29 | 06 | 2017

Сучасні правові системи світу

Сучасні правові системи світу. Звичаєве право

Надаємо витяг з підручника "Сучасні правові системи світу" для студентів юридичного факультету, надрукованого у Львові (2003 р.) для знайомства із звичаєво-правовими відносинами в різних країнах світу.

 

Ще один підручник - "Історія держави і права України" - Терлюк І.Я. (повний текст).

Можливо, незважаючи на можливу заангажованість, ці підручники будуть цікаві для вивчення і використання досвіду звичаєво-правої системи українців.

 

Зміст підручника "Сучасні правові системи світу":

 

   § Анотація
     § Зміст.
     § Передмова
     § Розділ І. Теоретико-методологічні основи типологізації правових систем

§ 1.1. Поняття та структура правової системи суспільства

§ 1.2. Типологізація сучасних правових систем світу. 
     § Література
     § Розділ ІІ. Романо-германський тип правової системи

§ 2.1. Передумови виникнення континентального права. Рецепція римського права. Етапи розвитку та регіони поширення цього типу правової системи 

§ 2.2. Звичаєве та канонічне право

§ 2.3. Роль юридичної науки, університетів у формуванні романо-германського типу правової системи

§ 2.4. Основні риси романо-германського типу правової системи

§ 2.5. Правова доктрина. Принципи права. Юридична норма

§ 2.6. Співвідношення правової доктрини, принципів права та юридичної норми. Поділ системи права на публічне та приватне право

§ 2.7. Особливості правотворчої, правозастосовчої та правотлумачної діяльності згідно з концептуальними засадами позитивізму

§ 2.8. Нормативно-правовий акт – основна зовнішня форма континентального права. Роль кодифікації у створенні ефективної системи законодавства. Місце закону в ієрархії нормативно-правових актів

§ 2.9. Роль та значення конституційного правосуддя у правових системах континентального права

§ 2.10. Особливості романського та германського права

§ 2.11. Місце та роль юридичної професії у романо-германських правових системах
     § Література
     § Розділ ІІІ. Сучасна правова система України

§ 3.1. Основні юридичні ознаки сучасної правової системи України

§ 3.2. Ідентифікація правової системи України з романо-германським типом правової системи
     § Література
     § Розділ IV. Англо-американський тип правової системи 

§ 4.1. Виникнення, розвиток та регіони поширення загального права

§ 4.2. Загальні ознаки правової системи англо-американського типу. Особливості правових систем англійського та американського права

§ 4.3. Загальне право та право справедливості, їх співвідношення у системі права. Місце та значення норм матеріального та процесуального права в англосаксонських правових системах

§ 4.4. Доктрина прецедентного права. Співвідношення судового прецеденту та нормативно-правового акту у системі зовнішніх форм права

§ 4.5. Місце та роль юридичної професії у правових системах загального права 

§ 4.6. Специфіка правотворчої та правозастосовчої діяльності у правових системах загального права
     § Література
     § Розділ V. Змішаний тип правової системи. Північноєвропейське (скандинавське) та латиноамериканське право.

§ 5.1. Виникнення, розвиток та регіони поширення скандинавського права. Рецепція у ньому ознак континентального та загального права

§ 5.2. Співвідношення правової доктрини, системи та зовнішніх форм права. Особливості юридичної професії у скандинавських правових системах

§ 5.3. Інтеграційні процеси та уніфікація права як тенденції розвитку північноєвропейського права. Його вплив на правові системи Прибалтики

§ 5.4. Умови виникнення, формування, розвитку та основні ознаки латиноамериканського права. Рецепція у ньому ознак загального та континентального права

§ 5.5. Принципи, система та зовнішні форми (джерела) права. Особливості правотворчої та правозастосовчої діяльності у правових системах Латинської Америки. Тенденції їх регіонального розвитку
     § Література
     § Розділ VI. Релігійно-звичаєвий (традиційний) тип правової системи

§ 6.1. Основні риси релігійно-звичаєвого типу. Релігійно-общинний, філософсько-традиційний та звичаєво-общинний підтипи

§ 6.1.1. Ознаки релігійно-общинного підтипу правової системи. Загальна характеристика мусульманського та індуського права

§ 6.1.2. Загальна характеристика мусульманського права. Виникнення, розвиток, регіони поширення. Роль релігійного світогляду у формуванні права.

§ 6.1.3. Система права, зовнішні форми права та особливості юридичної діяльності і професії

§ 6.1.4. Загальна характеристика індуського права: доктрина, зовнішні форми права та особливості юридичної діяльності і професії

§ 6.2. Загальна характеристика філософсько-традиційного (далекосхідного) підтипу правової системи

§ 6.3. Звичаєво-общинний (африканський) підтип правової системи

§ 6.3.1. Умови виникнення, функціонування та регіони поширення. Африканська концепція соціального розвитку

§ 6.3.2. Особливості розвитку правових систем Африки. Їх спільні та відмінні ознаки з правовими системами загального та континентального права
     § Література
     § Розділ VII. Міждержавні (міжнародні) правові системи

§ 7.1. Поняття міждержавної правової системи 

§ 7.2. Основні ознаки та особливості правової системи Ради Європи.

§ 7.3. Основні ознаки та особливості правової системи Європейського Союзу
     § Література

 


 

 

6.1. Основні риси релігійно-звичаєвого типу. Релігійно-общинний, філософсько-традиційний та звичаєво-общинний підтипи

 
Як відмічалося раніше, романо-германський та англо-американський типи правової системи є основними типами. Немає жодної правової системи світу, яка б в тому чи іншому обсязі не запозичила б якісь елементи загального або континентального права. Це не дивно, адже системи загального та континентального права охоплюють всю Європу та Америку, майже всі сильні економічно розвинуті суспільства, держави. Ці системи тісно пов’язані з розвитком європейської цивілізації. Вони відображають світогляд, стиль мислення, ідеї, містять елементи (інститути), які склалися в умовах Європи. Вони трансформують принципи європейського права у інші типи правових систем, зокрема Азії та Африки, Індостану.
 
Необхідно відзначити, перш за все, що правові системи Азії, Африки та Індостану базуються на іншому світогляді (релігійно-моральному, філософсько-традиційному та ін.), на іншому сприйнятті і розумінні права. Як відмічає проф. С.С. Алексєєв "це системи соціального регулювання, які на підставі певних економічних, політичних, духовно-моральних умов мали специфічний розвиток з перевагою таких регулюючих норм, як релігійні, традиційні, звичаєво-общинні та ін."
 
Всі ці правові системи різні, інколи унікальні за рядом ознак. Поряд з цим, є ряд спільних, загальних ознак, за якими їх можна об’єднати в один тип, який можна назвати релігійно-звичаєвим (традиційним) типом правової системи.
 
Правда, ряд компаративістів вважають, що об’єднує всі ці правові системи лише те, що вони базуються на концепціях, які відрізняються від західних. І важливо у сучасних умовах підкреслювати, що західний спосіб мислення не є безспірним та панівним.
 
У незахідних правових системах право дійсно трактується зовсім по-іншому, ніж у західних, і не виконує ідентичну до них роль. Принципи, якими вони керуються, можна розділити на два напрями: 1 – визнання цінності права, але в поняття вкладається інший, ніж на заході, зміст (мусульманське, індуське, іудейське, християнське право); 2 – відкидання самої ідеї права і визнання інших способів регулювання суспільних відносин (правові системи Далекого Сходу, Африки та Мадагаскару).
 
Дві передумови сприяли формуванню цього типу: 1) повільні темпи суспільного розвитку; 2) неправові форми суспільної свідомості (релігійні, моральні, філософські, традиційні, звичаєві). Ці форми свідомості (особливо релігійні) створювали перешкоди для рецепції права та юридичних понять Заходу.
 
Релігійно-звичаєвий тип (тип релігійно-моральної орієнтації) являє собою систему регулювання, у якій юридичні елементи часто не отримують відокремленого (віддиференційованого) функціонування. Вона є зв’язаною релігійними, звичаєво-общинними, традиційними регулятивними формами, а тому є дещо догматичною, традиційною. Основними способами регулювання відносин є релігійні вчення, догми, традиції, звичаї. Часто у цих системах існують змішані елементи: юридичні, морально-філософські, релігійні, а термін "право" щодо них застосовується (як вважають деякі компаративісти) тому, що не існує іншого терміну.
 
І все ж, незважаючи на розбіжності у порівняльному правознавстві, можна вказати на основні риси релігійно-звичаєвого (традиційного) типу:
  • наявність стійких неправових (релігійних, традиційних, звичаєвих) джерел, що містять норми (правила поведінки особи) у певних сферах суспільного життя;
  • наявність зовнішніх форм (джерел) права: нормативно-правових актів, правових звичаїв;
  • невіддиференційованість правових і неправових (релігійний, моральних, традиційних) норм;
  • невідмежованість нормативного та індивідуального регулювання;
  • казуїстичний, догматичний характер правової системи та її дуалізм (зокрема у судовій організації);
  • наявність ознак континентального та загального права;
  • наявність підтипів: релігійно-общинного, філософсько-традиційного, звичаєво-общинного.
  • Кожний із названих підтипів має свої специфічні ознаки, що відрізняють їх між собою.
 

6.1.1. Ознаки релігійно-общинного підтипу правової системи. Загальна характеристика мусульманського та індуського права

 
Історичні умови виникнення та розвитку релігійно-общинного підтипу є багатоманітними. Генетично до даного підтипу можна віднести мусульманське, індуське, християнське, іудейське право.
 
