26 | 05 | 2017

Боже походження українського Звичаю

Звичай українського народуБожий Закон не можна підміняти законами людей, навіть самих видатних

 Перш ніж пояснити свою точку зору на цю визначальну проблему, що окреслена у назві роботи, необхідно зазначити два головні вихідні ключові моменти, які не тільки дозволяють більш об’єктивно подивитися на витоки українського Звичаю, але й відчути їх глибинність та правічність.

Нарізно вони досліджені і відомі давно, але коли їх застосувати одночасно, то кінцеві результати дещо несподівані.Перший “ключовий момент” відомий давно і практично не заперечується. Це розуміння того, що Світ - унікальна всеохоплююча досконала стійка Система, створена Богом (Творцем, Природою, Всесвітнім Розумом тощо), в якій усе взаємопов’язано і діє за певними вічними ЗАКОНАМИ. І Людина (Людство) невід’ємна частина цієї системи, яка має існувати і діяти за загальними правилами-законами всієї Системи. В разі порушення або ж відходу Людини (Людства) від цих Законів Система-Світ, забезпечуючи свою сталість, або ж вносить певні корективи, або ж міняє ту свою ланку, яка не діє за її законами та порушує стійкість Системи в цілому. Ці Закони Творця є вічними (принаймні на час існування Системи) та обов’язковими для всіх без винятку. Все інше, що поза цими Законами створено людьми, буде суб’єктивним відображенням знань і може сприйматися, або ж ні, більшою чи меншою частиною людей, в залежності від їх обізнаності, інтелекту, уподобань, світоглядних позицій... Божі ж Закони існують і діють незалежно від того, подобаються вони комусь чи ні, знають про них люди, чи ні, виконують їх, чи ні. І в залежності від того, як живуть за ними люди, - вони мають і відповідні результати.

Ці Вічні Божі Закони є константами і відображають Суть і Світогляд створеної Системи, є її Духовною суттю.

Другий “ключовий момент” більш спірний. Знання ці були втрачені і лише останнім часом повертаються до Людей знову. Суть полягає в тому, що Людина (Людство) з самого початку знала і володіла Законами Системи (Божими Законами), які дані були саме Людині не лише на рівні інстинкту (як тварині), але й у вигляді ЗВИЧАЮ. Це переконливо доведено у праці видатної дослідниці українського Звичаю Л.П.Саннікової “Свята Мова Творця у Звичаї Народу: Еніофеноменологія староукраїнської культури”.

Ця Духовна сутність Системи в матеріалізованому вигляді дані людям у вигляді ЗВИЧАЮ, який охоплює і регулює усі аспекти людського життя від самого народження і до смерті. Отже ДУХОВНІСТЬ є не що інше як Божі Закони, відображені у Звичаї саме для Людини. Наскільки живе Людина у ЗВИЧАЇ (саме живе, а не просто знає його), тобто наскільки відповідає Божим Законам її світогляд і, головне, спосіб життя – такий її рівень ДУХОВНОСТІ. Тому ні рівень освіти чи знань, ні будь-який релігійний сан чи будь-яка висока посада не можуть слугувати однозначною ознакою духовної Людини. Головне – як, за якими законами вона живе!

Таким чином ЗВИЧАЙ є КОНСТИТУЦІЄЮ ЖИТТЯ, тим параметром, який визначає спосіб буття як окремої людини, так і, що найважливіше, народу в цілому, Він є Найвищим Законом, який забезпечує, за умови його виконання, гармонійне співіснування ЛЮДИНИ з усім у ПРИРОДІ, яка є СВЯТИНЕЮ рівно як і ЗЕМЛЯ, на якій живе народ.

Втрачаючи ЗВИЧАЙ, людина відходить від природного способу життя, вступає у протиріччя з Природою, втрачає свою ДУХОВНІСТЬ, здоров’я, а заразом і ті могутні можливості, які закладені в неї Богом при створенні. Звичаї – це ті визначальні сталі параметри, які забезпечують, за умови їх дотримання, досягнення і здійснення людиною свого головного призначення на Землі – бути помічником Бога у підтриманні Світового Ладу. Тільки у Звичаї повною мірою та у первинному, неспотвореному вигляді визначена і зафіксована сутність всіх цих визначальних понять.

Отже, ЗВИЧАЙ - Творіння Рук Божих, а не людських, - завжди був тією могутньою основою, яка складала і формувала Світогляд наших Пращурів, їхнє ставлення до навколишнього Світу і до самих себе.

Саме наявність такого інструментарію, такого підходу дозволяє підійти до вирішення цієї архіважливої проблеми, що, в свою чергу, відкриває шлях до визначення не менш важливих життєвих категорій як окремої Людини, так і, що головніше, Людства в цілому – МЕТА ЖИТТЯ, ДУХОВНІСТЬ, СОВІСТЬ, ЩАСТЯ тощо.

Ніхто не заперечуватиме відомий вираз відомого письменника, що “в людині має бути все прекрасне – і обличчя, і одяг, і душа, і думки”. Але як і хто вимірює і оцінює той рівень “прекрасного”. Мудрець Епікур стверджував “Не можна жити приємно, якщо не живеш розумно, морально та справедливо, і, навпаки, не можна жити розумно, морально та справедливо, якщо не живеш приємно”. Все вірно, але, знову ж таки, як і хто визначає оту “розумність”, моральність”, “справедливість” і, врешті-решт, “приємність” життя? Швидше за все мав бути якийсь прийнятний для всіх мірило-еталон у цих питаннях і тоді все ставало на свої місця. Такими еталонами-мірилом на різних етапах існування людства, як відомо, були панівні в цей час ідеології і, як не дивно, мода, хоча і в меншій степені та обмежених параметрах. Але чи завжди так було? Ми знаємо, що ці еталони-мірила (ідеології) дуже суттєво відрізнялися на різних етапах існування людства. В той же час виникає логічне запитання: невже сутність таких одвічних категорій як, наприклад, МЕТА ЖИТТЯ, ДУХОВНІСТЬ, СОВІСТЬ, ЩАСТЯ могли змінюватись в залежності від зміни суспільного ладу? При цьому не забуваємо про перший ключовий момент, який виключає таку можливість. Але оскільки такі зміни практично відбувалися і відбуваються, то логічно передбачити, що Система-Світ, яка існує за Божими Законами, рано чи пізно відторгне (скорегує, чи взагалі знищить) людську спільноту, яка вирішила жити за своїми, людськими законами, хоч вони іноді видаються і дуже справедливими. Це і відбувається сьогодні, коли значна частина мислячих учених констатує: людство стоїть на межі глобальної багатоаспектної катастрофи.

