- Деталі
-
Опубліковано: Четвер, 31 березня 2011, 11:35
-
Автор: Звичаї українського народу
Гарно про свято Калити пише Олександр Фисун Практичне проведення свята-обряду Калити - провдиться щорічно у Громаді " Вінець Бога",м.Вінниця, де у 2009 був присутній О.Фисун
Подаємо декілька з можливих сценаріїв проведення свята Калити (без змін, взято у відкритих джерелах), який буде в пригоді тим, хто проводитиме це свято.
Деякі сценарії є християнізваними, де це свято із-за неможливості повністю його знищити (як і все те що неможливо було знищити в духовності нашого народу - а це перважна більшість обрядів і свят хритсиянства на наших землях) замасковано "ноу-хау" - "Святом Андрія".
Ці тексти подаються як джерело для розуміння суті свята і відмінностей в різних місцевостях нашої країни.
Свято Калити 1
Обрядові речі:
-
Калита з червоною стрічкою,
-
коцюба,
-
рогач,
-
палиця для Калити,
-
сажа,
-
квач,
-
нагороди для учасників.
Речі для ворожіння:
-
миски з водою,
-
свічки, вінок,
-
пиріжки, в середині яких маленькі речі,
-
складені малюнки, пампушки різної форми.
Випікання Калити
Дівчата збираються усі разом і печуть Калиту - великий корж із білого борошна. Кожна дівчина повинна взяти участь у готуванні Калити. Місять тісто всі по черзі, починаючи від найстаршої дівки до наймолодшої дівчинки. Це обрядодійство нагадує собою випікання весільного короваю - своєрідної жертви Дажбогові. Посередині коржа роблять дірку. Солодке з медом тісто печуть в печі і запікають так, щоб важко було відкусити. Зверху Калиту намащують медом. Ще Калиту можуть прикрасити трьома голубочками, деревом життя, сонцем, викладеним плодами калини. Прикрашаючи Калиту, дівчата заводять прадавню пісню:
Як то було з початку світу,
Не було тоді неба, ні землі,
А лишень було синє море,
А на тім морі ой три дубочки,
А на тих дубочках три голубочки,
Три голубочки з неба зіслані,
З неба зіслані,
На Калиту прислані.
Ворожіння (тільки дівчата)
Господиня: З давніх-давен у ніч під "Андрія" дівчата ворожать. Може, не зовсім щиро, та все ж десь там, "глибоко в душі" дівчата вірять, що "Андрієва ніч" допоможе їм пізнати свою долю - дізнатися, чи вийдуть заміж, а чи доведеться знову дівувати цілий рік. Ану, дівчата,
погадайте на свою долю!
Дівчата ставлять на лаву миски з водою, запалюють свічки. Самі йдуть по колу, промовляючи:
Первозданний Андрію,
На тебе надіємось!
Долю хочемо знати,
Просимо допомогти.
Зійди до нас
В цей вечірній час,
В цю годину
Благослови кожну дівчину!
Дівчата підходять до своїх мисок, стають на коліна, промовляють (кожна до себе), капаючи воском у воду:
Андрію, Андрію, тебе благаю,
До тебе взиваю,
Зійди, зійди
І долю проречи!
Хай почую, побачу,
Що мені віщує.
Хай знаю,
Що мене чекає.
Кожна дивиться в свою миску і спостерігає, якого образу набув віск, вилитий на воду.
Ворожать ще й так: плетуть з клоччя дві свічки (або беруть два сірника чи дві воскові свічки), запалюють, і якщо вони прихиляться одна до одної, то це ознака щасливої долі.
Вечорниця
Хлопці посилають розвідника до дівчат, які в цей час готуються до свята. На стук у двері виходить господиня.
Господиня: Так це ж Панько!
Панько: Добрий вечір вашій хаті! Ох і мороз сьогодні, ледве вуха не відморозив. А що собака мій? Такий голодний, такий голодний, ледве мене не з'їв.
Дівчина: От ми зараз і нагодуємо твого собаку. Де ж він?