Сфера впливу християнського (Ватикан) та іудейського (Ізраїль) права, з точки зору теорії правової системи, обмежена. На сучасному етапі, як правило, це право християнських чи іудейських общин. А тому ми обмежимося характеристикою мусульманського та індуського права.
 
В той же час, підтип має характерні ознаки, які є загальними, спільними для всіх його груп правових систем:
 
наявність релігійно-моральних (традиційних) джерел, які визнаються джерелами права;
 
невіддиференційованість правових та неправових норм;
 
наявність зовнішніх форм права і нормативно-правових актів та ін.;
 
наявність ознак континентального та загального права;
 
обмежена сфера дії у сучасних умовах неправових джерел.
 
 
 
6.2. Загальна характеристика філософсько-традиційного (далекосхідного) підтипу правової системи
 
Філософсько-традиційний (далекосхідний) підтип правової системи є досить своєрідним. Він має давню історію і є довговічним.
 
Країни Далекого Сходу є різноманітними як за історичними умовами розвитку, так і за правовою культурою та сучасним станом правової системи, а також за концепціями соціального розвитку. Поряд з тим, однією з найсуттєвіших ознак, що відрізняє цей підтип від інших типів та підтипів правової системи свого (релігійно-общинного) типу, є специфічне праворозуміння. На відміну від західного розуміння права як виключно важливого інструменту соціального життя щодо впорядкування суспільних відносин, далекосхідне розуміння наділяє право субсидіарною функцією, і схильне відноситися до права, як до засобу забезпечення соціального порядку та справедливості. Вихідними засадами цієї концепції є те, що соціальний порядок забезпечується переважно методами переконання, технікою посередництва, самокритичними оцінками поведінки, духом поміркованості та згоди.
 
На розвиток далекосхідного підтипу особливий вплив мала китайська та індійська (індуська) філософсько-світоглядна доктрина і правова культура. Особливо впливовим у свій час було конфуціанство, яке і заклало філософсько-релігійні (традиційні) основи даного підтипу. Зокрема, ще у давнину сформувався (на базі конфуціанства) традиційний скептицизм по відношенню до узагальнюючих формулювань приписів нормативно-правових актів (норм права і до всіх форм застосування їх судами. Ці традиції і на сьогодні мають певний вплив на право КНР, у свій час сприяли формуванню права даного типу у Японії, Монголії, Кореї, має відповідне значення для китайців, що проживають у Гонконзі, Індонезії, Малайзії, Бірмі та інших країнах Індокитаю.
 
Глибокі морально-релігійні та філософсько-традиційні витоки виявилися настільки стійкими, що наступні рецепції континентального і загального права не змогли суттєво змінити сутність та природу даного типу, не привело до зміни традиційних структур.
 
Кодифікація правових систем, інші модифікації права не дають підстав стверджувати про повну відмову від традиційного права. Інститути західного права у багатьох випадках є фасадом, за яким здійснюється регламентація суспільних відносин за традиційними моделями. Поряд з цим, керівництво цих країн повинно враховувати і рівень свідомості населення. Часто етично-філософські цінності та традиційні способи регулювання відносин діють через право (включаються, трансформуються в нормах права).
 
Все це дає можливість виділити загальні ознаки далекосхідного підтипу правової системи:
  • наявність філософсько-традиційних джерел права щодо врегулювання деяких суспільних відносин;
  • вплив філософсько-релігійної доктрини на праворозуміння та формування правової системи;
  • наявність значної частини нормативно-правових актів, зокрема, законів; їх кодифікованість;
  • дуалізм системи (наявність нормативно-правових актів та традиційних норм);
  • рецепція ознак континентального та загального права;
  • наявність специфічних способів вирішення юридичних спорів (судових процедур та позасудових).
 
В той же час можна виділити і ряд тенденцій розвитку даного підтипу: 1) розвиток правової ___ за західноєвропейськими зразками; 2) звуження сфери застосування традиційних норм; 3) фіксація філософсько-релігійних принципів у правових нормах; 4) плюралізм у юридичній науці; 5) розформалізованість в системі.
 
Найбільш чітко виділити різні важливі та характерні елементи далекосхідного (філософсько-традиційного) підтипу правової системи дозволить характеристика китайського та японського права.
 
Правові системи Китаю та Японії – це два різні види суспільства: Китай керується соціалістичними (комуністичними) цілями, Японія – дотримується принципів ліберальної демократії.
 

 

6.2.1. Загальна характеристика китайського права: система, зовнішні форми права та юридична діяльність і професії

 
Основою далекосхідного права, як вже відмічалося, є китайське право. Історія Китаю – це історія багаточисленних філософських ідей. На китайське праворозуміння вирішальний вплив мали лише три з них – даосизм, конфуціанство та легізм.
 
Але необхідно відмітити особливості традиційної для Китаю концепції суспільного ладу, яка відрізняється від західної концепції. Її фундаментальна ідея про космогонічний лад, в якому взаємодіють земля, небо та люди є далекою від релігійної догми (скоріше це філософська концепція). Гармонія проявляється у відносинах між людиною та природою, а також відносинах між людьми. Поведінка людини має відповідати природному порядку, а у суспільних відносинах на перший план виходить ідея узгодженості (згоди). Цій концепції відповідав тип суспільства, який існував у Китаї досить тривалий період часу. А філософське обґрунтування цьому типові запропонувало конфуціанство. Конфуціанство заперечує принцип недіяння, основою суспільства представники цієї концепції визнають сім’ю з ієрархічною організацією і безмежною владою глави сім’ї. Община і держава повинні відповідати цій моделі сім’ї. Члени общини повинні дотримуватися правил поведінки (звичаїв) у відповідності з їх статусом, який вони мають в общині.
 
В цій статичній концепції суспільства основними принципами визнавалися: синівська любов, підпорядкування вищим в ієрірхії, заборона будь-яких конфліктів.
 
Конфуцій (551-479р.р. до н.е.) був виразником філософських та етичних ідей свого часу. Всі наступні століття це вчення (ідеї) розвивалися його учнями. Так, зокрема, філософ Тун Чуншу (176-104р.р. до н.е.) вніс у конфуціанство елементи нарідності та створив доктрину космічної гармонії (в такому варіанті конфуціанство існувало як основа державної ідеології Китайської імперії аж до революції 1911р.) Представники цього вчення стверджували, що людина і Бог, земля і небо, все живе та інертне є органічними частинами гармонійно впорядкованого та єдиного Всесвіту. Люди не повинні порушувати природну рівновагу відносин, що існують між ними, а найважливіша мета людини – її ідеальна гармонія з космосом.
 
Правила, яких повинна дотримуватися людина, називалися "лі" і визначали її "правильну" поведінку. Вони, в значній мірі, залежали від соціального положення людини (сім’ї, соціальній ієрархії, державі). Ці правила передбачали поведінку у будь-якій ситуації і стосовно будь-якої особи (родичів, друзів, батьків, дітей, подружжя тощо). Ідеальна людина згідно конфуціанства – це той, хто усвідомлює природний порядок у світі, визнає необхідність і призначення правил поведінки ("лі"), добровільно їх виконує і підпорядковує свої інтереси меті збереження гармонії.
 
А тому конфуціанство було невисокої думки стосовно норм права та їх застосуванні судами. Будь-яке право передбачає типізацію та формалізацію суспільних відносин і не може врахувати багатоманітних факторів, пов’язаних із соціальним станом осіб (сторін спору). Ще менш схильним є конфуціанство до встановлення юридичних прав у судовому порядку. Згідно з конфуціанською етикою, якщо особа вважає, що хтось у відносинах з нею порушив правила "лі", вона повинна вирішувати проблему шляхом переговорів, а не звертатися до суду за відновленням своїх прав (це тільки посилить дисгармонію). Доброчинна та мудра особа піде на поступки і змириться з несправедливістю (чим звеличиться в очах суспільства і Бога).
 
Конфуціанство створило стійку віру в дотримання морально-релігійних та філософсько-традиційних норм, а також зневагу до права "як зовнішнього примусу". Пошук згоди, компромісу, подолання власних помилок вели до ігнорування права як системи логічних та формальних норм. Китай протягом століть не знав юридичних доктрин, професій; судочинство здійснювалось управлінським апаратом.
 
Поряд з цим, необхідний вплив на праворозуміння мали і концепції даосизму та легізму.
 
За вченням даосизму, у Всесвіті панує принцип дао (великий шлях). Якщо людина йде "великим шляхом" без вольових зусиль, тоді досягається повний порядок. Даосизм, на відміну від конфуціанства, проповідує недіяння.
 
Легісти ж, на відміну від конфуціанців, вважали, що людина за своєю сутністю є егоїстичною і користолюбною, а тому її поведінка має визначатися законодавством. Легісти вважали також, що всі люди є рівними перед законом, правильна соціальна поведінка має стимулюватися примусовими заходами держави. Влада, на їх думку, має базуватися на законах (постійно діючих). Монарх повинен його знати, а піддані дотримуватися (виконувати). Для цього закони потрібно оприлюднити і довести до відома кожного.
 
Проте погляди легістів (як і даосистів) не закріпилися у свідомості більшості китайського населення.
 
При династії Хан (206р. до н.е.) конфуціанство набуло статусу офіційної державної ідеології. Послідовники розповсюдили це вчення в країні, і конфуціанство стало духовною та філософською основою китайського суспільства та держави на наступні 2000 років.
 
