27 | 06 | 2017

16 КВІТНЯ - РАХМАНСЬКИЙ ВЕЛИКДЕНЬ, ПРАВА СЕРЕДА

Віталій Креслав.

"Четвертої середи по святах Великодніх обходять Гуцули Рахманський Великдень" (В. Шухевич, "Гуцульщина", 1904). 

"На Рахманський Великдень, коли приложити вухо до землі і прислухатися добре, то можна почути голос дзвонів. Се Рахмани святкують. Але то не кожен може почути, тільки праведна душа" (І. Франко, 1898).
Рахманський Великдень - це свято Прави, свято Честі, свято Рідних Богів, яке, на диво, збереглося до наших днів, і є живим свідченням того, що наші прапредки Арії та їх культура мають пряме відношення до нас, українців. 
 
Рахмани (брахмани), за переказами Пращурів - мешканці далекого райського краю, у який вони колись були змушені піти і покинути рідні землі. З санскриту "brahma" означає - "душа Всесвіту". В Індії брахманами називали касту жерців. Дослідники досі не можуть визначитись, але припускають, що рахмани - це все-таки арійські жерці, носії трипільської культури, які існували від Дніпра до Дунаю, і є прапращурами українціпращури в, що переселилися в Індію багато тисячоліть тому. 
 
У книзі Станіслава Вінценза "На високій полонині", яку дехто вважає генетичним кодом Гуцулії, дізнаємося, що в карпатських говірках назва "рахмани" вживається зі значенням - "досконалі істоти, добрі духи, посередники між небом і землею". Чимало топонімів з санскриту побутує на Гуцульщині, зокрема такі як Акришори ("акр" - верхній, крайній; "шора" - лінія), Шешори ("шеша" - рівність, повторення), Терношори ("тер" - земля), Рушори ("ру" - Сонце), і т.д. Ні в українській, ні в румунській мові нічого подібного не виявлено. Тож, можливо, саме з арійської касти відунів-рахманів і походить рід карпатських мольфарів.
 
Етнограф С. Витвицький зазначає: «Ким був той Рахманин, сказати важко, але це слово у гуцулів означає ідеал пишності і злагідного життя». На Гуцульщині, як зазначає той же С. Витвицький, про того, хто великодушно вибачає комусь образу або шкоду, говорять: «Се не чоловік, але якийсь рахманин».
 
Народна пам’ять про рахманів зафіксована в топоніміці, напр. с. Рахманівка на Дніпропетровщині, Рахманівські Ключі (Казахстан). У прізвищах, похідних від «рахман» (Рахман, Рахманюк, Рахманський, Рахманінов, Сарахман). У прислів’ях і приказках: «На Юра — Івана на Рахманський великдень», «Постимося як рахмани», «Рахманна земля», «Рахманий кінь» (спокійний, смирний, тихий). В Україні соловей називається “птицею рахманною”. В Московії билинний персонаж Соловей-розбійник має по-батькові Рахманов, Рахманович, що може бути наслідком пізнішої християнізації світогляду. Однак, зв’язок понять рахман і соловей свідчить про первісну міфологему, вірогідно, одного з давніх віщунів або співців індоєвропейської прарелігії. Зацікавлення викликає прислів’я «Поти рахман плохий, поки собаки не обступлять» (Доти рахман сумирний, доки його не чіпають). 
 
Найдавніша історична літературна згадка про рахманів подається в «Літописі Руському» під 839 роком: «Закон же у іуктриян, яких ще називають врахманами і островитами, від прадідів за приклад і благочестя взятий під страхом великим не їсти м’яса, не пити вина, блуду не творити і ніякої злоби». не їсти м’яса, не пити вина, блуду не творити і ніякої злоби». 
 
Саме Рахмани заклали гармонійну чотириварнову арійську систему людської спільности: 
 
1) рахмани – люди духу, носії слова, мудреці. 
2) кшатрії – люди влади, мечоносці;. 
3) вайш’ї – господарі, люди справи, спеціалісти. 
Згодом відокремились:
4) шудрі – несамостійні працівники, виконавці, непосвячені. 
 
Усі ці назви варн (каст) сьогодні загальновідомі завдяки поширенню відомостей про Індію, але мало хто знає, що ще понад три тисячоліття до цього, арії сформували суспільство на землях Праукраїни, структуроване на чотири касти, де ця структура як наріжний камінь світогляду проіснувала від Трипільської доби аж до часів ослаблення Київської Русі. 
 