Духовність (моральність) народу визначається фактичним станом його Світогляду, що відображений у збережених (розвинутих чи, навпаки, втрачених) ЗВИЧАЯХ, які спираються на Закони Природи та унормовують життя людини як частинки Всесвіту, Природи. Натомість державна ідеологія фіксується і діє безпосередньо через закони, усталені людиною для унормування розвитку суспільства і, відповідно, місця особистості в ньому на потребу всьому народові, або ж, що частіше, на догоду правлячій верхівці суспільства.

Коли обидва параметри (Звичай та державна ідеологія) спираютьскалендар,я на спільний фундамент, тобто закони людські не суперечать Законам Природи, суспільство спокійно, без особливих протиріч розвивається відповідно до своїх моральних та матеріальних цінностей, свого Світогляду. Коли ж підвалини державної ідеології відрізняються від підґрунтя духовності народу - починаються протиріччя, тим гостріші, чим більші ці розходження. З огляду на це можна припустити, що першою і найголовнішою ознакою наближення кінця існування народу (національної держави) є втрата свого ЗВИЧАЮ – сутності та оборонця Духовного Світогляду та його Національної Окремішності. Відповідно до цього чітко простежується та оцінюється і фактичне місце Держави, її дійсне ставлення до свого Народу, та її, що найважливіше, духовна основа.

Ця унікальна особливість ЗВИЧАЮ – глибинність, Божественість - дозволяє йому сьогодні виконати чи не найголовнішу роль у житті Українського Народу – об’єднати націю і зробити її монолітною. Саме ЗВИЧАЙ може стати тією основою, на якій прийде порозуміння усіх багаторазово штучно поділених та переподілених за найрізноманітнішими ознаками українців. Чи може піднятися на ЗВИЧАЙ Пращурів рука українця? А якщо піднімається - то це вже не українець. Це вже, як мінімум, манкурт.

Звичай дозволяє просто і правдиво, органічно визначити ДУХОВНІСТЬ кожного з нас, наше місце у Вічному Українському Роді. Все, що випадає із Звичаю, не стоїть в обороні України та її народу – в більшій чи меншій мірі вороже нашій Землі і рано чи пізно заявить про це! Будь-яка релігійна організація, яка не стоїть на одвічній українській ЗВИЧАЄВОСТІ, є чужинською сектою, якими б гаслами вона не прикривалася, чи якою б чисельною та багатою вона не була. Як не вистачає саме такого погляду нинішнім провідним державникам і науковцям! Навряд би за цих умов могли б у них навіть виникнути питання “яку державу треба будувати?” та “чи може Земля бути товаром?”.

Безальтернативною умовою, яка може заступити шлях подальшого і уже остаточного знищення українців як нації, є моральне оновлення, повернення до правічної ДУХОВНОСТІ. Без подолання вірусу брехні, який охопив практично всі правлячі верстви суспільства в умовах вседозволеності і, одночасно, пільгового та судового прикриття дій і бездіяльності можновладців, годі сподіватися змін на краще. Тільки позбувшись цієї біди можна вирішувати питання щодо економічної кризи та її соціальних наслідків. Вирішувати саме у такій послідовності, оскільки не “суспільне буття визначає свідомість”, як це стверджувалося в радянський період на основі історичного матеріалізму, а, навпаки, саме свідомістю – ДУХОВНІСТЮ, мораллю суспільства – визначається його соціально-економічне буття. Повернення до Духовного життя, до одвічного ЗВИЧАЮ є не якась гірша, чи краща рекомендація, а безальтернативна умова існування саме ЛЮДИНИ і СВІТУ взагалі.

Ніхто не заперечуватиме проти відомого положення, що об’єднаний одним світоглядом, чи хоча б однією ідеєю, народ (чи група людей) набагато сильніші за таку ж кількість людей, які розрізнені. В цьому полягає відомий досить давній підхід завойовників – “розділяй і володарюй”. Усі це знають, але чомусь в котрий раз наступають на одні і ті ж граблі. Не оминула ця біда і рідновірів. Тільки нас намагаються порізнити на більш високому, духовному рівні. Якими тільки засобами не нав’язувалася і не продовжує нав’язуватися нам думка, що у кожного своя духовність, своя правда, своя совість, своя мета Життя і, врешті, своє особисте Щастя. На жаль, до формування такого абсурдного світогляду долучилося чимало українців, зокрема і рідновірів. Я вже не кажу про випадкових зайд і осіб, які цілеспрямовано заслані з цією отрутою-метою.

На скільки частин поділені сьогодні українці за своїм світоглядом? Навіть неможливо порахувати. Он тільки більше 100 зареєстрованих політичних партій !!! А скільки найрізноманітніших за своїми світоглядними позиціями релігійних конфесій, сект, течій, груп паразитують на тілі України??? А скільки нерелігійних клубів, центрів, офісів, шкіл з відмінним від українського світоглядом зомбують і калічать духовно не тільки дорослих людей, але, що набагато небезпечніше – молоде покоління? А ще ж до цього долучаються і спортивні школи, секції, різноманітні танцювальні гуртки тощо, які пропагують чужинський світогляд. Не згадую вже про море різного штибу екстрасенсів, біоенергетиків, магів усіх кольорів і відтінків, які заполонили наше суспільство і, ніби авторитетно посилаючись на Відичний світогляд, намагаються з усіх сил нищити залишки нашого правічного Звичаю. Нас мало не розчиняють у цій масі різноманітних філософських поглядів. При цьому, що цікаво, кожний з них розуміє, бачить і може по своєму, тільки на своєму особливому рівні і світовідчутті, часто не збігаючись між собою у результатах. Тому скільки і яких задіяно сил проти українського світогляду не знає (навіть ще страшніше – просто не хоче знати) ніяка статистика, адже не всі ці сили діють відверто вороже і прямо і, до того ж, далеко не всі зареєстровані. Якщо хтось думає, що таким чином виховується різнобічно розвинена людина, то він дуже помиляється. Відсутність у вихованні підростаючого покоління світогляду свого народу, розмитість та протиріччя нав’язуваних чужинських філософських поглядів сприяє лише відтворенню штучного космополітичного, інтернаціонального світогляду з досить сумнівними цінностями, далекими від святинь батьківської Землі. Страшний духовний глобалізм давно не тільки став на порозі нашої хати, але й нахабно розсівся в ній. І це ми добре бачимо в реаліях сьогодення. Прикладів шукати не треба, вони просто кричать з усіх боків.