Забігає Рябко (малий хлопець, на ньому шапка-вушанка, вуха стирчать у різні
боки), на всіх гавкає. Потім, помітивши пампушки, підбігає до них, обнюхує.
Рябко: Дівчатонька, голубоньки, благаю, скажіть, яка тут Галинина?
Дівчата тикають на різні пампушки і запевняють, що саме ця належить Галині.
Рябко: Панько казав, як не взнаєш, де Галинина пампушка, то додому відправлю.
Панько: Ну, годі вже скиглити, йди додому.
Дівчина: Тітонько, хай вже залишається.
Господиня: Ну, добре, хай гуляє. А ти, Паньку, йди за хлопцями, хай приходять на вечорницю.
Через деякий час хлопці стукають до дівчат у двері. Дівчата підбігають до дверей з рогачем і коцюбою.
Дівчата: Агов, хто такий?
Хлопці: Пес рябий, осел безрогий, баран круторогий. Пустіть до хати!
Дівчата: Не пустимо у хату, дуже вас багато. Як візьмемо рогатину, поб'ємо вам спину.
Хлопці: Дівчатонька, голубоньки, ми ж прийшли не битися, а миритися. Пустіть до хати з вами погуляти!
Дівчата пускають: Проходьте, сідайте, що принесли вживайте і нашим не вередуйте. Погуляйте хлопці - Калиту кусайте, в ігри грайте, а хто програє - будем сажею мазати.
Через гак у сволоку перекидають стрічку, щоб можна було підсмикувати Калиту.
Якщо стрічку немає за що зачепити, то її прив'язують до палиці.
Біля Калити ставлять вартового - Пана Калитинського. Це повинен бути веселий, артівливий парубок. Помічниця бере в руки квач, вмочений у сажу.
Калитинський: Я, Пан Калитинський, прошу Пана Коцюбинського Калиту кусати.
Пан Коцюбинський (ним може бути кожний учасник гри) спочатку виконує танець навколо косого Хреста, складеного коцюбою і рогачем. Всі намагаються розсмішити Пана Коцюбинського і разом, поки він стрибає, промовляють:
Ой, Калита, Калита!
Із чого ж ти вилита?
Ой я з жита сповита,
Ой я Сонцем налита!
Для красного цвіту
По білому світу!
Якщо Пан Коцюбинський розсміявся, або оступився і зламав Хреста, то йому Калитинський і дівчата мажуть сажею обличчя.
Якщо він витримав перше випробування, то, взявши коцюбу поміж ніг, під'їджає до Калитинського.
1. Коцюбинський: Їду, їду на коні, на коцюбі. Добрий вечір, Пане Калитинський!
Калитинський: Доброго здоров'я, Пане Коцюбинський! Куди їдете?
Коцюбинський: Їду Калиту кусати!
Калитинський: А я буду по писку писати!
Коцюбинський: А я вкушу!
Калитинський: А я впишу!
2. Перевірка на кмітливість:
- Іду, іду Калиту кусати.
- А будеш нам слово казати?
- Буду...
- Що у світі найсильніше?
- Вода.
- Що у світі найпруткіше?
- Світло.
- Скільки в небі зірок?
- Як у морі піску.
- А скільки в морі піску?
- Як на землі трави.
- А скільки на землі трави?
- Як у сонця проміння.
- А скільки у сонця проміння?
- Як у людини думок.
3. Як виключення, заради сміху, можна пустити дівчину на кусання Калити:
Калитинський: Добрий вечір, дівчино! Звідки їдеш?
Дівчина: Зверху хати Калиту кусати!
Калитинський: А я буду по писку писати!...
Вся ця суперечка відбувається під загальні жарти та веселощі. Пан Коцюбинський має право вкусити коржа тільки тоді, коли не усміхнеться і витримає всі дотепи. Калита хитається, бо її дозволяється кусати без допомоги рук, утікає з рота, обмазуючи обличчя медом. Хлопці і дівчата жартують, намагаються розсмішити Коцюбинського:
Розкривай ширше рота, щоб був як ворота! Ой, що ж то за пан-вельможа, що Калити вкусить не може!