В той же час, послідовники конфуціанства визнавали, що правила "лі" та морально-філософського вчення недостатньо для врегулювання суспільних відносин. Держава має створити і правові норми навіть, якщо вони не матимуть цієї ж цінності, що і правила "лі". Кодекси віддавна створювалися у китайському суспільстві (ще до об’єднання Китаю у єдину імперію), але, як правило, ці давні кодекси не збереглися. У сьогодення дійшов лише кодекс династії Тан (Цань), що датований VІІ ст. н.е. кодекс розділений на дві частини: І – кримінальне право; ІІ – адміністративні правила. Але всі ці кодекси (фрагменти та заголовки розділів яких збереглися до тепер), як і кодекс Тан, стосувалися лише кримінального та адміністративного права і свідчили про високий рівень юридичної техніки в Китаї. Питання сімейного та спадкового права розглядалися лише постільки, поскільки це було важливо для кримінального та адміністративного права (зокрема, оподаткування).
 
Вплив конфуціанства прослідковується в усіх галузях права, навіть кримінальному. Це, зокрема, дістає вираз у чіткій градації кримінальних покарань. Ця градація враховує наміри злочинця, обставини злочину, соціальний стан злочинця і потерпілого. Наприклад, якщо старший брат вдарив молодшого – ці дії не каралися, а якщо навпаки – він отримував 2,5 років каторги і 90 ударів бамбуковими палицями.
 
Таким чином, основна маса законів мала кримінально- або адміністративно-кримінальні справи.
 
В той же час, на основі конфуціанського вчення отримали розвиток різні форми позасудового вирішення спорів. В такому порядку і вирішувалися цивільно-правові конфлікти. Сімейні розбіжності вирішував глава сім’ї, родичі, авторитетні особи (за соціальним станом тощо). Критерії вирішення проблеми визначалися на підставі правил "лі", місцевих звичаїв, світогляду та життєвого досвіду осіб, що вирішували спір.
 
Якщо перша мирова пропозиція не приймалася сторонами, переговори продовжувалися до досягнення загальної згоди. Якщо сторони не були зв’язані сімейними відносинами, але проживали в одному селі чи об’єднувалися за професією, тоді посередником міг бути старійшина, інші поважні особи, керівники. Сторони могли звернутися і до суду, але, як правило, вони спочатку намагалися вирішити спір шляхом мирової процедури (в іншому випадку вони заслуговували б на громадський осуд). До того ж, розгляд позовів у судах був довготривалим та дорогим, а суддійський штат – корумпованим. Тому лише дуже мала частина цивільно-правових спорів розглядалася державними судами. Це влаштовувало і державу, так як її адміністрація звільнялася від законодавчої та судової діяльності у сфері цивільного права.
 
Китайське право позначалось спочатку терміном "ксін" (у сучасній мові означає покарання), а пізніше використовувалося слово "фа" (право). Тому можна вважати, що китайці під правом розуміють тільки кримінальне право.
 
Китайцям досить довго було невідоме поняття суб’єктивного права (це слово іноземного походження, запозичене у новітній Японії. Суб’єктивне право, на думку китайців, служить джерелом зіткнення інтересів, бо соціальний спокій не досягається шляхом приведення до гармонії суб’єктивних прав кожного члена суспільства. Така точка зору є характерною для азіатського мислення. В їх уяві порядок у суспільстуві базується не на праві, а на етиці. Кожна людина повинна не порушувати природний порядок; традиції передбачені для того, щоб запобігти соціальному злу. А тому вони мають первине значення, а право необхідно використовувати як можна менше. І навіть, якщо виникає спір, головним при його вирішенні є усвідомлення кожною стороною відповідності її позиції "дао" (в чому полягає їх обов’язок по відношенню порушеної гармонії).
 
Тому процесуальна техніка захисту прав є для Китаю непритаманною. Бо переконати сторони виконати свій обов’язок повинен не суддя, а посередник. Далекосхідна концепція має і виховний характер.
 
І лише в кінці ХІХ ст. (після підписання договорів з Англією, Францією, Німеччиною, Росією та Японією) відбулися зміни у китайському суспільстві. У 1899р. готувалася анексія всього Китаю (територія поділялася на сфери впливу). Але у 1911р. імператор зрікся престолу, китайська держава була оголошена республікою. Відносна стабільність настала у 1926-1928р.р. після перемоги партії Гоміньдана. Цей час був використаний для кодифікації приватного права. Як і в Японії, кодекси були створені за зразками німецького та швейцарського права. Цивільний кодекс (який включав цивільне та торгове право), набрав чинності у 1929-31р.р., Цивільний процесуальний кодекс – у 1932р., Земельний кодекс – у 1930р. Зовні китайське право набуло європейського вигляду. Але поряд з цим, продовжували діяти традиційні поняття та норми, адже за такий короткий термін не можна було перебудувати мислення китайського населення та запровадити у практику концепцію континентального права, яку тисячі років створювати юристи Заходу. Кодекси та закони застосовувалися тоді, коли не суперечили традиції.
 
Але вже в 30-ті роки почалася військова конфронтація. У 1931р. Японія завоювала Маноджурію, а у 1937р. – почала наступ на центральний Китай. В країні почалося повстання, яке очолили комуністи. Це повстання підтримав Радянський Союз, і в результаті перемоги комуністичної партії (на чолі з Мао Цзедуном) Китай з 1 жовтня 1949р. був проголошений Китайською Народною Республікою.
 
У 1949р. були відмінені всі закони та декрети, які діяли до 1949р., а також ліквідовуються суди. Нові закони, які були створені у 1949р. відповідали радянській моделі. Був створений Верховний Суд, що керував нижчими судовими інстанціями, створена прокуратура (яка забезпечувала принцип соціалістичної законності). Проте не вистачало кваліфікованих юристів: функції судів виконували органи поліції та державної безпеки. Поряд із судами загальної компетенції діяли особливі суди. Контролювали їх діяльність органи виконавчої влади.
 
У 1954р. суди і прокуратура були реорганізовані, а у 1957р. діяло більше 2700 народних судів.
 
У 1940-51р.р. були створені закони: про шлюб, профспілки, про аграрну реформу, судову організацію тощо.
 
У 1954р. була прийнята Конституція Китаю, за зразком радянської конституції 1936р.
 
У 1969р. Китай розірвав відносини з Радянським Союзом. З цього часу пріоритет у Китайців був наданий соціальній перебудові, а не економічному розвитку.
 
Конституції 1954, 1975, 1978р.р. закріпили комуністичний режим в країні, панівну роль держави (ідеолого-бюрократичної держави). В 70-ті роки відбулася "культурна революція", яка мала на меті відкинути конфуціанство, хоча разом з тим відкинула принцип законності: правові норми і правопорядок замінено партійними директивами та "чистками кадрів". Інтелектуальна структура суспільства знищувалася. А у 1976р. були заарештовані керівники "культурної революції", і до кінця 1984р.ж у країні почалися зміни. І хоча були збережені соціалістичні принципи, головна роль компартії, державна централізація та ін., в той же час проводилася модернізація сільського господарства, промисловості, національної оборони, науки та технології. Проводиться курс на правову регламентацію господарських та ін. відносин. У 1979р. був виданий закон про спільні підприємства та вільні економічні зони, на підприємствах створені 4 вільні економічні зони, вжиті заходи для сприяння іноземному інвестуванню. У 1980р. прийнято Закон про шлюб.
 
У 1982р. була прийнята четверта Конституція КНР, у якій визнавався пріоритет державної економіки, а також колективних її форм, державна та колективна форми власності на землю.
 
У цей же час створюються закони про організацію Всекитайських зборів народних представників, місцевих зборів, виборчий закон, закон про суди, народну прокуратуру, Кримінальний кодекс, положення про адвокатуру та нотаріат.
 
Про Інтенсивний розвиток законодавства у сфері економіки свідчать такі закони: про патенти, господарські дотації (1982), іноземні підприємства (1986), господарські договори, про управління землею (1986), про сільське господарство (1993) та ін. Ці закони сприяють розвитку ринкових відносин в економіці. Відсутнім є вплив іноземного права.
 
У 1986р. було прийнято закон про спадкування, а у 1987р. набрали чинності "Основні принципи цивільного права" (фактично це є цивільний кодекс).
 
У сфері публічного права збережено багато інститутів та норм соціалістичного права: щодо науково-технічного прогресу, соціалістичної конкуренції, зборів працівників на державних підприємствах, місць утримання засуджених тощо. В Китаї відсутній інститут приватного права на землю (селяни мають лише право користування і часткового розпорядження землею).
 
У 1954р. в Китаї була створена зовнішньо-торгівельна арбітражна комісія в межах Ради по розширенню міжнародної торгівлі. Попередній її регламент (1956р.) відповідав радянському зразку, але практика є відмінною.
 
За даними 1960р. ця комісія у Пекіні розглянула 61 справу, жодна з яких не завершилася винесенням арбітражного рішення (в усіх справах завершені укладенням мирової угоди).
 
Як ми вже відмічали: Китай протягом тривалого часу не мав юридичної доктрини, правових шкіл, відомих юристів-вчених, юридичної професії.
 
Але вже після 1911р. Китайська республіка потребувала професійно підготовлених юристів, і ця потреба загострилась з 1949р. (так як з’явився великий масив норм позитивного права). У Китаї створювалися умови для навчання молодих осіб за кордоном. Суттєво змінилася вища освіта. У 1975р. у Китаї функціонувало 4 юридичних факультети, а в 1986р. вже більш, ніж у 20 університетах були факультети права. Строк навчання – 4 роки, програма ж охоплює широке коло обов’язкових та факультативних предметів.
 
