22 | 09 | 2014

Михайло Нечай: «У мольфара повинно бути набожне серце»

Мольфар Нечай23 серпня в Києві в руському клубі «Культ РА» відбувся вечір пам’яті мольфара Михайла Нечая.

Це був сороковий день після його загибелі. Молитвами і спогадами про останнього українського мольфара провели його душу в інший світ кияни, що прийшли на цей захід, організований за ініціативою Громовиці Бердник – авторки книги «Знаки карпатської магії». 

 

Останній тиждень з мольфаром

 

 

 

Громовиця Бердник розповіла присутнім, що протягом 13 років по кілька разів на рік приїздила до Михайла Михайловича Нечая, з яким ще був знайомий її батько, відомий український письменник-фантаст. Інформація, яку записала Громовиця з розповідей мольфара, лягла в основу її книги «Знаки карпатської магії», що була видана в 2008 році. І вже майже готова до видання друга книга. Щоб доповнити її, а також, щоб зняти про Михайла Нечая документальний фільм, Громовиця Бердник разом з режисеркою Олесею Бондаревою з Москви приїхали в середині літа до мольфара. Коли попередньо домовлялись з ним про цю зустріч, він попереджав: «Встигніть приїхати до середини літа», - ніби знав, що скоро піде... Громовиця та Олеся встигли – вони зняли останній тиждень життя легендарного мольфара.

- Михайло Михайлович Нечай – один з останніх хранителів карпатської мудрості, знань природи земної і людської, хранителів української священної сакральної традиції, і духовної традиції в цілому, - почала свою розповідь Громовиця. – Сьогодні покажемо фрагмент майбутнього документального фільму. Це ще не фільм, а робочий матеріал, відеоряд. Ми цей фільм планували зробити як «Рік з мольфаром», тобто цикл річних свят, планували приїжджати, працювати з ним, знімати обряди, традиції, ритуали. Але, нажаль, життя розпорядилось інакше, тому тепер трохи по інакшому буде і фільм виглядати.
Аж ось в світлі прожектора на стіні з’являється образ Михайла Нечая – в традиційному карпатському строї в дворі свого дому на тлі гір. В руках він тримає осиновий хрест – один з його предметів сили, виготовлений власноруч.
- Не моїм духом, а божим духом. Не моїми словами, а божими словами. Від Бога вік, від дення лік. Щоб в нас була чиста, як Діва Пречиста. Щоб молоко смачне було, щоб сметана груба була, щоб масло жовте було. Від коровки Бурьонки, від сьогоднішньої днини, від дальшої хвилини, від неї й до віка. Благослови Боже, - промовляє мольфар замовляння. І ми поринаємо в чарівний світ карпатської магії.
 