У хаті гучний регіт. Коли ж зухвалець, не втримавшись, усміхнеться, то пан Калитинський та дівчата його лице обмазують сажею і він мусить іти геть, бо втратив своє право кусати Калиту. Коли ж пан Коцюбинський вкусив Калиту, або проявив неабияку настирливість, щоб це зробити, і не всміхнувся, то йому дають винагороду. Таку ж гру проводять і з іншими хлопцями та дівчатами.
Останнім їде Калиту кусати наймолодший хлопець:
Калитинський: Доброго здоров'я, пане Коцюбинський! Куди їдете?
Коцюбинський: Їду Калиту кусати!
Калитинський: А я буду по писку писати!
Коцюбинський: Писнеш чи ні, а Калита - мені.
Хлопець кидає коцюбу, обома руками хапає Калиту і тікає. За ним всі починають ганятися, забирають Калиту і віддають її господині, яка розподіляє корж між усіма учасниками:
Калитники-житники, добре дбайте, Калиту вживайте та добро прославляйте.
Дівчата отримують свою долю безплатно, бо Калиту місили, а хлопцям годилося
відкупитися грішми, дівчатам на могорич за те, що Калита була солодка. Коли всі з'їдять Калиту, то разом промовляють:
Калита, Калита,
Солодка була!
Як ми її з'їли,
До сонця злетіли!
Після цього всі разом співають веселу пісню, наприклад: "Сусідку". Потім попарно сідають за стіл і починається вечеря. Під час Калитинської вечері продовжуються розваги.
ВОРОЖІННЯ
І Дівчина 1: Ворожімо! Хлопці, хто з вас дістане перстень, той і одружиться цього року.
Дівчина 2: Давайте сюди миски з водою. Кидайте туди перстні! Нехай хлопці дістають!
Дівчата ставлять на столі (лаві) миски з водою, хлопцям зав'язують руки за спиною і ті починають ловити ротом перстні. Це їм не зразу вдається. Дівчата глузують із них.
ІІ Дівчина: Добре хлопці пірнали! Дівчата, пригостимо їх пирогами. Їжте на здоров'ячко!
Дівчата пригощають, самі сміються.
Хлопець: О, у мене олівець!
Дівчина: Жінка у тебе буде художниця!
Хлопець: А у мене гроші!
Дівчина: А твоя наречена - банкир!
Хлопець: А у мене гайка!
Дівчина: На весілля тобі подарують машину!
ІІІ Господиня: Нумо, дівчата, вгадайте свою долю!
Господиня пропонує дівчатам витягнути з купки малюнки.
Квітка - "Підрости трохи".
Віночок - "Цього року вийдеш заміж".
Стрічка - "Вийдеш заміж у друге місто".
ІV Господиня: А тепер, дівчата, подивимось, хто цього року заміж вийде.
Всі стають у коло, посередині з віночком у руках стає одна дівчина. Вона
підкидає віночок угору, дівчата головою намагаються його спіймати. Та дівчина,
яка спіймає вінок, цього року вийде заміж.
Господиня: У цей день належить ще розповідати веселі пригоди, або загадувати
загадки. Хлопці, дівчата! Хто всіх розвеселить, той отримає нагороду.
На завершення вечорниці:
Господиня: Годі! Доста, вже пізній час, пора й додому!
Хлопець: Скільки б ми не грали,
А кінчати час.
Кращі побажання
Ви прийміть від нас!
Дівчина: І в вас і в нас
Хай буде гаразд!
Щоб ви і ми
Щасливі були!
Господиня: Дорогі друзі! Ми раді, що сьогодні не було байдужих. Сподіваємося, що наші вечорниці звеселили вас. Бажаємо вам щастя! На все добре, до побачення!
Всі співають: Бувайте здорові, живіте багато,
А ми вже поїдем додому, до хати.
До нас заїджайте, ми раді вам будем
І вашої ласки повік не забудем.
Бувайте здорові, живіте багато,
А ми вже поїдем додому, до хати.
