідком «примітивізації» політики, коли для новітніх багатіїв головним стають не принципи, на яких базується влада, а сама влада.
 
Проте довго тривати так не може: принцип антиідеологізму розроблено для того, аби поєднати ідеї та проблеми, вирішення яких є нагальними для суспільства в межах одного політичного проекту, але аж ніяк не для того, аби єднати популістські гасла з метою ошуканства виборця. Настає такий час (він вже настав), коли громадяни перестають дивитися на красиву обгортку і звертають увагу на внутрішній зміст. Той самий інстинкт самозбереження, який штовхає європейську еліту на пошук нових політичних ідеологій, українців спонукає на породження власної еліти.
 
Відповідно, на часі постання нових політичних сил, які вже не будуть кишеньковими винаходами окремих скоробагатьків або бізнесовими проектами фінансово-промислових груп, за якими олігархи ховаються від Закону, а справжні політичні партії. Сила ж,  яка не лише запропонує загалу певну ідеологію, але й покаже себе потугою, яка неухильно и реально її впроваджує, поборе старі партії, що відімруть, наче колись – динозаври.
 
Наразі в Україні спостерігається велика потреба в новітніх політичних проектах лівої, соціал-демократичної ідеології (назвемо її новий-новий лівий) та її антипода і одночасно партнера – консерваторів, або, вірніше, неоконсерваторів.
Неоконсервативна ідеологія, яка була б оптимальною для України зараз і надалі (і яка могла б бути виходом з кризи, в якій опинився глобалізований світ в цілому), має, на наш погляд, спиратися на три основних принципи: традиціоналізм, прагматизм та поміркований ізоляціонізм.
 
Під традиціоналізмом тут розуміється розбудова системи цінностей, що ґрунтуються на притаманних українському суспільству протягом останніх століть морально-етичних засад, і які Держава не лише визнає, але й активно захищає, пропагує та просуває.
 
Безумовно, гармонійний баланс між українським традиційним світосприйняттям і морально-етичними системами народів, які репрезентовано в Україні національними меншинами, має зберігатися, але не українська меншість все ж погоджується з пріоритетом саме української традиційної складової, відстоювання самобутнього шляху розвитку.
Прагматична складова в міждержавних відносинах означає (і тут неоконсерватизм відмінний від свого попередника) відсутність традиційних союзників та відданості старим союзам. Україна має будувати відносини з партнерами лише виходячи з власних інтересів, як в економіці, так і в зовнішній політиці, і в культурно-світоглядній площині.
Головним інструментом взаємодії має стати адекватне симетричне реагування на виклики, загрози, але також і – на дружні кроки з боку інших держав або націй.
 
Державний протекціонізм має стосуватися не лише економічних питань, але й гуманітарної сфери – від захисту громадян, які перебувають за кордоном до захисту власного інформаційно-ідеологічного простору.
Поміркований ізоляціонізм полягає, по перше, в дуже обережному ставленні до членства України в наддержавних утвореннях, окрім тих, які належать до структур ООН; в військово-політичних блоках, економічних співтовариствах, тощо. Ставка робиться на власну військову потугу, а не на міфічні гарантії безпеки іншими державами, які (гарантії) неодноразово порушувалися у не такій вже довгій історії новітньої України.
 
По друге, в послідовному захисті власного інформаційно-культурного простору від експансії з-поза меж держави. Принцип культурного обміну має перемогти нині діючу практику культурної всеїдності й підпорядкованості «сильнішим» культурно-ідеологічним системам. Реформи в системі освіти мають відображати інтереси громадян України, а не т.з. «світового співтовариства».
 
По третє, має бути впроваджено жорстку еміграційну політику. Україна має належати до тих держав, які принципово не приймають політичних та інших біженців і не надають громадянства або права на постійне проживання особам, які (або їхні батьки) не народилися в межах України, або бодай один з батьків не є громадянином України. Такий прядок гарантується жорстким кримінальним та адміністративним законодавством. Поступкою існуючим реаліям в світі (глобалізм) може бути гарантування безперешкодної трудової міграції, одначе, з жорстким контролем за місцеперебуванням та родом занять осіб, які перебувають на території країни з діловою метою.
 