За відсутності єдиного, ґрунтовного рідного світобачення, прийнятного для усіх, українці, як і раніше, а може ще й інтенсивніше, підпадають під вплив незліченої кількості найрізноманітніших чужинських ідеологій. За цих умов відцентровий процес у рідновірському русі України не тільки продовжується, - створюються нові громади і конфесії на різній ідеологічній основі – але й посилюється. Не пройшло, наприклад, року від дня поділу РВ РПВ з виділенням від нього РПК, як новостворена конфесія знову поділилася на двоє. Зараз намічається у Запоріжжі створення ще одного об’єднання рідновірів.

Ідеологічні та календарні розбіжності серед рідновірських громад не сприяють зростанню авторитету рідновірського руху серед українців, гальмують і без того слабкий процес відродження духовності України.

Це далеко не усі і проблеми рідновірського руху, але кожна з них суттєво послаблює рідновірів України. Оскільки ж ці причини діють разом, тобто і одночасно і в одному напрямі, то їх негативний вплив незрівнянно посилюється. Можна тільки диву даватися, як у цій свідомо насадженій багатовіковій, а точніше багатотисячолітній мішанині ще часом проривається щось дійсно українське за суттю (бо за формою поки що зустрічається дещо частіше). І от у цих критично-катастрофічних умовах започаткувався рідновірський рух, з’явилися рідновіри. Здавалося проблема вирішена: наш прадавній світогляд відроджується, пізнаваймо його, живімо за ним і все налагодиться. Та не все так сталося, як гадалося… Спочатку непомітно, помалу, почали з’являтися окремі течії рідновірського руху, а потім цей процес поступово набрав таку силу що потужно руйнує зараз навіть саму Віру у можливість відродження українського світогляду. Хто зараз може з певністю сказати, скільки в Україні існує рідновірських конфесій, об’єднань, течій, громад, груп, адже більшість з них поки що не тільки не зареєстровані, але й ще до кінця не визначили свій світогляд. В той же час з різних причин дуже слабким і непевним є процес координації зусиль різних течій рідновірів для вирішення питань, спільних для всього рідновірського руху. Для подолання цього негативного явища і було створено у 2002 році Форум українських рідновірів, який згодом перетворився у Віче. Але причини роз’єднання так і не були з різних причин вирішені, що наперед визначило низьку ефективність роботи Віча і, одночасно, переконливо свідчить і кличе до необхідності пошуку порозуміння між окремими течіями рідновірів України. Недарма утворилася в минулому році на базі однієї з комісій Віча Всеукраїнська громадська організація рідновірів України (ВГОРУ),

Якщо цей процес безперервного і нескінченого множення неоукраїнських світоглядів терміново не зупинити, не важко уявити, яких негативних наслідків ми самі, рідновіри, нанесемо українській справі – адже буде спаплюжена не тільки сама ідея українського відродження, але і наш одвічний світлоносний світогляд. І поставити перепону на шляху розмивання, а отже і нищення рідновірського руху можемо і маємо зробити тільки ми, самі РІДНОВІРИ. За нас це, зрозуміло, не зробить ніхто.

 

Що ж може зарадити справі?

Для початку зафіксуємо ті критичні точки дотику, що об’єднують і роз’єднують рідновірів? Причому відразу обумовимося, що мова піде про світоглядні розбіжності, хоча, безумовно, особистності якості лідерів також треба брати до уваги, оскільки вони часто суттєво впливають на роз’єднавчі процеси. Але тут дещо простіше – все лежить на поверхні, якими б гаслами хто не прикривався. Тому зупинюсь лише на принципових світоглядних розбіжностях.

Об’єднує нас – Україна, зокрема бажання бачити Україну українською, а значить ДУХОВНОЮ, високоморальною. Тут суперечок немає. І тому всі дії, направлені на це, нам зрозумілі. Всі ми категорично не хочемо бачити на своїй землі панування чужого світогляду, незалежно чий він – християнський, іудейський, мусульманський і т.д. до нескінченості. Ні, ми не проти, що б ці світогляди існували, щоб хтось їх сповідував. Але ми категорично проти того, щоб їх у різних виглядах нав’язували нам, українцям, щоб вони не тільки підступно підміняли наш світогляд, але при цьому ще й різноманітними засобами спотворювали, зневажали і висміювали його. В цьому ми єдині, і це є те, що дає нам наснагу у відстоюванні всього українського, принаймні всього того, що було у нас до так званого хрещення Русі. Зважмо також на те, що процес нищення українського світогляду останнім часом набрав ще більш небезпечних форм – його стали підтримувати представники влади. Як інакше можна пояснити введення в школах християнської етики, вивчення основ християнського віровчення, відкриття церкви у Верховній Раді України, регулярні різноманітні трансляції по головним теле- і радіоканалам тощо. Тобто цей процес стає все більш масовим і, звідціль, все небезпечнішим. Це розуміють усі рідновіри і тут ніяких розходжень у нас, практично, немає.

Що ж роз’єднує рідновірів України? Як не дивно – знову ж таки Україна, точніше різне розуміння сутності українського світогляду, в першу чергу відмінність у розумінні того, що лежить у його основі. Спостерігається дивна картина – говоримо ніби українською мовою, а, в той же час, не чуємо і не розуміємо один-одного.

 

Аби краще пояснити, що мається на увазі, наведу декілька прикладів.