Джерела
Войтович В. Сокіл-Рід. – Рівне: Оріяна, 1997. – 322 с.
Воропай О. Звичай нашого народу – К.: Оберіг, 1991. – т.2. – 447 с.
Правослов / упорядник Лозко Г. – К.: НКЦ "Світовид", 1995. – 96 с.
Товстуха Є.С. Українська народна медицина. – К.: Рось, 1994. – С.350.
Використані сценарії свята Калити, складені Н.А.Загрудною, С.А.Ємець.
Джерело: сайт www.svit.in.ua
Свято Калити 2 (християнізований варіант,сплутано дати і має назву свято "Андрія")
Калита (парубоча посвята). Свято парубочої долі - парубки вибирають пару. В цей день молодих хлопців посвячують у дорослих парубків та приймають до парубочої громади. Молоді парубки стрибають до Калити, прилучаючись до жіночого начала природи.
Калита (калата, маламай) — обрядовий хліб, який готували на свято Калити (13 грудня).
Андріївські вечорниці, або ж свято «Калити» одне із найбільш улюблених молодіжних свят наших прадідів. Саме на Андрія неодружені дівки та парубки мали «останню» можливість задуматись над своїм майбутнім, бо ж після Водохреща (19 січня) на Наддніпрянській Україні починались зимові весілля. Тож ціла низка магічних гадань та ритуалів на свято «Калити» були спрямовані виключно для досягнення однієї мети: аби якнайскоріше причарувати нареченого та довідатися чи відбудеться таке бажане весілля ще цієї зими, чи натомість доведеться тягати колодку на «Колодія» (Масляну).
З дня Святої Катерини, дівчина повинна була носити при собі зав`язане у поясі конопляне зерня. У ніч перед Андрія вона мусила неодмінно посіяти його попри мороз чи сніг, кажучи при цьому:
Андрію, Андрію,
Я на тебе коноплі сію,
Дай мені знати,
З ким їх буду брати,
Андрію, Андрію,
Я на тебе сім`я сію,
Наміткою волочу,
Бо дуже заміж хочу.
Закликали свою долю ще й таким способом:
Я, Святий Андрію,
Конопельки сію;
Дай же, Боже, знати,
З ким весілля грати…
Після таких слів, як вважали наші бабусі, наречений повинен був обов`язково приснитись.
Рано-вранці, на Андрія, дівчина, проснувшись, повинна підв`язатись поясом, цілий день молитися і нічого не їсти, лягаючи спати, зняти пояс та покласти його навхрест під подушку, притому голосно сказати:
Живу в Києві на горах,
Кладу хрест в головах;
З ким вінчатися,
З ким заручаться,
З тим і за руки держаться.
В проведенні вечорниць на «Калиту» простежуються два напрямки вірувань та ведичних знань наших прадідів. Перший напрямок - шлюбна магія; другий напрямок пов`язаний із культом сонця, адже це свято припадає на найбільш темні ночі протягом року, коли як кажуть: «День до обіду». Тож, у дохристиянський період, при допомозі магічних танців наші прадіди допомагали Ярилу «розгорітися». Домашнє вогнище в наших прадідів пов`язане з вогнем та культом сонця, тому не дивно, що на «Калиту» так часто використовували хатні знаряддя праці, котрими господиня поралась коло вогню: рогачі, коцюба, горня, сажа. Та й обрядовий хліб також має форму сонця.
На відміну від вечорниць на «Катерини» більшість продуктів на «Андріївські» вечорниці приносило парубоцтво. Це була, так-звана парубоцька «складка». Молоді люди приносили стрічки, хусточки і солодощі, які пропонували дівчатам в обмін на калиту.
Однак дівчатам не заборонялось брати в ній участь. Кожна дівка приносила з собою жменьку борошна та брала участь у приготуванні «Калити». Місити тісто належало по черзі. Починала найстарша дівчина, а закінчувала молодша. Місили повільно, не метушаться, бажаючи всім, хто покуштує калити, добра і здоров'я.