Функціонує судова система, система органів прокуратури та адвокатура.
 
Згідно з законодавством, судді повинні здійснювати судову владу згідно з законом, але на основі незалежності: тобто вони мають бути вільними від впливу адміністративних та політичних органів.
 
Законодавча влада здійснюється парламентом (який утворений за радянським зразком), але роль його зводиться часто до формального підтвердження прийнятих політичних рішень вищими органами комуністичної партії).
 
У сучасних умовах китайське право за рядом ознак можна віднести до континентального права, але поряд з ними, є ряд ознак, які свідчать про особливий специфічний характер китайського права. А тому є потреба виділити загальні ознаки китайського права:
 
  • наявність нормативно-правових актів (особливо законів, кодексів);
  • наявність традиційних правових норм та релігійно-етичних цінностей у деяких сферах суспільних відносин;
  • фіксація філософсько-традиційних понять, принципів у праворозумінні, правових нормах та інших елементах правової системи;
  • дуалізм системи (наявність законодавства та традиційних норм);
  • наявність ознак континентального права.
Одна з суттєвих ознак полягає у функціонуванні і до сьогоднішнього часу філософсько-традиційних концепцій, норм, ін. способів і процедур врегулювання суспільних відносин. Які ж причини їх стійкості? До таких причин можна віднести:
 
  • особливості історичного розвитку та довготривалу ізоляцію від інших країн;
  • ізоляція від зарубіжного права;
  • вплив філософських ідей конфуціанства на праворозуміння;
  • трансформування конфуціанського світогляду, принципів через правові норми;
  • стійкі психологічні установки населення на дотримання цих традиційних правил, а також невизнання права найефективнішим регулятором суспільних відносин.
 

6.2.2. Загальна характеристика японського права: система, зовнішні форми права та юридична діяльність

 
Японське право має глибокі історичні корені. У V ст. в Японію прийшла китайська письменність, а вслід за нею і буддизм. Вплив китайської культури у VІІ-ХІІІ ст.ст. дістав відображення і в реорганізації держави за китайським зразком.
 
Перші пам’ятки японського права з’явилися після 646р. В цей час у Японії вводився порядок розподілу високих полів (ділянок), що належали державі, а також відбувався поділ суспільства на "ранги" (соціальні прошарки населення). Обов’язки кожної соціальної групи фіксувалися у юридичних збірниках – "ріцу". Складені за китайським зразком, вони містили кримінальні (репресивні) та адміністративні норми.
 
Система розподілу земель у VІІ ст. погано функціонувала і тому у ІХ-Х ст.ст. з’являється система сеньорії – недоторканого володіння, звільненого від податків. Вона стає великим земельним володінням з суверенною судовою владою.
 
У 1185р. з’являються феодальні відносини нового типу. Влада імператора зменшується і переходить до військової касти. Імператорський фельдмаршал – сьогун від імені імператора реально здійснював владні повноваження.
 
Період громадянських війн у Японії (1333-1573р.р.) завершився встановленням феодального унітаризму (зі своєрідною структурою, заснованою на суворій ієрархії – підпорядкування нижчих вищим структурам). Ця структура була посилена у період з 1603 по 1868р. використанням конфуціанства як основної офіційної філософської доктрини. В цей же час проводилася політика ізоляціонізму.
 
Владу у будь-яких справах здійснював сьогун (розгляд спорів – лише у виняткових випадках). У ХVІІІ ст. його юрисдикція розширилася (до 53 різновидів справ). Але його судові функції не відрізнялися від інших публічно-правових функцій. У Японії в цей час не було правових шкіл, професійних суддів, прокурорів, адвокатів, нотаріусів.
 
Ідея права викликала в цілому заперечення. В той же час виникає цілий комплекс норм (етичного характеру), які регулювали поведінку осіб у їх взаємних відносинах у всіх випадках життя. Ці норми називали гірі. Вони стосувалися відносин батька і сина, чоловіка та дружини, інших родичів, а також господаря і службовця, старшого службовця та підлеглого, покупця та продавця, власника та користувача та ін. Гірі підмінили право і навіть мораль. Виконання їх забезпечувалось осудом з боку суспільства. Таким чином, правила поведінки визначав кодекс честі, що мав характер звичаю. Все це виливало на визнання цінності права: право вважалось зайвим.
 
В ХІХ ст. політика ізоляціонізму занепадає. З 1853р. Японія заключає договори з США, Англією, Росією, Нідерландами. І хоча вони були нерівноправними, все ж таки ізоляція Японії була знята (велася торгівля, відкривалися консульства і представництва). У 1867р. влада знову перейшла до рук імператора.
 
Відбулися зміни в правосвідомості населення та юридичній практиці, коли почав формуватися централізований устрій. Інтенсивні торгівельні зв’язки, ріст промисловості вимагали запозичення західних зразків права. На японську мову здійснюється переклад французьких та германських кодексів, відчутним є вплив і англійського права.
 
У 1882р. були прийняті Кримінальний кодекс та Кримінально-процесуальний кодекс (за французьким зразком), а у 1890р. прийняті Закон про судоустрій та Цивільно-процесуальний кодекс (за німецьким зразком). Цивільний кодекс, що набрав чинності у 1898р. був створений за німецькою моделлю. У 1899р. був прийнятий Торгівельний кодекс.
 
У 1889р. була прийнята Конституція, яка встановила новий адміністративний поділ (на префектури). Були прийняті Закони про комуни (1888) та про префектури (1890). У 1907р. прийнято Кримінальний кодекс.
 
Після 1945р. (ІІ світової війни) на японське право великий вплив мало загальне, зокрема, американське право.
 
У Новій Конституції 1946р. була зафіксована ідея посилення ролі судової влади, а також включений перелік основних прав, що потребували безпосереднього судового захисту. Конституція визнавала принципи розподілу влади. Зокрема, імператор є главою держави, законодавчу владу здійснює парламент, виконавчу – Кабінет Міністрів. В країні створена єдина судова система, яку очолює Верховних Суд.
 
У 1947р. прийнято Закон про трудові стандарти, а у 1949р. – Закон про профспілки.
 
Близько 10 законів функціонує у сфері пенсійних відносин. З 1958р. в наступні 20 років видаються закони про охорону навколишнього середовища: про охорону води від забруднення промисловими відходами, основний закон про контроль за забрудненням оточуючого середовища, про регулювання вібрації та ін.
 
У 1948р. набрав чинності новий Кримінально-процесуальний кодекс. В цей же період були прийняті Закон про судоустрій (1947), Закон про прокуратуру (1947), Закон про адвокатуру (1949).
 
Джерелами кримінального права є КК (1907), Закон про малозначимі злочини (1948), Закон про неповнолітніх (1948) та ін.
 
Прийняття нових законів, запозичення ідей загального та континентального права вплинули на трансформацію та модернізували правову систему Японії.
 
Під час реформи (1948) кримінального процесу використовувався американський зразок. Поряд з цим, були прийняті антимонопольний закон, закон про компанії, про контроль за біржами та цінними паперами (за американськими зразками).
 
Японська правова наука запозичила нову методику досліджень (німецький догматизм втратив основну роль). Японська юридична наука розвивається у різних напрямках: соціологія права, марксистські концепції, правовий консерватизм, юридичний позитивізм та природниче право європейської моделі тощо. А все частіше японські вчені-юристи проводять дослідження на стикові права та соціології, а також функціонування окремих правових інститутів.
 
Система права (як і в континентальному типі) поділяється на публічне та приватне право. Система права включає: конституційне, адміністративне, цивільне, торгове, кримінальне, кримінально-процесуальне та цивільно-процесуальне, право соціального забезпечення, господарське право, сімейне право, виділяються такі підгалузі: медицинське та освітянське право.
 
Рецепція великої кількості іноземних правових інститутів не привела до значимості їх у правовій практиці Японії.
 
В сфері публічного права передбачені законами демократичні інститути деформуються. Японці говорять "про зовнішній конституціоналізм їх політичного режиму. Конституційний контроль Верховним Судом здійснюється обмежено (акти відміни законів та інших нормативних актів – поодинокі).
 
Японці у праві вбачають і тепер засіб примусу. А тому навіть наявність кодексів і чітко структурованої судової системи не змінили традиційну ментальність. Ідея права не ввійшла у повсякденне життя японців. Мало хто з громадян користується правами, передбаченими новими законами. Керівна роль відводиться традиційним формам посередництва.
 
Всі спори між членами сім’ї вирішуються на підставі звичаїв і без судового втручання. Наприклад, зазвичай, перед реєстрацією шлюбу сім’ї наречених звертаються до посередника, який вирішує всі проблеми, пов’язані з підготовкою весілля, і є свідком. В його обов’язок входить вирішення спорів між подружжям та членами їх сімей. До судової процедури розлучення звертаються лише в окремих випадках (коли відсутнє єдине рішення по даній проблемі). Якщо ж бажання подружжя співпадає, вони вважаються розлученими відразу ж як оформляють рішення про розлучення. Наслідки розлучення (спори про розподіл майна, аліменти, батьківські права) улагоджуються посередником (родичами, друзями ін.). Спори між сусідами, дорожньо-транспортні пригоди тощо вирішуються шляхом посередництва.
 
Звернення до суду є крайнім засобом, якщо не досягнуто згоди шляхом переговорів.
 
Сучасна судова система Японії склалася в результаті реформ 1947-1948р.р. Вона включає: Верховний Суд, вищі, територіальні, сімейні та первинні суди.
 