  1. Українців-комуністів, наприклад, цілком задовольняє така Україна, у якої історія починається з 1918 року, а світогляд визначається таким незвичним і незвичайним формулюванням - “демократичною диктатурою” та “Моральним кодексом будівника комунізму”. Правда ці моральні вимоги, як нам відомо, не стосуються “вождів”, тобто в такому суспільстві сповідуються подвійні цінності. Окрім усього, комуністи не дуже переймаються тим, що було до 1918 року. Більше того, це минуле малюється, як правило, чорними кольорами;
  2. Другий приклад: більшість сучасних українців-козаків цілком задовольнить та Україна, історія якої починається із величі Запорізької Січі, передбачає реєстрове козацтво, а світогляд спирається на “Звичаєве право”, яке, як відомо, є тільки слабким відбитком-залишком правічного Звичаю, та на конституцію Пилипа Орлика. І ніхто з них при цьому не задумується, що ця конституція фіксує офіційний кінець сприйняттю людьми Божих Законів – Звичаю (навіть у залишковій формі “Звичаєвого права”), натомість освячуючи запровадження людських законів, хоч і дуже непоганих не тільки як на той, але, навіть, і на наш час. І знову ж таки, моральні обмеження практично не виконуються гетьманами, за що значна частина їх страчені безпосередньо самими козаками. І важко сучасним козакам пояснити, що такий підхід практично вирізняє їх від інших верств населення, не узгоджується з хліборобським світоглядом українців, їх лагідною вдачею та миролюбством. Натомість зараз, наприклад, у так зване “Звичаєве козацтво” вноситься поняття гетьмана, як спадкового монарха!? Це вже якась нова, незнана досі якість, а скоріше прояв звички підгортати все під себе, прикриваючись при цьому гарними гаслами.
  3. Приклад третій - сучасних українців-християн цілком задовольняє Україна, підвалини якої закладені після хрещення Русі князем-зрадником Володимиром, який тільки через двісті років після смерті канонізований як святий чужинською церквою. Рідновіри добре знають, як підступно трактують офіційні провідники християн культурний і духовний стан України до хрещення Русі – дикуни, неписьменні, примітивні, малорозвинені, хижі і т.д. до нескінченості. Безумовно, ці високоосвічені люди добре знають, що все це чистісінька брехня – інакше б з таким запалом не переписували та не підчищали б літописи, не нищили б писемні твори, написані далеко до часів Кирила і Мефодія, не залучали б до своїх свят і обрядів цілі пласти української культури і т.д. і т.п. А чи притримуються тих розрекламованих християнських цінностей як самі провідники церкви, так і рядові християни. Хто з них на ознаку своєї доброти і любові підставив праву щоку, коли вдарили по лівій, хто добровільно віддав гвалтівнику другу дочку, після того, як він згвалтував першу. НІХТО!!! Більше того, навіть не можуть сісти за стіл переговорів, аби об’єднатися усім християнам на землях України на основі хоча б тої єдиної Біблії. Де там, яка ворожнеча!!! Тобто для інших проповідується одне, а самими робиться інше. Таким чином допускається подвійний світогляд, а всі так звані “гріхи” “очищаються” за допомогою механізмів сповіді чи індульгенцій-пожертв.
  4. І ще хочеться навести один приклад – як веде себе в цих умовах сучасна наука, зокрема історична. Згадаймо, як вона нищила дохристиянські святині, переписувала літописи на догоду князівській, а згодом царській владі і, безумовно, правлячій християнській церкві, як потім віддано служила комуністичній ідеології, а зараз знову переключилася на християнську. Але в усі часи простежується одне незмінне - аби тільки замовчати, спотворити, не відкрити дійсну історію України… Мета та сама – не дати зазирнути в підвалини нашого світогляду, спертись на нього і скинути з себе оту облуду багатотисячолітньої брехні, яка павутиною обплутала нас. Згадаймо обрізане саме наукою під самий стовбур історичне коріння України, збиткування над мовою, знищений календар свят… Навіть Трипілля зараз віддають іудеям, аби тільки не виникло питання правічної України.

Ці приклади можна наводити довго, але краще спробуємо їх узагальнити.

 

І тоді побачимо, що у цих ніби різних світоглядів є багато спільного. Це, зокрема:

  1. Обов’язковий поділ суспільства на нерівноцінні за правами і обов’язками групи-класи, тобто виокремлення своєї верстви від інших верств населення. Присутність правлячої ієрархії, піраміди, верхівка якої стає спадковою, або, в крайньому разі, обирається лише серед певної (своєї) групи (верстви) населення;
  2. присутність в зв’язку з цим подвійної моралі, яка дозволяє певній частині суспільства (правлячій, або привілейованій на цей момент) послуговуватися одними цінностями, в той час як від другої передбачено виконання інших вимог;
  3. початок відліку часу від певного, цілком конкретного історичного моменту та пристосування філософії-світогляду саме до цього моменту (або до особи, групи осіб) і категоричне не бажання брати до уваги загалом все історичне минуле України і, головне, її одвічну духовність – її ЗВИЧАЙ, її Боже походження.

 

На жаль, якщо уважно придивитися, то ці самі моменти різнять і нас, рідновірів. Тільки відмінність у тому, що наші розбіжності починаються в дохристиянські часи. Це і не дивно, адже історія нашої Землі налічує далеко не одне десятитисячоліття. І тому, аби врахувати особливості багатотисячолітнього історичного і соціального дохристиянського розвитку життя на теренах України і, головне, оте її Боже походження, а в цьому ми, рідновіри, єдині, нам треба шукати для порозуміння дійсно істинного спільного знаменника. Адже навіть найпростіший дріб (наприклад, який дріб більший: 2/7, 3/10, чи 8/29 ?) не вирішити, якщо не привести його до спільного знаменника. Коли ж мова йде про світоглядні розбіжності, то тут ми стикаємося з непорівнянно складнішими проблемами, хоч підхід до їх вирішення принципово один і той же.

Спробуємо отой спільний знаменник світоглядних розбіжностей пошукати за допомогою запропонованої Вашій увазі таблиці, яку в свій час розробив А.Іващенко з громади “Сонячна”, яка дещо удосконалена і доповнена дослідженнями громади “Трійця”.

Як бачимо, з цієї таблиці випливає, що всі релігії є плодом діяльності певних, безумовно (ніхто цього не заперечує) видатних осіб чи груп людей (які з часом переходять у ранг “бога”, “апостолів” чи “пророків”). Антураж різний – безпосередня розмова з Богом, одкровення, які зійшли на певну людину, збережені в окремому роді окремими людьми знання, набуті знання тощо. Результат один – між Богом і сповідниками тої чи іншої релігії є посередник, який володіє якоюсь певною частиною знань, яку він передає Людям. Ці знання, чи якась частина їх, часто чомусь називаються таємними, призначеними для певного кола осіб і т.д. Тобто обов’язково передбачається той чи інший поділ суспільства.