Окрім того, дівчата випікали в печі балабушки для гадання. Воду для цієї балабушки слід було нести з кринички чи ополонки в роті, хоча не кожній дівці це з першого разу вдавалось. Парубки перестрівали дівчат, намагались щось запитати смішне та уїдливе. Певна справа, дівчата не витримували та заливались іскристим сміхом, розбризкуючи всю воду. Інколи нашим бабусям, коли вони були ще дівками, по п`ять-шість разів доводилось бігати до криниці й набирати воду. Хоча, коли хочеш заміж, ще й не таке зробиш…
Але для того, щоб спекти в печі «Шинку – коса над чаркою», «Калиту» та балабушки для гадань, обов`язково потрібно дівчатам та парубкам взяти із собою по жменьці борошна, адже після спільного випікання чарівних балабушок в печі, дівчата, перед цим позначивши кожна свою балабушку, поставлять коло дверей низенький ослінчик, застелять його вишиваним рушником та кожна викладе свою балабушку. В цей час парубки заведуть до шинку собаку, перев`яжуть його як старосту на весіллі навхрест солом`яними перевеслами і будуть дивитись, яку першу балабушку з’їсть, та перша заміж піде, яку не зачепить — та сидітиме в дівках, а яку балабушку надкусить і залишить, ту парубок покине, якщо візьме балабушку в зуби і далеко занесе, то і доля закине дівчину в далекі краї. Наші прадіди до собаки іноді промовляли: "Передні балабушки - це пари, а задні за ними дружки і бояри! Песику, хапай".
Передбачати дівоцьку долю буде і слобідський півень, дівчата заноситимуть його з сідала до шинку і пускатимуть на долівку, де буде заздалегідь підготовлена купка зерна, мисочка з водою і дзеркало. Якщо півень перш за все стане клювати зерно — дівчина вийде заміж за гарного господаря, буде жити в достатку; почне пити воду — за п’яницю піде; стане дивитися у дзеркало — чоловік буде ледащо, вертітиметься перед дзеркалом і на чужих молодиць поглядатиме, а якщо, борони, Боже, щось наробить на підлозі — то дівчина покриткою буде, як кажуть в народі, «в пелені принесе».
Під "Калитою", поруч на долівці, клалися коцюба та рогачі. Парубоцтво повинно було по черзі «витанцювати» коцюбу, цебто вшкварити такого шаленого гоцака, що б аж шибки в шинку задвигтіли. Однак, потрібно було перестрибуючи через рогачі та коцюбу, жодним чином не зачепити їх. Найвправніший парубок, який перший впорався із цим завданням получав наймення «Коцюбинський». Він «гнуздав» коцюбу, сідаючи на неї верхи, мов би на коня, хвацько під’їжджав до «Калити».
За допомогою червоного дівоцького пояса «Калиту» підвішували до хатнього сволока і найдотепніший із парубків на ймення «Калитинський», тримаючи цього пояса за кінець піднімав «Калиту» до стелі. В цей час дівки та парубки співали:
«У небо, наша калита, у небо,
А ти, сонечко, підіймись
Та нас подивись.
Ми калиту чіпляємо.
На місяць поглядаємо,
Свою долю-радість закликаємо...»
Між парубками, а в нашому випадку між паном «Калитинським» і паном «Коцюбинським», відбувався приблизно такий діалог:
— Добрий вечір, пане Калитинський!
— Здоров будь, пане Коцюбинський!
— Чого пожалував?
— Калиту кусати.
— А я буду по зубах писати!
— А я вкушу!
— А я впишу!
— Ой чи впишеш, чи ні,
Я на білому коні
Відповіді пана Коцюбинського на запитання Калитинського могли бути й такого змісту: «Їду, їду на коні, в червоному жупані, до вашої хати калиту кусати».
Варто вказати, що відкусити шматок «Калити» мав право лише той із парубків, котрий попри жарти та дотепи молоді, навіть не усміхнеться.