Очолює цю систему Верховний Суд. Він є вищою судовою інстанцією та вищим органом конституційного нагляду, а також органом, що керує нижчими судами. Він встановлює правила для роботи суддів, адвокатів, яких повинні дотримуватися і прокурори. Конституційний контроль може здійснюватися і нижчими судовими інстанціями.
 
Прокуратура в Японії входить у систему міністерства юстиції.
 
Всі судді призначаються Кабінетом Міністрів на посади терміном на 10 років, голова Верховного Суду – імператором. Судді перебувають на посаді до виходу у відставку (65 або 70 років). Судді всіх судів можуть усуватися з посади тільки через публічний розгляд звинувачення судді спеціальними органами парламенту (за процедурою імпічменту).
 
Для заняття посади судді, прокурора, адвоката існують суворі правила відбору. Випускники юридичних факультетів японських університетів повинні здати екзамени спеціальній комісії міністерства юстиції (їх витримують лише 2-3% осіб, що екзаменуються). Вони зараховуються на 2-х річні курси підготовки працівників юстиції при Верховному Суді. В програму входять теоретичні заняття, практика у судах (8 місяців), прокуратурі та адвокатурі (по 4 місяці). Після закінчення курсів та здачі екзаменів претенденти на посаду судді, адвоката, прокурора отримують призначення. Корпорації професійних юристів свідомо обмежують збільшення корпусу юристів у Японії. Так, у країні з населенням більше 120 млн. є приблизно 2000 суддів, 2100 прокурорів і більше 12000 адвокатів. Через курси підготовки працівників юстиції щорічно проходить не більше 500 осіб.
 
Згідно Конституції, захист звинуваченого здійснюється адвокатом за вибором звинуваченого, або за призначенням держави (якщо у нього немає засобів, щоб оплатити послуги адвоката). У цивільному процесі незаможнім особам може надаватися матеріальна допомога (вона зводиться або до відтермінування оплати судових розходів, або до призначення безкоштовного адвоката японською асоціацією правової допомоги).
 
Адвокат може утворити юридичну контору на території колегії адвокатів, до якої він належить, з відома Федерації колегій адвокатів.
 
З 1947р. у Японії відсутня система адміністративної юстиції (скарги на дії адміністративних органів розглядаються в першій інстанції територіальними судами.
 
Необхідно вказати на ще одну специфічну особливість японського права: наявність поряд із судовою процедурою спеціальної процедури примирення.
 
Законом передбачені різноманітні види мирових угод. Перша з них може здійснюватися на досудовій стадії. У більшості випадків конфлікти закінчуються на цій стадії.
 
Якщо ж сторони не уклали мирової угоди на цій стадії, вони можуть звернутися до суду. Але і тут діє ідея примирення. Згідно з Цивільно-процесуальним кодексом суддя у ході процесу повинен постійно намагатися примирити сторони. Найкращий варіант – це відмова від позову та укладення мирової угоди. Суддя, згідно із законом, має можливість на всіх стадіях виконувати роль посередника. За статистикою, відмови від позовів щорічно складають 50% від загальної кількості справ.
 
Крім згаданих процедур, сторони мають ще одну можливість: просити про створення комісії примирення (арбітражний комітет). Комісія складається з двох посередників під головуванням професійного судді. Щодо певної категорії справ (сімейні, трудові) закон рекомендує цю процедуру. Якщо комісії не вдалося схилити сторони до мирової угоди, будь-яка сторона у 2-х тижневий термін може звернутися до суду. Суду і в цьому випадку надається вибір: вирішити справу на підставі закону або підтвердити варіант мирової угоди, яку запропонували посередники.
 
Проте у сучасних умовах сторони все частіше звертаються до суду з проханням вирішити справу на підставі закону. Поряд з цим, японці не відмовляються і від своїх традицій. А суди користуються можливістю зупинити розгляд справи і передати в комісію примирення (узгоджувальну комісію, арбітражний комітет).
 
Так, у 1959р. із всіх справ, що надійшли у японські суди: по 40% з них – укладені мирові угоди; по 20% – справи вирішені шляхом досягнення компромісу у судовому засіданні; по 14% – позов відкликано; по 26% – винесені рішення.
 
Правда у Японії і в суди звертаються набагато менше ніж в будь-якій країні Заходу. Але це пояснюється не тільки впливом конфуціанства на правосвідомість японців, але і перевантаженістю судової системи, незначною кількістю суддів та адвокатів, затяжною процедурою розгляду справи.
 
І хоча юристів у Японії не так багато, як в інших країнах (з тою ж кількістю населення), їх стає все більше, бо цього вимагають відповідні обставини.
 
У Японії в останні роки значно зросла кількість колективних судових процесів стосовно захисту оточуючого середовища та відповідальності за якість продукції. Сторонами в цих процесах є тисячі позивачів. Але яким би чином не була модернізована правова система Японії, у ній і сьогодні зберігають свою дію традиційні принципи та норми.
 
До причин стійкості традиційних норм японського права можна віднести: 1) ізольоване до 1853р. положення Японії; 2) відсутній вплив зарубіжного права; 3) вплив філософсько-традиційних (релігійних) та політико-етичних норм на правосвідомість населення (зокрема, вплив конфуціанства); 4) принципу ієрархічної організації суспільства (якому відповідали традиційні норми – гірі); 5) відсутність довгий час правових шкіл та юридичних професій; 6) тривале невизнання цінності права як регулятора суспільних відносин.
 
Поряд з цим, можна виділити і ряд загальних ознак сучасного японського права:
 
  • наявність нормативно-правових актів (законів і 6 кодексів);
  • наявність інших джерел права: правових звичаїв, нормативно-правових договорів;
  • наявність традиційних норм у певній сфері відносин, наприклад, сімейні та ін. (яка постійно звужується);
  • наявність посередницьких процедур;
  • наявність процедур примирення у судовому процесі;
  • дуалізм системи (поєднання дії традиційних норм і нормативно-правових актів);
  • наявність ознак континентального та загального права;
  • розвиток правової системи за західно-європейськими зразками.
 

6.1.4. Загальна характеристика індуського права: доктрина, зовнішні форми права та особливості юридичної діяльності і професії

 
Другим великим підтипом релігійно-звичаєвого типу правової системи є індуське право. Індуське право відрізняється глибокими релігійно-моральними витоками. Норми індуського права діють на близько 1 млрд. індусів, більша частина яких проживає у Республіці Індія (біля 80% населення), а також Непалі. Інші індуси як національні меншини проживають у Пакистані, Бірмі, Сінгапурі та Малайзії, а також у країнах східного узбережжя Африки, перш за все у Танзанії, Уганді та Кенії і крім цього, у Південному Ємені. Індуське право – це не право Індії; це право общини, яка у Індії та інших країнах Південно-Східної Азії сповідує індуїзм.
 
Індуське право застосовується незалежно від національної, державної належності або місця проживання до всіх індусів. Тобто це стосується осіб, які визнають складну сукупність релігійних, соціальних та філософських поглядів, які у сукупності визначаються поняттям "індуїзм". Практично, мова йде про вихідців із півострова Індостан, за виключенням тих, хто сповідує іслам, християнство, іудаїзм та зероастризм.
 
Індуїзм відрізняється від інших релігій тим, що індуси не зв’язані певним віровченням. Кожному з них надається свобода вибору щодо об’єкту вірування чи невірування взагалі.
 
Індуїзм має багато культів, ритуалів, але він не має чітко сформульованої теологічної доктрини. Хоча індуїзм формулює основні переконання релігійно-філософського характеру, які визнаються абсолютною більшістю індусів.
 
Еволюційно із цих переконань сформувалися такі релігійні віровчення як: буддизм, джайнизм, сікхизм.
 
Основа індуїзму – це вчення про перевтілення душі та про карму. Згідно цього вчення, вчинки людини (добрі і погані) – це підстава для визначення її місця в ієрархії наступного життя. Це місце визначається співвідношенням його моральності та гріховності у минулому житті. Якщо людина страждає, займає низьке положення у суспільстві, то вона несе кару за гріхи у попередньому перевтілені. А той, хто посвятив себе Богові, а його вчинки були благочестивими та доброчинними, може сподіватися, що він народиться знову як член вищої касти або за більш сприятливих обставин. Він може сподіватися, що душа його може звільнитися із вічного коловороту і стати більш високою духовною істотою, частиною божественного.
 
Це вчення є основою кастової структури індуського суспільства, тобто релігійною, філософською та соціальною передумовою та обґрунтуванням індуського суспільства. Індуїзм зобов’язує прийняття на віру певних догм і дає своїм послідовникам певне розуміння світу. Це розуміння передбачає особливу суспільну структуру і особливий стиль життя. Релігійні ж приписи відіграють ту роль, яка у інших типах належить праву.
 
Для індуїзму людина – це проста абстракція. Згідно індуїзму є люди (члени суспільства), розподілені з моменту народження на соціальні ієрархічні категорії (касти), кожна з яких має свою систему прав та обов’язків і навіть свою мораль.
 