Порівняльна таблиця окремих релігій

 

Виняток становить лише ЗВИЧАЙ, який даний людям безпосередньо Богом для унормування та узгодження Життя Людини від народження до смерті за законами Природи. Збереження цих Божих Законів – Звичаїв, які і є найбільшою нашою Святинею – КОНСТИТУЦІЄЮ ЖИТТЯ, як і їх передача людям покладалося на Жінку, оскільки саме мати була відповідальна не тільки за народження здорової дитини, за її виховання та навчання, але і, що головне, взагалі за збереження необхідних знань для забезпечення неперервності людського Роду з метою виконання покладеного на нього Богом головного завдання – підтримання Ладу на Землі. Ці Знання-Звичаї зберігалися шляхом усної передачі від матінки до доньки. І така особлива, визначна роль матері, окреслена Звичаєм, не тільки сприймалась, але свято підтримувалась суспільством. І, мабуть, це найперше, що мали б зробити рідновіри – повернути МАТИ-ЖІНКУ-БЕРЕГИНЮ на своє особливе і почесне місце в суспільстві, одвічно призначене їй Богом, гарантуючи тим самим виконання головного завдання Людства – забезпечення неперервності людського Роду з метою підтримання вічного Ладу на Землі. Як бачимо, в усіх релігіях розповсюдження і ствердження визначальних поглядів кожної конкретної конфесії спочатку покладалося на певних осіб, а потім – на святців, волхвів, царів, князів, єпіскопів, священників, попів і т.д., в той час як на нашій Землі цю функцію одвічно виконувала мати.

Є ще одна суттєва відмінність: у всіх релігіях є священні книги в той час як на нашій Землі до сьогодні головні духовні цінності (український одвічний ЗВИЧАЙ) зберігаються (принаймні зберігалися донедавна) шляхом усної передачі від батьків до дітей (в основному від матінки до доньки).

Звичай, на відміну від будь-якої релігії, передбачає, навпаки, не тільки відкритість, але й обов’язковість виконання для всіх його вимог і обмежень. Більше того, недотримання Звичаю автоматично веде до одлучення від Роду. Тобто, як бачимо, між Звичаєм і всіма іншими релігіями, простежуються різнонаправлені рухи: в релігії набуття певних знань веде до поступу в ієрархічній піраміді, в той час як Звичай, навпаки, передбачає не тільки повний набір знань (співвідносно з віком), але й необхідність жити відповідно до цих вимог. Як бачимо, принципово різні підходи: Звичай – принцип КОЛА, обов’язковість для всіх; інші релігійні світогляди – обов’язкова присутність ієрархії, кастовість, винятковість.

Особливість Звичаю полягає також в тому, що, на відміну від усіх релігій, він, оскільки є способом Буття, не потребує якихось особливих храмів для своєї реалізації. Він реалізується там, де живе і знаходиться Людина – Природа, Святі Місця, Хата тощо.

Не буду зупинятися на перерахуванні унікальних особливостей Звичаю – це все популярно викладено в роботі “Дивовижний Звичай” – видання громади “Трійця”, а на грунтовному науковому рівні - у праці Л.П.Саннікової “Свята Мова Творця у Звичаї українського народу”. Зазначу лише, що ми вважаємо Звичай Божим законом, а не плодом діяльності Людини - узагальненим витвором людського розуму, що виник як результат повторювання і закріплення окремих звичок, як то стверджує сучасна наука.

Так що добре поміркувати над наведеною таблицею треба – це ключ до єднання не тільки рідновірів, але й всього українства - адже в жодного українця, якого б світогляду він не притримувався, якщо тільки він дійсно відчуває себе українцем, на Звичай рука не підніметься. То ж думаймо над цим. Якщо ми станемо на такий фундамент, то у нас не буде ніякої не тільки потреби, але й навіть можливості творити (точніше витворяти) щось своє, особливе, що зараз масово спостерігається в Україні. В змаганнях з Божими (природними) законами ніякий “пророк” перемогти не зможе, він від початку приречений.

Схема «розвитку» людства (№1) досить чітко показує, як і коли виникли Звичай і релігії. Такий розгляд нам допоможе легше розібратися у первинних і вторинних процесах, найти спільний знаменник українського світобачення, відродити дійсно правічний український звичаєвий світогляд.

Отже, розглянемо з допомогою схеми №1 зміни в часі світобачення людини, яке відбувалося, як на думку громади «Трійця» у такій послідовності заміни і спрощення духовних цінностей: ЗВИЧАЙ, Віра, релігії, атеїзм, гроші (виникнення отої ганебної але нібито «всеперемагаючої віри» в силу грошей, у того жовтого (чи зеленого) диявола). От відповідно до цих етапів і розглянемо, які особливості Людини при цьому втрачалися, а що, навпаки, з’являлося у результаті такої «еволюції».

Схема

1. Створення Людини. Навряд чи хто буде заперечувати, що Світ, як досконала система, створений на основі певних законів, які є постійними. Нічого непотрібного чи випадкового у ньому немає. І якщо Людина зараз не знає чогось, чи не може пояснити доцільність, чи сутність того чи іншого явища, то це, як говориться, проблеми цієї Людини. Відійдемо від дискусії на тему: хто створив Світ? – Бог, Вищий Розум, Природа… Зупинимось на варіанті – Бог. Отже діють Божі закони – Закони Природи. За цими ж законами створена і Людина, яка від початку живе за Божими законами, який даний для Людини у Звичаї. Людина в цей час знає Бога – Творця всього сущого. Вона знає будову Всесвіту, своє місце в ньому, мету існування Людства в цілому і мету свого життя. Людина шанує (обожнює) Природу та прояви її сили. Вона володіє первинними – істинними – знаннями. В неї необмежені можливості користуватися цими знаннями – мозок працює на 100 %. Вона відчуває і розуміє енергетичні коливання у Всесвіті. Люди спілкуються з оточуючим Світом і поміж собою на енергетичному рівні. Тобто це оті Люде на Землі, які треба писати з великої літери.

2. Виникнення ВІРИ. З часом Людина в силу своєї ліні і бажання перекласти свої обов’язки на когось (на посередника, на знаряддя праці), або ж ігнорувати, врешті-решт, деякі з них, втрачає частину знань, які заміняються уже Вірою у їх значимість. Людина вже не знає Бога-Творця, а лише вірить у нього. В цей час уже виникає мова символів.

3. Виникнення МАГІЇ. Іде подальша втрата Людиною своїх знань і здібностей. Відповідно виникає потреба для здійснення певних магічних дій як для забезпечення виконання свого призначення на Землі – колективного ладування Світу, так і для повернення своїх одвічних можливостей і виправлення помилок. Людина ототожнює прояви дій Бога (Природних сил) з окремими явищами Природи, предметами та, взагалі, з конкретними особами. Виникає поняття «Добра» і «Зла». Виникає мова, пісні, танці обряди… Це час Трипільської культури, кінець якої співпадає з КІНЦЕМ ЗОЛОТОГО ВІКУ ЛЮДСТВА.