Тільки лишень пан «Калитинський» помічав усмішку пана «Коцюбинського», то хутчіш смикав й прив`язана до пояса «Калита» підстрибувала до стелі. Парубок, що стояв поряд і називався «Писарчуком» тримав горня із розведеною в воді сажею, квачем від вуха до вуха розписував обличчя невдахи сажею. Дівчатам же «Писарчук» мастив вуста медом, щоб солодкі були.
Парубоцтво, яким вдавалось, здолавши перешкоди, вкусити «Калиту» величали Андріями. На голову їм дівчата одягали вінки з барвінку та колосками жита й смачно цілували медовими вустами.
Вважалося, що парубок, скуштували калити, пізнав істину, світ і тепер може одружитися. Однак досить часто за весь вечір нікому з хлопців не вдавалося вкусити калиту. Це була заслуга моторного пана Калитинського. Тоді корж знімали з стрічки і ділили між усіма учасниками посиденьок. Дівчат пригощали просто так, а хлопці платили за свій шматочок гріш.
Приймаючи калиту, дівчата примовляли: "Калита, Калита, солодка була, тепер ми за женихами полетіли". Реабілітуватися хлопці могли в іншому випробуванні. Перед юнаків ставили миску з медом, на дні якої лежав перстень. Той хлопець, який дістане губами кільце і при цьому не забруднить ніс в меду, скоро одружується і буде щасливим. Коштувати говорити про те, що ці ігри були дуже веселими і галасливими. Незважаючи на піст, молодь пустувала всю ніч і докоряти їм за це не годилося. Більш того, парубки могли покарати батьків дівчат, не пустили своїх дочок на "вечорниці". Наприклад, шалапут вночі знімали з петель ворота, розбирали паркани, відкручували від возів колеса, забирали із подвір'я на інший кінець села плуги та борони. Найбільші відчайдухи ухитрялися затягти на дах хати віз і тим самим показати свою готовність на будь-які "подвиги", щоб засватали дочка господаря. А щоб батько нареченої знав, де живе наречений, доріжку до будинку парубка поливали буряковим соком або посипали соломою. Люди сімейні на Андрія вели себе набагато смиренні. Ходили в гості до кумів і батькам. А ще в цей день готували різні цілющі зілля, в основному від застуди. Для боротьби з кашлем і нежиттю робили відвари з рути пахучої, подорожника, корінь лепехи, петрушки і селери.
Джерело: сайт "Мамаєва слобода"
Ворожіння:
Ворожіння на балабушках (з собакою)
Спосіб гадання балабушками — маленькими булочками.
Одна з дівчат, набравши в рот води, приносить її в хату й виливає у тісто. Балабушок роблять за кількістю дівчат і кладуть на ослони парами. Кожну пару називають «жених і наречена».
Коли балабушки розкладені, до хати впускають собаку, який зовсім не їв цього дня. Дівчина, чию балабушку собака схопить першою, раніше за всіх вийде заміж.
Ворожіння на трісці
Зав’язану стрічку не широченькій трісочці, яка означала дорогу. клали під подушкою. Ставити поруч стаканчик води і запам’ятати сон.
Ворожіння на гілці вишні
У день свята Калити, щоб ніхто не бачив, йшли виломлювали гілочку з вишні, яка мала стояти аж до Різдва. І якщо вона розцвітала, це означало, що дівчина вийде заміж цього року, а як ні, то буде чекати наступного і знов ворожити.
Ворожіння на чоботях
Дівчата знімають свої чоботи і переставляють їх аж до виходу. Чий чобіт першим дійде до кінця та дівчина цього року перша вийде заміж.
Ворожіння на дровах
В оберемок потрібно набрати якомога більше дрів і викидати по одній дровині і казати: вдівець, купець, молодець… і так до кінця поки щось не випаде. Я всіх назв не знаю, які мають бути, але що більше дрів, тим більше шансів на хорошого чоловіка.
Ворожіння на квасолі
Необхідно лівою долонькою взяти жменю квасолі і по одній зернинці відкладати, при цьому приказуючи: в дівках сиджу — заміж піду, в дівках сиджу — заміж піду… і так до кінця.