Каста – це група людей, які об’єднані за родом занять чи професією. Відносини між ними та з членами інших каст регулюються спеціальними нормами поведінки. Тільки у Індії нараховується декілька тисяч каст. Традиційно виділяється чотири великі групи: 1) брахмани (початково каста священнослужителів); 2) кшатрії (воїни); 3) вайшья (купці, торговці); 4) шудра (слуги та ремісники). Ні успішна професійна діяльність, ні багатство, ні політична влада і ніякі інші причини не могли бути підставою переходу до більш високої касти. Касти утворювали специфічну ієрархію, на підставі такого критерію як "чистота касти", яка не повинна бути заплямована спілкуванням з іншими кастами. А тому і перехід із касти в касту виключався. На підставі цього принципу були сформовані багаточисленні норми, що регулювали шлюбно-сімейні відносини. Порушення цих норм мало певні правові наслідки, які визнавалися судами. Наприклад, на підставі таких норм "змішаний шлюб" (між членами різних каст) визнавався дійсним або недійсним, визначалося правове положення дітей від таких шлюбів. Така практика тривала до 1949р., коли було прийнято Закон про дійсність індуських шлюбів.
 
Відповідно до Конституції Індії 1950р. відмінені правила, згідно з якими належність до певної касти мала певні юридичні наслідки для її членів. Але не зменшилась кількість індусів, які і сьогодні дотримуються традиційних правил поведінки (особливо у сільській місцевості). Наприклад, шлюби між чоловіком та жінкою з різних каст не так часто зустрічаються навіть сьогодні.
 
Правда, старі традиції поступово починають втрачати свій вплив у різних сферах суспільного життя. В Індії, зокрема, яка має сучасну політичну структуру, кастова система переживає корінні зміни. Цьому сприяють поряд з політичними причинами (всезагальні та рівні вибори та ін.), ріст професійної мобільності населення Індії, вплив засобів масової інформації, посилення зв’язків з західною культурою.
 
Хоча і традиційні норми продовжують виконувати функції правових регуляторів у певних сферах. І це пояснюється певними причинами.
 
Перш за все, деякими особливостями індуського права, головна серед яких – тісний зв’язок його з релігією. Індуське право за своєю сутністю є невід’ємною частиною індуїзму (своєрідного феномену, до якого, крім права, входять різні релігійні вірування, обряди, моральні, філософські та інші духовні цінності, що визначають певний стиль життя, певний суспільний порядок, соціальну організацію та структуру).
 
Ряд авторів стверджують, що індуська система є найдавнішою у світі. І це відповідає дійсності стосовно перших письмових пам’яток, які називають вєди. Вєди – збірки індійських релігійних пісень, молитов, приказок, гімнів, висловів, створених у ІІ тисячолітті до нашої ери і раніше. Для індусів вони є божественними одкровеннями і джерелом релігії та права. В них можна виділити окремі строки, які містять норми, що регулюють поведінку людини. Проте їх практичний вплив на життя індусів є незначним. Щодо права, то вони мають дуже мало конкретного правового матеріалу.
 
Найдавнішими творами індуської літератури, частина з яких може вважатися "юридичними книгами" (довідниками) були смріті (smritis), що у перекладі із санскриту означає "дарована мудрість древніх жерців і вчених". Час їх створення уявний – між 800р. до н.е. та 200р. н.е.
 
Найбільш ранні складені в афоричній формі. В них викладається процедура релігійних обрядів, ритуалів пов’язаних з найважливішими подіями у житті людей, але вони майже не містять юридичних норм.
 
Після смріті появляються дхармасутри – перші відомі збірники права. Вони визначали поведінку людини відповідно до кастової ієрархії: у відношенні до богів, жерців, володарів (царів), предків, родичів, сусідів, тварин. Термін дхарма в перекладі – це сукупність норм без розмежувань приписів релігії, моралі, звичаїв та права. Поняття "дхарма" не має аналогій в європейських мовах. У широкому розумінні, це всезагальний порядок у світі, основа всього живого та неживої матерії. У вузькому розумінні дхарма – це обов’язок, правило поведінки, образ життя доброчесного індуса у всіх деталях. Вона охоплює водночас правові, релігійні та моральні моменти.
 
Подальший розвиток індуського права зв’язаний з дхармашастрами – об’ємними збірниками правил дхарма, що писані у віршованій формі. Серед них особливо добре відома праця "Закони Ману" (ІІ ст. до н.е.), автором якої визнається цар Ману. У цих збірниках вперше прослідковуються відносно впорядковані юридичні правила поведінки (норми цивільного та кримінального права). Це збірники релігійно-правових приписів, що санкціоновані державною владою.
 
Взагалі, будь-які норми стосовно поведінки людини викладаються у шастрах. Шастри поділяють на три види (так як і поведінку людини можна визначити трьома рушійними силами: доброчесністю, інтересом, задоволенням): 1) дхарма – правила поведінки богоугодної людини; 2) артха – наука корисності та політики; 3) кама – наука задоволення.
 
Дхарма не розрізняє релігійні та юридичні обов’язки (відповідальність за гріхи, процес подачі).
 
Ідея суб’єктивних прав не реалізується дхармою, бо її основа – комплекс обов’язків. Дхарми викладені у дхармашастрах, невід’ємними від яких є нібандхази – коментарі до дхармашастр.
 
Дхармашастри різнопланові і свідчать про високий рівень розвитку правової культури у суспільстві.
 
Показником досить високого ступеню розвитку індуського права ще у даний період є логічні правові визначення за змістом. В цей період у Індії правові норми та інститути на відміну, наприклад, від Риму, формувались у релігійній формі (як і у мусульманському праві). Пізніше, зміна у співвідношенні між правовими та релігійними формами відбувається за рахунок появи зв’язуючої ланки – державної влади.
 
В ХІ-ХІІ ст.ст. в індуському праві сформувалися дві основні правові школи, які відрізнялися різними підходами до ряду проблем спадкового та сімейного права: Дайябага у Бенгалії та Ассамі; Мітакшара у Індії та Пакистані. У період, що передував британській колонізації індуське право базувалося на працях вчених, на "смріті" (коментарях та збірниках). Жерці-юристи Індії відігравали важливу роль у визначенні звичаїв правового характеру. Ці звичаї є досить різноманітні. Кожна каста дотримується своїх звичаїв, збори касти (панчаят) вирішують всі спори, базуючись на громадській думці. Питання вирішуються шляхом голосування, застосовуються досить ефективні засоби примусу (серед яких досить суворою санкцією є відлучення).
 
У ХVІ ст. мусульманське панування в Індії придушило розвиток індуського права. У ХVІІ-ХVІІІ ст.ст. воно змінилося англійським пануванням аж до проголошення незалежності у 1947р.
 
Вплив англійського права був подвійним: позитивним – офіційне визнання індуського права; негативним – відбулася деформацій та обмеження індуського права вузьким колом відносин.
 
На початок англійського панування в індуському праві були сформовані лише способи врегулювання внутрішньосімейних, кастових відносин, відносин землекористування та спадкування. З інших питань воно не мало достатнього розвитку. Британське завоювання перервало самобутній шлях розвитку індуського права, яке в міру еволюції могло б охопити нові види відносин. Після завоювання це право застосовувалося судами у обмежених сферах: спадкування, шлюб, касти, релігійні інститути. Для тлумачення норм індуського права судам закріпили експертів – пандитів.
 
У сфері права власності та зобов’язального права традиційні норми були замінені нормами загального права. Велика кількість змін відбулася в індуському праві. Найбільш значні законодавчі роботи були проведені у сферах, де більше не застосовувалося індуське право і визначилася лінія на формування англо-індійського права.
 
Після проголошення незалежності у 1947р. відбулася уніфікація індуського права, проведені законодавчі роботи. Конституція Індії відмінила систему каст. У 1955р. був прийнятий Закон про шлюб, який суттєво реформував сімейно-шлюбні відносини. У 1956р. набрали чинності ще три закони: Закон про неповнолітніх та опіку; Закон про спадкування; Закон про усиновлення та виплату засобів на утримання членів сім’ї.
 
Таким чином, індуське право було модифіковане та уніфіковане; проведена велика робота по кодифікації. В даний час судді керуються новими законами та прецедентами (хоча індуське право не вважає судове рішення обов’язковим). Відбулися перетворення індуських правових інститутів: дозволено усиновлення сиріт, усиновлені прирівняні у спадкових правах із законнонародженими дітьми, заборонена полігамія, узаконене розлучення в судовому порядку, зменшені розбіжності між правами чоловіка і жінки. Звузилась сфера дії звичаїв. В той же час, зберігаються кастові інститути та автономія. Суд не вправі переглядати кастові правила, він лише слідкує за їх дотриманням і правильним застосуванням. Суд може анулювати рішення касти лише при умові, що воно містить виклик національному правосуддю.
 
Таким чином, повної заміни індуського права не відбулося, ряд традиційних норм продовжують діяти. Особливо це стосується регламентації особистого статусу, що охоплює такі відносини: шлюбні та позашлюбні діти, неповнолітні та опікунство, усиновлення, шлюб, розлучення, поділ сімейного майні, спадкування, релігійні пожертви, неподільне майно, переважаюче право на покупку, дамбунат, операції бенамі, передача майна шляхом заповіту; кастові відносини та відлучення. Індуські ідеї збереглися в концепції державного землекористування Індії; норми індуського права є і в підприємництві.
 
Індуське право, яке сформувалося ще у давнину, зберегло свою регулюючу здатність (в обмежених сферах) до даного часу і є важливим компонентом юридичної надбудови індуського суспільства. Законодавець, створюючи нові закони, не може в короткий термін змінити звички та світогляд, які мають тисячолітні корені і пов’язані з релігійними віруваннями. Біля 80% індусів, що живуть у сільській місцевості, продовжують використовувати традиційні інститути.
 
Основна причина стійкості індуського права полягає у тісному зв’язку його норм з традиційними індуськими соціальними інститутами (з общинною та кастовою структурою), достатньо стійкими і здатними до адаптації у різноманітних соціально-економічних та політичних умовах.
 