4. Виникнення релігій та рабовласництва (І фаза – фізична). Подальша втрата істинних знань унеможливлює їх компенсувати за допомогою магії. Починається розвиток науки на основі досвіду. Виникають паралельно з наукою релігії. Початок будівництва культових споруд та виникнення зображень «богів». Поява серед людей з «надзвичайними» здібностями, а точніше тих, що якось зберегли (чи поновили) свої одвічні здібності – пророків, месій, богів… Виникнення держави в сучасному її розумінні. Формування «права» держави, утвердження «звичаєвого права» - залишку від Звичаю, що його відібрала і узаконила держава. З’являється віра уже не тільки і не стільки в силу Бога магії, але й в силу і закони людей, держави. Утверджується становий, а потім кастовий поділ суспільства.

5. Розквіт рабовласництва (ІІ фаза – наймана праця). Подальша втрата одвічних і магічних знань. Продовжується накопичення людського досвіду – розвиток науки. Занепад звичаєвого права. Утвердження віри в силу держави та її закони, в гроші. Засилля релігій та наростання розчарування в них та спротиву. Початок атеїзму.

6. Стале рабовласництво (ІІІ фаза – атеїзм). Майже повна втрата одвічних і магічних знань, можливостей Людини (мозок працює на 3-4%). Втрата духовності. Влада СИЛИ, ГРОШЕЙ, закону держави. Це час, в якому ми живемо.

7. Тотальне рабовласництво (IV фаза – глобалізм, гроші – бог). Повна втрата Людиною Божих законів (Звичаю), одвічних і магічних знань, можливостей. Влада ГРОШЕЙ – вони замінили Бога. НАУКА (знання про знання) – в розквіті. Люди перетворюються у нелюдів – кожний сам за себе, нема мети життя, нема духовності, совісті (бо як у кожного своя – значить нема ніякої, адже вони непорівнянні). Люди живуть не енергетичними коливаннями Всесвіту, а коливанням курсів валют на біржах. Кінець існування людського суспільства.

Чи за цих умов нам треба повертатися назад, на самий початок, «у печери», як дехто любить говорити? Ні, нам треба повернутися до життя за Божими законами - за ЗВИЧАЄМ. І рідновіри, як ніхто, розуміють це. Але розуміти – мало. Треба діяти. І діяти спільно. А для цього треба і ніби мало і, водночас, дуже багато – мати єдину систему координат, духовних цінностей, спільну мету життя. Інакше відбувається розмова глухого зі сліпим. А яка ж, у цьому випадку, довіра до нас у сторонніх людей, наших же українців???

І ще на одній особливості варто наголосити. Не всі в суспільстві, в тому числі і рідновіри, знаходяться на однаковому рівні. Дехто не так далеко відійшов від Божих законів – Звичаю. А це означає, що шлях їх повернення набагато коротший, і тому не така вже це безнадійна справа.

Для досягнення поставленої мети надзвичайно важливо обрати найбільш ефективну структуру організації, ідеологічною основою якої є Звичай. Безумовно, в основі такого об’єднання має лежати не ієрархія, не будь-яка із пірамід, а принцип КОЛА, де єдиним мірилом для усіх без винятку буде Закон Божий – ЗВИЧАЙ. Якщо ж якась частина громад у силу будь-яких причин не може (чи не хоче) перейти на таку форму організацію роботи, то, аби не втрачати таку структуру як Віче Українських Рідновірів, можна застосувати комбінований спосіб. Тобто частина громад буде діяти в нових умовах, відроджуючи ЗВИЧАЙ та все швидше знімаючи ті нашарування різних поглядів, які несе з собою ієрархія, а друга частина діятиме за старим принципом, координуючи свої зусилля на спільних для всіх рідновірів проблемах. В разі, якщо якісь громади не вважають відродження Звичаю першочерговим завданням рідновірів – вони цим займатися не будуть. У нас є багато інших спільних справ. Просто будемо сподіватися, що з часом усі зрозуміють важливість такого пріоритету. І не треба боятися того, що окремі Звичаї (чи навіть їх цілі пласти) втрачені, що кожен буде їх коментувати і трактувати по-своєму. Це справа тимчасова і рідновіри, за наявності бажання, швидко і легко зуміють справитися з цією проблемою.

 

Декілька слів треба сказати щодо переваг такого об’єднання перед іншими.

  1. Сила колективу завжди ефективніша, ніж будь-якої окремої особи. Відповідно об’єднання громад сильніше від будь-якої однієї громади. Незрівнянно це посилюється за умови, коли об’єднання стоїть на єдиній ідеологічній, та ще й, головне, БОЖІЙ основі.
  2. Ми будемо чути і розуміти один-одного. Чи принаймні у нас буде інструмент для цього.
  3. Нас легко пізнаватимуть українці – адже ЗВИЧАЙ поважають усі.
  4. Ми будемо під захистом своїх Богів (хто у це вірить, той і матиме) – адже ми відроджуватимо і житимемо за Божими законами - ЗВИЧАЄМ.
  5. Відповідальність бере на себе кожний учасник КОЛА, уникаємо посередників, яких потім легко лаяти, але уже запізно.

 Безумовно будуть і певні труднощі на початку такої справи:

  1. Ми не звикли жити за такими правилами – робити самому. Легше чекати, що цю роботу зробить хтось, а потім лаяти його за те, що я б зробив не так.
  2. Нам прийдеться одночасно не тільки жити у Звичаї, що само по собі сьогодні складно, але й одночасно відроджувати, піднімати ЗВИЧАЙ. А це зовсім непроста справа.
  3. Ми зустрінемось зі спротивом не тільки неукраїнських конфесій, але й деяких рідновірських. Але це буде тільки свідченням стратегічної правильності нашого вибору.

 

Ми з вами добре знаємо, що у нашої нації підрізане, а багато в чому і вирване коріння – її історична пам’ять, майже відібрано і одночасно спаплюжено найвищу цінність – її СВІТОГЛЯД, що закарбований у ЗВИЧАЇ і Святах, донищується Мова – необхідна умова існування нації – носій її духовного розвитку. За таких обставин ми можемо стверджувати – ворогів у нас поки що не бракує. І не просто “воріженьків”, а саме тих ворогів, що загрожують найголовнішому – існуванню української нації. Тобто спокою нам нема. Навпаки, є стан жорсткої боротьби не на життя, а на смерть за найсвятіше – свій РІД, свої КОРЕНІ, свою ЗЕМЛЮ, своє МАЙБУТНЄ. І нам потрібна, аби зберегтися на майбутнє, – ПЕРЕМОГА.