Розповідь Михайла Нечая
- Я – останній мольфар в Україні, я закінчую мольфарство в Україні, - розповідає у кадрах фільму Михайло Михайлович. – Я був наймолодший серед карпатських мольфарів. Зараз мені минуло 82 роки, і я займаюсь цим високим даром. Моя баба також була знахарка-мольфарка, вона мене носила за плечима по трави. І так я звик, і полюбив природу, що коли я заготовляю трави, я кожну травинку по її імені визиваю, і кажу: «Я тебе, стеблинко, беру на поміч, урятувати людину від слабості, від прикрості, від невдачі, від всього того, що людина хотіла би позбутись».
І я беру одну стеблинку цієї трави, а дві залишаю. Тому що одна всохне, а друга ще буде жити. А як все зірвати, то на тому місці вже не буде їх, це руйнація природи, цього не можна робити, тому що все, що ви своїми руками не зробили – ви не маєте права знищити. 
- Слово мольфар походить від слова «мольфа». Мольфа – це заворожений предмет на добро, або на зло. І від того – ім’я мольфар, мольфарити. 
Мольфари у Карпатах з’явилися ще тоді, коли не було грамоти, коли не існувала цивілізація. Більшістю мольфарами тоді були жінки, жінка була, як мама всім, от і командувала всім. Жінка більш тонко сприймає все те, що вона робить, а чоловік більш грубувато, але все одно має таку силу, як і жінка. Але жінка більш підходяща у цьому напрямку, вона більше бачить. 
43 роки я маю лікувальний напрямок, я народний лікар народної медицини, а також знахар мольфар, або шаман, або можна назвати характерник, бо моя родина із Запорозької Січі. Я прямий нащадок козака-характерника полковника Данила Нечая з Вінниччини. 
У той час, коли людина хоче стати мольфаром, вона повинна відділитись від суспільства, сконцентрувати свої думки і уміцнити своє слово, щоб воно було сильне – як сказав, так має статись. Чи визвати дощ із сонячної погоди, чи з дощу зробити сонячну погоду. Це слово має діяти на природу. 
Сама природа втілила в мене глибоку віру у Всевишнього, тому що коли я звертався до нього – він мені допомагав. Любіть природу. Якщо ви білий маг, не потрібно користуватися чорною магією, бо хто сидить на двох кріслах, той провалиться з них, двом богам не можна служити, можна або світлому, або чорному, одному з двох. 
У мольфара повинне бути набожне серце, чиста душа і він має глибоко любити природу і людей. Він повинен приймати кожну людину, як мама своїх дітей приймає.
У мольфара білої магії не має бути заздрості. Він повинен дивитися і на вбивцю, що катував людей, і дивитись на чесну людину, як в музеї на виставці. У нього повинно бути холодне серце, щоб його не перевело до заздрості. У кожної людини є заздрість, у одного чорна, у другого – світла. 
- Ні одна людина до мене не приходить для щастя свого, для здоров’я, коли вона є здорова. А коли вона вже не має здоров’я, щастя, коли вже їй починає діяти не добро, тоді вона приходить до мене. А приходить ця людина з негативною енергією. Стільки за цілий рік наберешся, що я відчуваю вагу на собі. 
Тоді я іду в печеру і там замуровую себе і завмираю на 12 днів. Навіть, якби перевірили пульс серця, то його не можна було б відчути, бо він працює не холостому ходу. А коли доходить 12 доба, тоді я відчуваю пробудження, ніби оп’янілий був, або ж з сну, пробуджуюся. І відразу я качаюсь, як маятник, а потім помаленьку вже вхожу в фізичну силу. І потім уже, коли я відчув, що я вже в повній потузі свого розуму і сили, я тоді на колінах видовбую отвір в печері.
Як тільки дірку відкрив, повітря дихнуло на мене, то мені здається, що я, як пилинка на вітрові, найменший вогень відчуваю. Так, що ноги мене несуть, а мені здається, що хтось мене несе, а не мої ноги. Я відчуваю на цілий рік очищення свого тіла, посилення якісних вібрацій, енергетики.
- Мені у сні говорить дух, що така і така людина прийде до Вас, і Ви подивитесь на неї, якщо серце Ваше сприйме, це буде ваш учень, а якщо серце не сприймає, – учня з нього не буде. Так само, як жінка вибирає чоловіка, або чоловік собі жінку. Людину вибирає тільки серце, ні розум, ні мама, ні тато, ні друзі. Тільки серце вибирає чоловікові подругу життя, або жінці чоловіка.
Учнів в мене немає. Багато є самозванців – і жінок, і хлопців, і дівчат, - кажуть, що мої учні, а я їх навіть на очі не бачив. Немає таких чистих людей, які би стали учнями моїми. Є обманщики, хапуги, що гроші беруть сотнями, тисячами, а нічого не допомагають. Тому що зараз ера технобізнесу, люди кохаються в грошах.
- Я є на половину православної віри християнин, мене христили в церкві православної релігії християнства. А на половину я язичник. Я не можу відмовитись від матері природи. Як я на ній стою? Хто мене тримає? Земля. А хто мене годує? Земля. А хто мене поховає, як я помру? Земля. Це наша матінка, достойна поклону нашого. Так, як молодята поклоняються татові і матері із хлібом, так ми повинні поклонятися Матері Землі за те, що ми живемо на ній, що нас годує і що нас похоронить, вона достойна поклону нашого.
Треба любити. Любов – це є найвищий дар природи. Любов – це є Бог. Там Бог побуває. При любові проявляється радість. Це сам Бог, Всесущий у радості. А де нема радості, любові, там диявольська сила побуває, протилежна першій. 
 