І все ж, у сучасних умовах спостерігаються намагання щодо заміни індуського права правом національним (що не залежить від релігійної належності громадян). Сучасна тенденція в Індії – заміна традиційної концепції релігійного права західною концепцією світського права. Національне право Індії, називають вже не індуським, а індійським правом.
 
Поряд з цим, необхідно відмітити, що в Індії за період британської колонізації відбулася рецепція англійського права. Ще у 1887р. Судовий комітет Таємної Ради як вища інстанція здійснення правосуддя в Індії констатував, що справедливість та совість необхідно трактувати, як в англійському праві. І навіть кодекси і закони, що приймалися в Індії під час англійського панування базувалися на англійських концепціях, хоча враховувалися і особливості країни.
 
Подібність з англійським правом визначалася термінологією, понятійним фондом, межами дії англійського права, юридичною технікою, концепцією норми права. Кодекси подібні до законодавчих актів загального права.
 
Крім цього, прецедентові наданий офіціозний характер, а з 1845р. в Індії публікуються збірники судових рішень.
 
Подібність з англійським правом проявляється і в процесі формування та функціонування судової системи.
 
Поряд з цим існує і ряд суттєвих відмінних ознак між англійським та індійським правом. Перш за все, це відсутність поділу на загальне право та право справедливості. Право справедливості в Індії входить до загального права, а тому ряд правових понять трактується по іншому, ніж у Англії. Наприклад, довірча власність, земельна власність, реальне виконання зобов’язань колізійне право тощо. Єдність термінології англійського та індійського права є оманливою, самі поняття можуть бути різними.
 
Своєрідність індійського права починається з публічного, зокрема, конституційного права. Конституційні норми переплітаються з конституційними поправками (біля 500) та додатками до конституції (12), з рішеннями Верховного Суду (що прийняті у порядку конституційного нагляду), із законами, що мають конституційний характер та звичаями.
 
Федерація, яка сформована за територіально-мовним принципом, є багатоманітною і в морально-правовому аспекті.
 
Конституція Індії (1950р.) перераховує питання, що віднесені до компетенції Союзу (97 статей), і питання, віднесені до компетенції штатів (66 статей), а також питання, віднесені до компетенції Союзу та штатів, бо бажано їх вирішувати подібно, але це не обов’язково.
 
Федеральна влада наділена великими повноваженнями і правом втручання у справи штатів.
 
Конституція є нестабільною, легко піддається змінам.
 
Контроль за конституційністю законів здійснює Верховний Суд.
 
Своєрідною в Індії є і судова система. Тут відсутня федеральна судова система, виключенням є федеральний Верховний Суд. його судді призначаються Президентом Республіки, після багаточисленних консультацій, але без погодження парламенту. Основна його функція – контроль за дотриманням Конституції. Крім цього, Верховний Суд визначає дійсність законів федерації та штатів, якщо оспорюється їх конституційність; розглядає справи про порушення "основних прав", гарантованих Конституцією; розглядає скарги на рішення будь-якого Високого Суду з цивільних справ (якщо ціна позову більше 20 тис. рупій), а також "соціальну скаргу" на будь-яке рішення будь-якого суду країни (за виключенням військових трибуналів).
 
Регламент Верховного Суду погоджується з Президентом республіки.
 
Що стосується інших судів, то вони повинні дотримуватися прецедентів, створених Верховним Судом (ст. 141 Конституції).
 
Поряд з визнанням прецеденту як джерела права, зростає і значення закону та кодифікації.
 
Психологічно, все ж таки, юристи визнають ідею "панування права" і надають переваги судовому процесу (вважають, що винесення правильного рішення по суті справи особливо залежить від правильної судової процедури). Хоча традиційно судді в Індії призначаються двома шляхами (способами): із адвокатури, як і в Англії, або з чиновницького складу. Поряд з цим, значення судової влади досить велике, а це спричиняє відсутність поділу права на публічне та приватне право, адже суди повинні здійснювати загальний контроль за всіма справами незалежно від того, хто є позивачем – приватна особа чи представник адміністрації.
 
На підставі викладеного, можна виділити ряд загальних ознак, що характеризують індуське право:
 
  • наявність морально-релігійних джерел, що регулюють відносини у певних сферах суспільного життя (сімейне, спадкове право, особистий статус);
  • нерозмежованість правових і морально-релігійних норм у цих джерелах;
  • використання нормативно-правових актів, правових звичаїв та прецедентів у певних сферах;
  • наявність ознак загального права;
  • інтенсифікація законотворчості;
  • багаторівневість конституційного права (Конституція з поправками і додатками, закони, прецеденти, звичаї) зокрема, і публічного права в цілому;
  • уніфікація індуського права та його модифікація;
  • тісний зв’язок правосвідомості та теологічного світогляду (що впливає на джерела права, інші способи врегулювання відносин);
  • стійкість норм традиційного права.

 

 

 

 

Луць Л.А. Сучасні правові системи світу. Навчальний посібник – Львів: юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2003. – с.
 
Рецензенти: проф. Козюбра М.І. доц. Шмельова Г.Г. доц. Косович В.М.
 
Рекомендовано до друку на засіданні кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка (протокол № 11 від 3 лютого 2003р.).
 
 
©Луць Л.А.
 
 
 

Національна бібліотека ім. Вернадського. Звичаєве право

 
 
Павлов О.  
Вербальна магія українців: Наук. та навч.-метод. матеріали до курсів: фольклор, етнографія, звичаєве право, л-ра, мовознав., філос., філософ. антропологія / О. Павлов, Т. Полковенко, В. Фісун; Київ. ун-т ім. Т.Шевченка. - К. : Б-ка українця, 1998. - 96 с. - (Фольклор. Етнографія. Звичаєве право; Вип. 1). - Бібліогр.: с. 77-95. - укp.

Висвітлено проблему походження замовлянь як жанру фольклорного мистецтва в контексті вербальної магії та вірувань українського народу. Здійснено спробу встановити найдавніші образи, притаманні найдавнішим епохам, а також наведено зразки сучасних замовлянь Полісся та Кіровоградщини.

 

Івановська О. П. 
Звичаєве право в Україні. Етнотворчий аспект: Навч. посіб. / О. П. Івановська. - К. : ЕксОб, 2002. - 263 с. - укp.

Розглянуто звичаєве право в Україні як джерело правової культури народу та продукт етнотворчості. Проаналізовано основні етапи кодифікації звичаєвих норм у законодавчих збірниках. Розглянуто систему звичаєвих норм у галузях кримінального та кримінально-процесуального права. Досліджено розвиток традицій звичаєвого права в різних його галузях. У контексті класичного розподілу обрядів на родинні та календарні визначено правову роль українських обрядів. Показано значення звичаю у становленні українського трудового права. Висвітлено правні обряди сімейно-родового життя українців. Розкрито правове значення календарно-трудових обрядодій.

 

Гаєвська Т. І. 
Обрядовість українців у звичаєвому праві / Т. І. Гаєвська // Вісн. Держ. акад. керів. кадрів культури і мистец . - 2006. - № 4. - С. 64-69. - Бібліогр.: 14 назв. - укp.

 
Усенко І. Б. 
Правовий звичай як джерело українського права IX - XIX ст. / І. Б. Усенко, В. Д. Бабкін, І. В. Музика, Т. І. Бондарук, О. О. Самойленко; Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. - К. : Наук. думка, 2006. - 280 с. - (Проект "Наук. кн."). - Бібліогр.: с. 255-279. - укp.

У контексті сучасних досягнень культурології, соціальної та юридичної антропології розглянуто сутність і характер звичаєвого права (ЗП) як соціально-правового явища, детальні аспекти походження й еволюції правового звичаю як форми (джерела) права. Визначено взаємовплив позитивного та звичаєвого права. Проаналізовано процес становлення теорії ЗП у працях зарубіжних і вітчизняних учених. Висвітлено маловивчений досвід діяльності Комісії з питань ЗП України, яка функціонувала у Всеукраїнській (Українській) Академії наук в 1918 - 1934 рр.

 

Крикун Ю. С. 
Звичаєве право українців у наукових дослідженнях 1920-х - на початку 1930-х років: автореф. дис... канд. іст. наук / Ю. С. Крикун; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. - К., 2009. - 20 с. - укp.

Проаналізовано наукові дослідження вітчизняних учених 1920-х - 1930-х рр., присвячені вивченню звичаєвого права українців. Розглянуто основні напрямки дослідження звичаїв, традицій щодо сімейно-шлюбних відносин, карного звичаєвого права. На підставі вивчення творчого доробку науковців Української Академії наук і діаспори відтворено окремі види давніх звичаїв, досліджено процеси трансформації у сімейній звичаєво-правовій культурі українців та становлення нових форм побуту. Розкрито специфіку окремих звичаїв, зокрема "жіночого права", інституту приймацтва, опіки над неповнолітніми сиротами, вдовами. Проаналізовано дослідження науковців з проблем функціонування традицій звичаєвого права, вивчення давніх історичних пам'яток, історії судочинства Київської Русі, Литовсько-Польської доби та періоду Гетьманщини. Зроблено критичне переосмислення творчого доробку учених 1920-х - 1930-х рр. і наведено рекомендації щодо його використання у сучасних наукових етнографічних дослідженнях.

 
Гримич М. В. 
Звичаєво-правова традиційна культура українців ХІХ - початку ХХ ст.: Автореф. дис... д-ра іст. наук / М. В. Гримич; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. - К., 2005. - 30 с. - укp.