Це може статися лише за умови, коли ми з вами, найперше, переможемо себе. Для цього треба поставити собі на службу СВІЙ розум. Ми на загал думаємо, що освіта - засіб отримання знань. Це водночас так і не так. Правдива, справжня освіта – це виховання контролю над розумом. Якщо людина не може підкорити свій розум, вона прожила життя даремно, якою б освіченою вона не була. Подумайте, яким небезпечним у суспільстві може бути освічений негідник, розум якого не контролюється душею.

Дуже образно і влучно змалювала наш сьогоднішній стан в зв’язку з втратою ЗВИЧАЮ і, головне, можливу перспективу, видатна Людина нашого часу, дійсний представник еліти народу, поетеса Ліна Костенко:

Ми дикі люди, ми не знаєм звичаїв.

Ми нищим ліс. Ми з матір’ю на “ти”.

Ми свій кінець пришвидшуєм, пришвидшуєм

У колективних нетрях самоти…

Душа ніяк не вийде із-під варти.

То культ особи, то культура мас.

Колись ми, кажуть, виникли від мавпи.

Надалі мавпа виникне від нас.

 

Коротко і влучно, як діагноз (недарма і збірка віршів так названа – “Коротко – як діагноз”). І якщо сумніви щодо походження Людини від мавпи досить суттєві, то кінцева перспектива, в разі продовження того напряму, яке сьогодні обрало людство, незаперечна. Тобто повернення до одвічного ЗВИЧАЮ є не якась гірша, чи краща рекомендація, а безальтернативна умова існування саме ЛЮДИНИ і СВІТУ взагалі. Пам’ятаймо це! І не просто пам’ятаймо – діймо, аби це виправити і повернути. Це є наш з Вами обов’язок перед цією Землею, перед нашими Пращурами, перед Всесвітом і БОГОМ - це має бути сенсом Життя!

Тому саме від нашого рішення сьогодні залежить і майбутнє рідновірського руху, і майбутнє України. Я певен, що ці не прості завдання сьогодні нам уже під силу.

 

Голова громади «Трійця» В.Добжанський

 

Робота «Боже походження українського Звичаю» розглянута та схвалена на засіданнях громади «Трійця» (4.02.09 р.) та комісії «Відродження правічного українського народного Звичаю» Віча Українських Рідновірів (5.02.09 р.) і рекомендована для ознайомлення делегатів VII Віча Українських рідновірів.

 

Використана література

  1. Біблія
  2. Большая Советская Энциклопедия. М., «Советская Энциклопедия», 3-е издание, 1975, т.20.
  3. Братко-Кутинський Ю. Феномен України. - Київ, 1996.
  4. Воропай О. Звичаї нашого народу. – К., 1993.
  5. Добжанський Волелюб. Дивовижний Звичай. – К., “Трійця”, 2005.
  6. Донцов Д. Де шукати наших історичних традицій. Дух нашої давнини. – МАУП, 2005.
  7. Знойко О.П. Міфи київської землі та події стародавні. - К.,1989.
  8. Каддафі М. Зеленая книга.. – К., “Феникс”, 2003.
  9. Костенко Л. Коротко – як діагноз. – К., 1993
  10. Котенко О.П. Сутність поняття Добра і Зла. – рукопис, 2006.
  11. Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу. – К., 1992.
  12. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. - К., «Обереги», 1992.
  13. Речник рідновіра. К., “Трійця”, 2003.
  14. Саннікова Л.П. Свята Мова Творця у Звичаї Народу: Еніофеноменологія староукраїнської культури. – К., “Аратта”, 2005.
  15. Сенченко М.І. “Фінансовий інтернаціонал”. - К., МАУП, 2002.
  16. Силенко Л. “Мага Віра”. - Україна, 10997.
  17. Українська радянська енциклопедія. - К., т.4, т.7, т.10, т.13, 1963, 1979, 1982, 1983.
  18. Шаян В. “Віра Предків Наших». Гамільтон – Канада, 1987.

  

 

 


 

 

 

Віче Українських Рідновірів

Комісія «Відродження правічного українського народного Звичаю»

 

 

 

Боже походження

українського Звичаю

 

 

 

 

 

Громада «Трійця»

Київ – 2009

 


 

Робота “Боже походження українського Звичаю” входить до циклу публікацій, які заплановано здійснити громадою “Трійця” для привернення уваги громадськості до одвічної, вічної і найголовнішої святині українського народу – його ЗВИЧАЮ.

Направленість роботи значною мірою склалася завдячуючи впливу праці «Свята Мова Творця у Звичаї Народу: Еніофеноменологія староукраїнської культури» видатної дослідниці нашого минулого Саннікової Л.П., за що громада «Трійця» і автор складають їй щиру подяку.

Робота розрахована на небайдужих українців, для яких дорогі Святині Пращурів – Звичай, Земля, Мова - і які відрізняють ЗВИЧАЙ від звички та прагнуть відродити одвічну високу духовність свого народу.

 

Редакційна колегія:
Головний редактор - Добжанський Е.І.;
Заступник редактора – Лукащук С.О.;
Секретар - Кулик Т.М.;
Члени редколегії - Добжанська О.Е.;
- Сергієнко О.М.;
- Петров Г.О.

 

Джерело: сайт "Громади Вінець Бога" Об'єднання Рідновірів України www.vinec.org.ua

Родовіда. Родолюбіє
Рідна Віра Українців
Держава Роду Нашого
Нищення нашої спащини
Сучасний світ. Людство
Релігії у світі
Ми - Українці !
ljud342.jpg
Свята наша земля
pryr100.jpg
Нове на сайті

Час: деякі властивості. Дослідження

Що таке час? Це питання до сьогодні не є однозначним, і мабть до кращого, що на сучасному етпаі розвтику (чи, точніше, деградації) людства "час"  як фізична реальність не підвладна "науковцям".
Але наші прекди казали про Час. Згадаймо текст Велесової никги:

“Революціонер” – вечір пам’яті Олександра Капіноса у м.Львові 10.03.2015 р.

У м.Львові 10 березня, у вівторок, відбудеться вечір пам’яті Борця за Волю України, Героя Небесної Сотні Сашка Капіноса. Цього дня йому мав би виповнитися 31 рік. Запрошуємо студентську молодь та всіх бажаючих прийти та вшанувати світлу пам'ять Звитяжця. 