Рахманський тиждень святкувався ще в 19 столітті, за день після Юр'євого дня (М. Номис). Наприклад, на Івано-Франківщині, у підгірських селах над Рибницею Рахманський Великдень відзначали аж до кінця 1930-х років. Загалом звичай був поширений на Поділлі, Буковині, Покутті, Закарпатті, Гуцульщині, Бойківщині, Галичині, Волині, Полтавщині, Черкащині, Київщині, Херсонщині тощо. 
 
Зараз про нього пам’ятають переважно старі мешканці гір. Дотепер в Карпатах пускають шкарлупи з великодніх яєць на воду, цей звичай був відомий ще з часів перебування кельтів на наших землях. Друїди пекли сонячні короваї та фарбували яйця у червоний колір на честь сонця, 
використовуючи для цього квітки року або корінь морени, а шкарлупи кидали до річки, промовляючи: "Нехай і рахмани знають, що у нас Великдень". Шкарлупи допливали до райських берегів, а Предки (Рахмани), за їх уявленнями, на другий тиждень після Великодня сходили з Неба та разом з нащадками святкували свій прихід. 
 
Окрім того, на шкаралупі від писанки, яку кидають в ріку, обов’язково має бути знак нескінченної дороги.
Бо, якщо такого знаку не буде, шкаралупа, за повір,ям, не допливе до далекого острова і не перетвориться в священне яйце, а рахмани не дізнаються про Великдень і не розговляться (Гуцульщина) або не спорзняться (Бойківщина). У народній уяві шкаралуща зазнавала у воді дивовижних перетворень. Як пояснювала В. Шухевичу одна з його інформаторок, гуцулка з Космача, «так Бог дасть, що тота шкаралуща, заки допливе до Рахманів, вчинитси назад яйцем».
 
Яйце тут поставало як праобраз "Золотого зародка світобудови". Отримавши великодні знаки від земних родичів, рахмани на радощах дзвонять у дзвони, які можна почути, вийшовши на вершину найвищих гір і припавши вухом до землі. Але почути дзвони благочестивих родичів можуть тільки чесні і добрі люди, бо для злих - земля німує. 
 
Письменник й етнограф Софрон Вітвицький, який упродовж трьох десятиліть прожив серед горян села Жабйого (нині Верховина Івано-Франківської обл.), у своїй праці «Історичний нарис про гуцулів» (Львів, 1863) залишив рідкісний опис обрядової трапези яйцем, якою відзначали Рахманський Великдень у середині минулого століття у Жабйому:
 
«При заході сонця, коли вже з’явиться на небосхилі вечірня зоря, сходиться вся родина гуцула до хати.
Там дає господиня дому батькові одне лише варене яйце, кладе на стіл паску, яка зберігається ще від самого Великодня.
Багатші гуцули зазвичай святять три паски: одну з’їдають на Великдень, другу – у Провідну неділю, а третю зберігають до цього Рахманського Великодня.
Найбідніші ж бодай крихту з посвяченої паски до цього часу заховують.
Тримаючи подане яйце в руці, стає батько посеред хати і мовить: «Ходіт, діти, будем ся всі сим яйцем ділити нині». На це хтось із домашніх відповідає: «Та як же ми всі тутка одним яйцем зможем ся ділити?»
Тоді батько урочисто проказує: «Ой, коли могли ся в сей Великдень дванайцят Рахманинів одним яйцем поділити, то, напевно, і для нас одного стане».
Те сповістивши, повагом обирає шкаралущу з яйця, кладе її на стіл, а яйце ділить на стільки часток, скільки є душ у хаті, але на одну частку більше, наділяє всіх, а частку, яка зосталася, дає найменшій дитині».

Коментуючи обряд, дослідник слушно провів паралель із сучасним йому великоднім обрядом зі свяченим яйцем, коли, відзначаючи Великдень за «патріархальним звичаєм, успадкованим від наших прадавніх предків», теж ділять свячене яйце на дрібні частки – очевидно, не з нужди, і хтозна, чи це не відголосок якогось давнього звичаю, сліди якого з плином часу стерлися.
 
Наділивши домашніх ритуальним яйцем, господар бережно збирав шкаралущу і разом із дітьми відносив до річки, а там кидав у воду, промовляючи: «Яйце не зайде до Рахманина, але шкаралупа зайде, тай зайде напевно». Після цього дійства всі поверталися додому і споживали останню паску та інші пісні страви.
 