На підставі вивчення широкого кола історичних, етнолінгвістичних, етнографічних та історико-правових джерел проведено комплексне дослідження особливостей формування та становлення звичаєво-правової культури українців у XIX - на початку XX ст. Розглянуто питання народної правосвідомості, відтворено народний юридичний термінологічний словник і проаналізовано особливості українського звичаєвого інституту власності. Визначено характерні риси земельних відносин та історичні форми земельної власності. Досліджено сімейні звичаї поділу майна і спадкування, "жіноче право", інститут приймацтва, внутрішньосімейні та позасімейні договірно-зобов'язальні й економічні традиції. Проаналізовано загальноукраїнські моделі побутування звичаїв та їх локальну специфіку. Зазначено, що територіальні межі дослідження охоплюють усі етнічні території українців. Вперше простежено взаємодію звичаю та права. Обгрунтовано взаємозв'язок особливостей народно-звичаєвої культури з ментальністю українців, охарактеризовано сервітутне та чиншове право й обгрунтовано принципово нові уявлення про спільну власність у народній правосвідомості. До наукового обігу введено велику кількість маловідомих архівних джерел (переважно рішень волосних судів і матеріалів анкетування селян XIX - початку XX ст.) та запропоновано нові класифікаційні підходи щодо систематизації явищ звичаєво-правової культури українців на базі використання принципу емпатії.

 

Рецепція звичаєвого права в сучасній українській культурі: автореф. дис... канд. культурології: 26.00.01 / Т. В. Поляшенко; Київ. нац. ун-т культури і мистец. - К., 2009. - 20 с. - укp.

Проаналізовано особливості розвитку українського звичаєвого права, його історичну еволюцію в аспекті втілення звичаєвого права в культурі України ХХ - ХХІ ст. На основі узагальнення наявної літератури з досліджуваної проблеми виявлено ступінь джерельного забезпечення дослідження. Уточнено ключові поняття дослідження (правовий звичай та його основні ознаки, правовий звичай та право, звичаєве право та правова культура). З'ясовано обрядовий характер українського звичаєвого права, показано його вплив на розвиток української художньої культури.

 

 

 
Родовіда. Родолюбіє
Рідна Віра Українців
Держава Роду Нашого
Нищення нашої спащини
Сучасний світ. Людство
Релігії у світі
Ми - Українці !
ljud189.jpg
Свята наша земля
pryr125.jpg
Нове на сайті

Час: деякі властивості. Дослідження

Що таке час? Це питання до сьогодні не є однозначним, і мабть до кращого, що на сучасному етпаі розвтику (чи, точніше, деградації) людства "час"  як фізична реальність не підвладна "науковцям".
Але наші прекди казали про Час. Згадаймо текст Велесової никги:

“Революціонер” – вечір пам’яті Олександра Капіноса у м.Львові 10.03.2015 р.

У м.Львові 10 березня, у вівторок, відбудеться вечір пам’яті Борця за Волю України, Героя Небесної Сотні Сашка Капіноса. Цього дня йому мав би виповнитися 31 рік. Запрошуємо студентську молодь та всіх бажаючих прийти та вшанувати світлу пам'ять Звитяжця. 

Громада "Вінець Бога" відсвяткувала свято Купала в Буші. (21.06.2014)

21 червня 2014 року представники нашої громади Рідної Віри «Вінець Бога» відвідали с.Буша Ямпільського району Вінницької області, яке відоме своїми історичними подіями героїчної оборони Козацьких часів, Гайдамацьким Яром, а також скельним Храмом дохристиянської доби із рельєфом релігійного змісту. Майже 6 000 років існує життя на цій мальовничий території, що розташована в долині злиття 3-х річок: Мурафи, Бушанки і Сухої Бушанки. Про це свідчать археологічні знахідки, датовані ще IV –III тисячоліттям до н.е.

21.06.2014 Громада "Червона Русь" (м.Львів) відсяткувала Свято Купала

21 червня 2014 року в Сколе, не березі річки Опір в національному парку "Сколівські Бескиди" Львівська громада Рідної Віри Українців-Русинів "Червона Русь" разом з  друзями - рідновірами із Стрия, Сколе, Івано-Франківська провели Свято Купала - одне з найвеличніших, основних чотирьох сонячних свят нашого народу, що святкується на літнє сонцестояння.


Знакова, історична подія світового значення: Перун повернувся і піднятий з Дніпра! Україна-Русь, пробудись!

   Дорогі  Браття і Сестри!
   У стольному граді Києві,  столиці України (столиці Русі) сталася знакова історична подія, важлива як для України і українського народу, так і для слов'янських народів та духовного поступу Людства.
   До берега ріки  Дніпра-Борисфена, у Видубичах, приплив скульптурний образ Перуна - захисника Русі, України (нащадка Русі), який був одним з головних Богів у пантеоні Русичів.
   ВІн поставлений у 2009 році  Старокиївській горі у Києві, був вночі таємно спиляний у 2012 році злочинцями.
   08 травня  2013 року  цей скульптурний образ піднятий з Дніпра. 

Декларація всенародного руху за відновлення конституційності і законності в України на Майдані Незалежності у м.Києві

Ради чого Українці боролись на Майдані?
Що в сьогоднішній ситуації МИ, УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД маємо вимагати від влади? 
Що нам у державі належить, чи ми в боргу перед кимось, чи інші держави винні нам? 
Хто керує Україною?
Українці є
в неволі, як за часів Т.Г.Шевченка - у своїй державі, вибореній ціною великої звитяги і страждань...

Чи є в Україні національний лідер?
Чи є організація, яка захищає, впрваджує в державну стратегію України  інтереси українців?
Чи є в Україні українська національна  ідея? Куди ми йдемо?
Чи є засадничою, керівною для українців  духовна система українського Роду - світогляд, розуміння Бога: саме наші, Предківські, споконвічні? 
Чи є в нашого народу духовна еліта, яка покаже керманичам, хай і майбутнім та всьому нашому етносу Шлях до визволення, до Щастя у своїй Державі?
 Хто дасть нам справжні, істинні знання - зараз для того, щб врятувати наш нарід?
Яка функція духовної (зокрема і релігійної) еліти в Україні?  

Це звернення, яке не побачили українці, було написане в часи Майдану  - але воно дає нам ключ до розуміння сьогоднішньої ситуації.

Світлана Сторожівська. Поезії]

Збірка поезії Світлани Сторожівської « Як сонце світу…», зачаровує чарівними картинами світу наших предків, автор віршів через призму себе тримаючись за  руку із сонцем занурює читачів у рідний світ уяви та явного.

 

Українське Різдво. Коляда. Свят-вечір.

Графічним символом українського календаря може бути восьмипроменева зірка. Календар цей напрочуд стрункий, симетричний: 4 пори року, 4 найбільші сонячні свята, що відповідають кожній із чотирьох сонячних фаз (сонцестояння і рівнодення).

СВЯТВЕЧІРНІ вірування лемків . Ворожіння

Напередодні Різдва найчастіше згадуються різні традиції, пов’язані з християнською символікою цього свята. Однак, думаю, варто не забувати й про його язичницькі витоки, адже воно, поки стало християнським святом народження Христа, було поганським святом народження Сонця, а разом з ним і Світу.

Статті, дотичні до теми
Найбільш переглянуті статті
Категорії статей
Канали новин
Свята Українців. Купала

Громада "Вінець Бога" відсвяткувала свято Купала в Буші. (21.06.2014)

21 червня 2014 року представники нашої громади Рідної Віри «Вінець Бога» відвідали с.Буша Ямпільського району Вінницької області, яке відоме своїми історичними подіями героїчної оборони Козацьких часів, Гайдамацьким Яром, а також скельним Храмом дохристиянської доби із рельєфом релігійного змісту. Майже 6 000 років існує життя на цій мальовничий території, що розташована в долині злиття 3-х річок: Мурафи, Бушанки і Сухої Бушанки. Про це свідчать археологічні знахідки, датовані ще IV –III тисячоліттям до н.е.

21.06.2014 Громада "Червона Русь" (м.Львів) відсяткувала Свято Купала

21 червня 2014 року в Сколе, не березі річки Опір в національному парку "Сколівські Бескиди" Львівська громада Рідної Віри Українців-Русинів "Червона Русь" разом з  друзями - рідновірами із Стрия, Сколе, Івано-Франківська провели Свято Купала - одне з найвеличніших, основних чотирьох сонячних свят нашого народу, що святкується на літнє сонцестояння.


Громада «Вінець Бога» провела Купальське свято (2013 р.)

Громада Рідної Православної Віри «Вінець Бога» м. Вінниці провела 22 червня 2013 року в районі «Сабарів», на узбережжі священної для українців ріки Бог українське звичаєве свято Купала. Свято відбулося під гаслом «За Рідну Українську Віру».

Купальська Ватра на Дрогобиччині (2013р)

22-23 Кресеня (Червня) на Дрогобиччині відбудеться одне з сакральних і найдавніших українських свят - Свято Купала, Бога Літнього Сонцестояння, Бога молодості, краси, молодечої вибуялої волі, духовної нескоримості. Бога земних плодів, а також шлюбу!

 

Готуймося до Купальського свята! Купальські пісні

Настають найкоротші літні ночі — свято Купайла, і звідусіль — лісів, гаїв, берегів річок — линуть купальські співи. Через християнський вплив їх подекуди стали називати «петрівочними піснями». Купальські пісні — це переважно мрії дівчат про заміжжя, прощання з вільним життям, бо восени настає пора весіль. Зміст цих пісень язичницький, купальський.