Громада "Вінець Бога" відсвяткувала свято Купала в Буші. (21.06.2014)

21 червня 2014 року представники нашої громади Рідної Віри «Вінець Бога» відвідали с.Буша Ямпільського району Вінницької області, яке відоме своїми історичними подіями героїчної оборони Козацьких часів, Гайдамацьким Яром, а також скельним Храмом дохристиянської доби із рельєфом релігійного змісту. Майже 6 000 років існує життя на цій мальовничий території, що розташована в долині злиття 3-х річок: Мурафи, Бушанки і Сухої Бушанки. Про це свідчать археологічні знахідки, датовані ще IV –III тисячоліттям до н.е.

21.06.2014 Громада "Червона Русь" (м.Львів) відсяткувала Свято Купала

21 червня 2014 року в Сколе, не березі річки Опір в національному парку "Сколівські Бескиди" Львівська громада Рідної Віри Українців-Русинів "Червона Русь" разом з  друзями - рідновірами із Стрия, Сколе, Івано-Франківська провели Свято Купала - одне з найвеличніших, основних чотирьох сонячних свят нашого народу, що святкується на літнє сонцестояння.


Знакова, історична подія світового значення: Перун повернувся і піднятий з Дніпра! Україна-Русь, пробудись!

   Дорогі  Браття і Сестри!
   У стольному граді Києві,  столиці України (столиці Русі) сталася знакова історична подія, важлива як для України і українського народу, так і для слов'янських народів та духовного поступу Людства.
   До берега ріки  Дніпра-Борисфена, у Видубичах, приплив скульптурний образ Перуна - захисника Русі, України (нащадка Русі), який був одним з головних Богів у пантеоні Русичів.
   ВІн поставлений у 2009 році  Старокиївській горі у Києві, був вночі таємно спиляний у 2012 році злочинцями.
   08 травня  2013 року  цей скульптурний образ піднятий з Дніпра. 

Декларація всенародного руху за відновлення конституційності і законності в України на Майдані Незалежності у м.Києві

Ради чого Українці боролись на Майдані?
Що в сьогоднішній ситуації МИ, УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД маємо вимагати від влади? 
Що нам у державі належить, чи ми в боргу перед кимось, чи інші держави винні нам? 
Хто керує Україною?
Українці є
в неволі, як за часів Т.Г.Шевченка - у своїй державі, вибореній ціною великої звитяги і страждань...

Чи є в Україні національний лідер?
Чи є організація, яка захищає, впрваджує в державну стратегію України  інтереси українців?
Чи є в Україні українська національна  ідея? Куди ми йдемо?
Чи є засадничою, керівною для українців  духовна система українського Роду - світогляд, розуміння Бога: саме наші, Предківські, споконвічні? 
Чи є в нашого народу духовна еліта, яка покаже керманичам, хай і майбутнім та всьому нашому етносу Шлях до визволення, до Щастя у своїй Державі?
 Хто дасть нам справжні, істинні знання - зараз для того, щб врятувати наш нарід?
Яка функція духовної (зокрема і релігійної) еліти в Україні?  

Це звернення, яке не побачили українці, було написане в часи Майдану  - але воно дає нам ключ до розуміння сьогоднішньої ситуації.

Світлана Сторожівська. Поезії]

Збірка поезії Світлани Сторожівської « Як сонце світу…», зачаровує чарівними картинами світу наших предків, автор віршів через призму себе тримаючись за  руку із сонцем занурює читачів у рідний світ уяви та явного.

 

Українське Різдво. Коляда. Свят-вечір.

Графічним символом українського календаря може бути восьмипроменева зірка. Календар цей напрочуд стрункий, симетричний: 4 пори року, 4 найбільші сонячні свята, що відповідають кожній із чотирьох сонячних фаз (сонцестояння і рівнодення).

СВЯТВЕЧІРНІ вірування лемків . Ворожіння

Напередодні Різдва найчастіше згадуються різні традиції, пов’язані з християнською символікою цього свята. Однак, думаю, варто не забувати й про його язичницькі витоки, адже воно, поки стало християнським святом народження Христа, було поганським святом народження Сонця, а разом з ним і Світу.

Статті, дотичні до теми
Найбільш переглянуті статті
Категорії статей
Канали новин
Свята Українців. Купала

Громада "Вінець Бога" відсвяткувала свято Купала в Буші. (21.06.2014)

21 червня 2014 року представники нашої громади Рідної Віри «Вінець Бога» відвідали с.Буша Ямпільського району Вінницької області, яке відоме своїми історичними подіями героїчної оборони Козацьких часів, Гайдамацьким Яром, а також скельним Храмом дохристиянської доби із рельєфом релігійного змісту. Майже 6 000 років існує життя на цій мальовничий території, що розташована в долині злиття 3-х річок: Мурафи, Бушанки і Сухої Бушанки. Про це свідчать археологічні знахідки, датовані ще IV –III тисячоліттям до н.е.

21.06.2014 Громада "Червона Русь" (м.Львів) відсяткувала Свято Купала

21 червня 2014 року в Сколе, не березі річки Опір в національному парку "Сколівські Бескиди" Львівська громада Рідної Віри Українців-Русинів "Червона Русь" разом з  друзями - рідновірами із Стрия, Сколе, Івано-Франківська провели Свято Купала - одне з найвеличніших, основних чотирьох сонячних свят нашого народу, що святкується на літнє сонцестояння.


Громада «Вінець Бога» провела Купальське свято (2013 р.)

Громада Рідної Православної Віри «Вінець Бога» м. Вінниці провела 22 червня 2013 року в районі «Сабарів», на узбережжі священної для українців ріки Бог українське звичаєве свято Купала. Свято відбулося під гаслом «За Рідну Українську Віру».

Купальська Ватра на Дрогобиччині (2013р)

22-23 Кресеня (Червня) на Дрогобиччині відбудеться одне з сакральних і найдавніших українських свят - Свято Купала, Бога Літнього Сонцестояння, Бога молодості, краси, молодечої вибуялої волі, духовної нескоримості. Бога земних плодів, а також шлюбу!

 

Готуймося до Купальського свята! Купальські пісні

Настають найкоротші літні ночі — свято Купайла, і звідусіль — лісів, гаїв, берегів річок — линуть купальські співи. Через християнський вплив їх подекуди стали називати «петрівочними піснями». Купальські пісні — це переважно мрії дівчат про заміжжя, прощання з вільним життям, бо восени настає пора весіль. Зміст цих пісень язичницький, купальський.