Такі кроки, за їх правильного впровадження, викличуть в міжнародному співтоваристві розуміння і навіть схвалення. Більше того – Україна, як молода держава, ще не обтяжена старим багажем зовнішньополітичних та моральних зобов’язань, здатна показати сусідам вихід із ситуації, яка виникла через процес переходу з однієї соціально-економічної формації в іншу.
 
«Гаслом Соціалізму слугує Загальна Рівність. Гаслом Демократизму - Повноправне Членство. Лібералізму - Індивідуальна Свобода. Консерватизму - Традиційна Єдність» (В.Радаєв).
 
Для українців саме традиційна єдність була тим стрижнем, який зберіг націю в часи без держав`я та спонукав спромогтися на створення власної держави вже у новітній час. Нехай і не такої, про яку мріялося, але – держави.
Тепер маємо її перебудовувати. Шляхом жертв і компромісів; шляхом жорсткості й толерантності; черпаючи силу, наснагу та ідеї в традиціях українського народу.
 
 
Павло Правий, для Товариства Малого Кола.
 
Джерело:polis-luga.blogspot.com

 

Родовіда. Родолюбіє
Рідна Віра Українців
Держава Роду Нашого
Нищення нашої спащини
Сучасний світ. Людство
Релігії у світі
Ми - Українці !
ljud333.jpg
Свята наша земля
pryr82.jpg
Нове на сайті

Час: деякі властивості. Дослідження

Що таке час? Це питання до сьогодні не є однозначним, і мабть до кращого, що на сучасному етпаі розвтику (чи, точніше, деградації) людства "час"  як фізична реальність не підвладна "науковцям".
Але наші прекди казали про Час. Згадаймо текст Велесової никги:

“Революціонер” – вечір пам’яті Олександра Капіноса у м.Львові 10.03.2015 р.

У м.Львові 10 березня, у вівторок, відбудеться вечір пам’яті Борця за Волю України, Героя Небесної Сотні Сашка Капіноса. Цього дня йому мав би виповнитися 31 рік. Запрошуємо студентську молодь та всіх бажаючих прийти та вшанувати світлу пам'ять Звитяжця. 

Громада "Вінець Бога" відсвяткувала свято Купала в Буші. (21.06.2014)

21 червня 2014 року представники нашої громади Рідної Віри «Вінець Бога» відвідали с.Буша Ямпільського району Вінницької області, яке відоме своїми історичними подіями героїчної оборони Козацьких часів, Гайдамацьким Яром, а також скельним Храмом дохристиянської доби із рельєфом релігійного змісту. Майже 6 000 років існує життя на цій мальовничий території, що розташована в долині злиття 3-х річок: Мурафи, Бушанки і Сухої Бушанки. Про це свідчать археологічні знахідки, датовані ще IV –III тисячоліттям до н.е.

21.06.2014 Громада "Червона Русь" (м.Львів) відсяткувала Свято Купала

21 червня 2014 року в Сколе, не березі річки Опір в національному парку "Сколівські Бескиди" Львівська громада Рідної Віри Українців-Русинів "Червона Русь" разом з  друзями - рідновірами із Стрия, Сколе, Івано-Франківська провели Свято Купала - одне з найвеличніших, основних чотирьох сонячних свят нашого народу, що святкується на літнє сонцестояння.


Знакова, історична подія світового значення: Перун повернувся і піднятий з Дніпра! Україна-Русь, пробудись!

   Дорогі  Браття і Сестри!
   У стольному граді Києві,  столиці України (столиці Русі) сталася знакова історична подія, важлива як для України і українського народу, так і для слов'янських народів та духовного поступу Людства.
   До берега ріки  Дніпра-Борисфена, у Видубичах, приплив скульптурний образ Перуна - захисника Русі, України (нащадка Русі), який був одним з головних Богів у пантеоні Русичів.
   ВІн поставлений у 2009 році  Старокиївській горі у Києві, був вночі таємно спиляний у 2012 році злочинцями.
   08 травня  2013 року  цей скульптурний образ піднятий з Дніпра. 

Декларація всенародного руху за відновлення конституційності і законності в України на Майдані Незалежності у м.Києві

Ради чого Українці боролись на Майдані?
Що в сьогоднішній ситуації МИ, УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД маємо вимагати від влади? 
Що нам у державі належить, чи ми в боргу перед кимось, чи інші держави винні нам? 
Хто керує Україною?
Українці є
в неволі, як за часів Т.Г.Шевченка - у своїй державі, вибореній ціною великої звитяги і страждань...