Наші Предки цей день також називали: Радуниця, Радовниця, Радунець. На Поділлі й Волині - "гробки", "могилки", на Лівобережжі — "бабський Великдень", на Херсонщині — "поминки", на Чернігівщині - "діди". Поширена також назва "проводи" або "поминальні". Люди прибирали свої домівки, упорядковували на кладовищах могили, сіяли квіти, готувались як до великого свята. Поминаючи покійних, котили по могилі писанки, крашанки, промовляючи: «Святі родителі, ходіте до нас хліба й соли з'їсти!» Після закінчення тризни зверталися знову по померлих: «Наші рідняки, не поминайте лихом, бо чим хата багата, тим і раді». Так Предків знову виряджали до Вирію, на охорону нив і врожаю. 
 
З приходом християнства Рахманський Великдень отримав іншу назву - Переполовення й припав на 30 травня, його святкували у суботу перед пасхою (Г.Купчанко).
 
Сакральне значення Середи як день Божественої Прави, на жаль, було майже забуто. Згідно попівської науки, на Переполовення гріх щось робити, Мати Божа з Ісусом Христом перепливають у цей день річку "на трісці" до Єгипту - щоб Ірод не вбив. На Херсонщині існує повір'я, що в ніч на Рахманський Великдень мерці сходяться до церкви на всеношну, співають, моляться...
 
Як бачимо, підступне нищення все далі відносить у забуття наші витокові Традиції - гени українського народу. Ми частково забули, що ж справді криється у нашому рідному символізмі - символізмі писанок, що криється у назві Рахманський Великдень й ряді інших назв, які є життєдайними для нас. Та народну пам'ять, все-таки, не здолати. Бо духовні знання - вічні, сакральні, вони пізнаються в гармонії з Богом і Природою, вони дають нам можливість збагнути і відродити себе та вийти із забуття...
 
Слава Рахманам!
 
 
Віталій Креслав
 
 
 
Віталій Креслав. "Рахманський Великдень"
 
© Віталій Креслав:"Рахманський Великдень" (колаж)
Родовіда. Родолюбіє
Рідна Віра Українців
Держава Роду Нашого
Нищення нашої спащини
Сучасний світ. Людство
Релігії у світі
Ми - Українці !
ljud467.jpg
Свята наша земля
pryr22.jpg
Нове на сайті

Час: деякі властивості. Дослідження

Що таке час? Це питання до сьогодні не є однозначним, і мабть до кращого, що на сучасному етпаі розвтику (чи, точніше, деградації) людства "час"  як фізична реальність не підвладна "науковцям".
Але наші прекди казали про Час. Згадаймо текст Велесової никги:

“Революціонер” – вечір пам’яті Олександра Капіноса у м.Львові 10.03.2015 р.

У м.Львові 10 березня, у вівторок, відбудеться вечір пам’яті Борця за Волю України, Героя Небесної Сотні Сашка Капіноса. Цього дня йому мав би виповнитися 31 рік. Запрошуємо студентську молодь та всіх бажаючих прийти та вшанувати світлу пам'ять Звитяжця. 

Громада "Вінець Бога" відсвяткувала свято Купала в Буші. (21.06.2014)

21 червня 2014 року представники нашої громади Рідної Віри «Вінець Бога» відвідали с.Буша Ямпільського району Вінницької області, яке відоме своїми історичними подіями героїчної оборони Козацьких часів, Гайдамацьким Яром, а також скельним Храмом дохристиянської доби із рельєфом релігійного змісту. Майже 6 000 років існує життя на цій мальовничий території, що розташована в долині злиття 3-х річок: Мурафи, Бушанки і Сухої Бушанки. Про це свідчать археологічні знахідки, датовані ще IV –III тисячоліттям до н.е.

21.06.2014 Громада "Червона Русь" (м.Львів) відсяткувала Свято Купала

21 червня 2014 року в Сколе, не березі річки Опір в національному парку "Сколівські Бескиди" Львівська громада Рідної Віри Українців-Русинів "Червона Русь" разом з  друзями - рідновірами із Стрия, Сколе, Івано-Франківська провели Свято Купала - одне з найвеличніших, основних чотирьох сонячних свят нашого народу, що святкується на літнє сонцестояння.


Знакова, історична подія світового значення: Перун повернувся і піднятий з Дніпра! Україна-Русь, пробудись!

   Дорогі  Браття і Сестри!
   У стольному граді Києві,  столиці України (столиці Русі) сталася знакова історична подія, важлива як для України і українського народу, так і для слов'янських народів та духовного поступу Людства.
   До берега ріки  Дніпра-Борисфена, у Видубичах, приплив скульптурний образ Перуна - захисника Русі, України (нащадка Русі), який був одним з головних Богів у пантеоні Русичів.
   ВІн поставлений у 2009 році  Старокиївській горі у Києві, був вночі таємно спиляний у 2012 році злочинцями.
   08 травня  2013 року  цей скульптурний образ піднятий з Дніпра. 

Декларація всенародного руху за відновлення конституційності і законності в України на Майдані Незалежності у м.Києві

Ради чого Українці боролись на Майдані?
Що в сьогоднішній ситуації МИ, УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД маємо вимагати від влади? 
Що нам у державі належить, чи ми в боргу перед кимось, чи інші держави винні нам? 
Хто керує Україною?
Українці є
в неволі, як за часів Т.Г.Шевченка - у своїй державі, вибореній ціною великої звитяги і страждань...

Чи є в Україні національний лідер?
Чи є організація, яка захищає, впрваджує в державну стратегію України  інтереси українців?
Чи є в Україні українська національна  ідея? Куди ми йдемо?
Чи є засадничою, керівною для українців  духовна система українського Роду - світогляд, розуміння Бога: саме наші, Предківські, споконвічні? 
Чи є в нашого народу духовна еліта, яка покаже керманичам, хай і майбутнім та всьому нашому етносу Шлях до визволення, до Щастя у своїй Державі?
 Хто дасть нам справжні, істинні знання - зараз для того, щб врятувати наш нарід?
Яка функція духовної (зокрема і релігійної) еліти в Україні?  

Це звернення, яке не побачили українці, було написане в часи Майдану  - але воно дає нам ключ до розуміння сьогоднішньої ситуації.

Світлана Сторожівська. Поезії]

Збірка поезії Світлани Сторожівської « Як сонце світу…», зачаровує чарівними картинами світу наших предків, автор віршів через призму себе тримаючись за  руку із сонцем занурює читачів у рідний світ уяви та явного.

 

Українське Різдво. Коляда. Свят-вечір.

Графічним символом українського календаря може бути восьмипроменева зірка. Календар цей напрочуд стрункий, симетричний: 4 пори року, 4 найбільші сонячні свята, що відповідають кожній із чотирьох сонячних фаз (сонцестояння і рівнодення).

СВЯТВЕЧІРНІ вірування лемків . Ворожіння

Напередодні Різдва найчастіше згадуються різні традиції, пов’язані з християнською символікою цього свята. Однак, думаю, варто не забувати й про його язичницькі витоки, адже воно, поки стало християнським святом народження Христа, було поганським святом народження Сонця, а разом з ним і Світу.

Статті, дотичні до теми
Найбільш переглянуті статті
Категорії статей
Канали новин
Свята Українців. Купала

Громада "Вінець Бога" відсвяткувала свято Купала в Буші. (21.06.2014)

21 червня 2014 року представники нашої громади Рідної Віри «Вінець Бога» відвідали с.Буша Ямпільського району Вінницької області, яке відоме своїми історичними подіями героїчної оборони Козацьких часів, Гайдамацьким Яром, а також скельним Храмом дохристиянської доби із рельєфом релігійного змісту. Майже 6 000 років існує життя на цій мальовничий території, що розташована в долині злиття 3-х річок: Мурафи, Бушанки і Сухої Бушанки. Про це свідчать археологічні знахідки, датовані ще IV –III тисячоліттям до н.е.

21.06.2014 Громада "Червона Русь" (м.Львів) відсяткувала Свято Купала

21 червня 2014 року в Сколе, не березі річки Опір в національному парку "Сколівські Бескиди" Львівська громада Рідної Віри Українців-Русинів "Червона Русь" разом з  друзями - рідновірами із Стрия, Сколе, Івано-Франківська провели Свято Купала - одне з найвеличніших, основних чотирьох сонячних свят нашого народу, що святкується на літнє сонцестояння.


Громада «Вінець Бога» провела Купальське свято (2013 р.)

Громада Рідної Православної Віри «Вінець Бога» м. Вінниці провела 22 червня 2013 року в районі «Сабарів», на узбережжі священної для українців ріки Бог українське звичаєве свято Купала. Свято відбулося під гаслом «За Рідну Українську Віру».

Купальська Ватра на Дрогобиччині (2013р)

22-23 Кресеня (Червня) на Дрогобиччині відбудеться одне з сакральних і найдавніших українських свят - Свято Купала, Бога Літнього Сонцестояння, Бога молодості, краси, молодечої вибуялої волі, духовної нескоримості. Бога земних плодів, а також шлюбу!

 

Готуймося до Купальського свята! Купальські пісні

Настають найкоротші літні ночі — свято Купайла, і звідусіль — лісів, гаїв, берегів річок — линуть купальські співи. Через християнський вплив їх подекуди стали називати «петрівочними піснями». Купальські пісні — це переважно мрії дівчат про заміжжя, прощання з вільним життям, бо восени настає пора весіль. Зміст цих пісень язичницький, купальський.