Чи є в Україні національний лідер?
Чи є організація, яка захищає, впрваджує в державну стратегію України  інтереси українців?
Чи є в Україні українська національна  ідея? Куди ми йдемо?
Чи є засадничою, керівною для українців  духовна система українського Роду - світогляд, розуміння Бога: саме наші, Предківські, споконвічні? 
Чи є в нашого народу духовна еліта, яка покаже керманичам, хай і майбутнім та всьому нашому етносу Шлях до визволення, до Щастя у своїй Державі?
 Хто дасть нам справжні, істинні знання - зараз для того, щб врятувати наш нарід?
Яка функція духовної (зокрема і релігійної) еліти в Україні?  

Це звернення, яке не побачили українці, було написане в часи Майдану  - але воно дає нам ключ до розуміння сьогоднішньої ситуації.

Світлана Сторожівська. Поезії]

Збірка поезії Світлани Сторожівської « Як сонце світу…», зачаровує чарівними картинами світу наших предків, автор віршів через призму себе тримаючись за  руку із сонцем занурює читачів у рідний світ уяви та явного.

 

Українське Різдво. Коляда. Свят-вечір.

Графічним символом українського календаря може бути восьмипроменева зірка. Календар цей напрочуд стрункий, симетричний: 4 пори року, 4 найбільші сонячні свята, що відповідають кожній із чотирьох сонячних фаз (сонцестояння і рівнодення).

СВЯТВЕЧІРНІ вірування лемків . Ворожіння

Напередодні Різдва найчастіше згадуються різні традиції, пов’язані з християнською символікою цього свята. Однак, думаю, варто не забувати й про його язичницькі витоки, адже воно, поки стало християнським святом народження Христа, було поганським святом народження Сонця, а разом з ним і Світу.

Статті, дотичні до теми
Найбільш переглянуті статті
Категорії статей
Канали новин
Свята Українців. Купала

Громада "Вінець Бога" відсвяткувала свято Купала в Буші. (21.06.2014)

21 червня 2014 року представники нашої громади Рідної Віри «Вінець Бога» відвідали с.Буша Ямпільського району Вінницької області, яке відоме своїми історичними подіями героїчної оборони Козацьких часів, Гайдамацьким Яром, а також скельним Храмом дохристиянської доби із рельєфом релігійного змісту. Майже 6 000 років існує життя на цій мальовничий території, що розташована в долині злиття 3-х річок: Мурафи, Бушанки і Сухої Бушанки. Про це свідчать археологічні знахідки, датовані ще IV –III тисячоліттям до н.е.

21.06.2014 Громада "Червона Русь" (м.Львів) відсяткувала Свято Купала

21 червня 2014 року в Сколе, не березі річки Опір в національному парку "Сколівські Бескиди" Львівська громада Рідної Віри Українців-Русинів "Червона Русь" разом з  друзями - рідновірами із Стрия, Сколе, Івано-Франківська провели Свято Купала - одне з найвеличніших, основних чотирьох сонячних свят нашого народу, що святкується на літнє сонцестояння.


Громада «Вінець Бога» провела Купальське свято (2013 р.)

Громада Рідної Православної Віри «Вінець Бога» м. Вінниці провела 22 червня 2013 року в районі «Сабарів», на узбережжі священної для українців ріки Бог українське звичаєве свято Купала. Свято відбулося під гаслом «За Рідну Українську Віру».

Купальська Ватра на Дрогобиччині (2013р)

22-23 Кресеня (Червня) на Дрогобиччині відбудеться одне з сакральних і найдавніших українських свят - Свято Купала, Бога Літнього Сонцестояння, Бога молодості, краси, молодечої вибуялої волі, духовної нескоримості. Бога земних плодів, а також шлюбу!

 

Готуймося до Купальського свята! Купальські пісні

Настають найкоротші літні ночі — свято Купайла, і звідусіль — лісів, гаїв, берегів річок — линуть купальські співи. Через християнський вплив їх подекуди стали називати «петрівочними піснями». Купальські пісні — це переважно мрії дівчат про заміжжя, прощання з вільним життям, бо восени настає пора весіль. Зміст цих пісень язичницький, купальський.