Спогади про мольфара

 
Громовиця Бердник:
- Можна сказати, ви перші, хто побачив цей матеріал. Фільм, який готуємо, буде на трьох мовах: українською, російською і англійською. Зараз ведемо переговори з Європою, щоб цей фільм побачили і там, щоб про ці традиції знали і в Європі, а не тільки в Україні, Росії. Весь час, коли ми знімали фільм, спілкувалися з Михайлом Михайловичем, він постійно говорив «мене не буде, а фільм залишиться». Ми там працювали протягом тижня і паралельно з нашими зйомками постійно йшов прийом. Зранку він приймав людей, після обіду, коли було достатнє освітлення для зйомок, ми працювали з камерою. Інколи, навіть, мене його родичі, дружина відкликали в бік і казали: «Громовиця, пожалійте Михайла Михайловича, дайте йому відпочити». Я йому пропоную відпочити, а він: «Всім мовчати, продовжуємо працювати. Мене не буде, а фільм буде».
Якось я запитала: «Чи знають мольфари, коли і як вони відійдуть?» Він сказав: «Я знаю час, але не знаю обставин. Обставини можуть мінятись, а день і час записані». Ми були останніми людьми напередодні смерті, які спілкувалися з ним. Наступного дня ми мали від’їжджати і ввечері без камери пішли просто поспілкуватися, попрощатися, подякувати за все. І ми вже без камери його запитали: «Михайло Михайлович, скажіть, а мольфар боїться смерті?» А він сказав: «Ні, не боюсь, вона мені цікава».
Постійно, коли ми працювали, смерть звучала рефреном. Навіть, коли ми починали говорити про щось інше, він переходив до того, що він скоро піде, як він до цього ставиться, як до цього потрібно ставитись, як на це потрібно реагувати. Він казав: «Дуже хочу, щоб про мене взнали в Росії, в Європі, в світі». 
Іван Терновий (Срібновит):
- Кажуть, що все, що має форму, має душу. Кожному з людей, які спілкувались з Михайлом Михайловичем, він передав частинку своєї душі. Мені було дуже боляче почути, як вбивця просто в хаті зарізав мольфара. Люди чекали прийому, і кожний з них приїхав із своїм горем, із своїми проблемами і ця людина зробила таку кривду! Адже мольфар лікував ті захворювання, які, на жаль, офіційна медицина поки що не лікує. 
Є така думка, що Михайло Михайлович був просто духовною людиною і ніяких надзвичайностей, можливо, і не відбувалося через ті ритуали, які він робив. Я наводжу конкретний приклад, який будь хто може перевірити. Рудий Василь Михайлович, автор книг «Роде наш красний», «Око Роду» і «Містифікація тисячоліть» лежав у торакальному відділенні Вінницької обласної лікарні ім. Пирогова. В нього в легенях було сім каверн. Шість із них були такі, що міг палець пройти, а одна була величиною з куряче яйце.
Його списували вже в тубдиспансер, сказали, що він жити уже не буде. Я особисто їздив тоді до Михайла Михайловича і просив допомогти цьому чоловікові. Результат був такий: через 14 днів Василю Михайловичу зробили повторну комп’ютерну томограму, лікар не повірив – усі каверни затягнулися, не було навіть сліду. А там, де була найбільша, залишився маленький рубчик у верхній частині лівої легені.
Таких випадків, я думаю, можна навести сотні, якщо не тисячі.
 
Олеся Бондарева:
- Зробити фільм про людину – це прожити з ним якусь частину життя, це завжди якийсь шлях учнівства, у цієї людини чомусь устигаєш навчитися. Я для себе сформулювала, яких людей шукаю, щоб зробити фільми – шукаю хранителів людства. Залишилися одиниці людей, які здатні жити так, як вони говорять, чиї слова мають силу. Слова мають силу в такої людини, яка, коли говорить: «люби свою матір», то вона сама любить свою матір, коли говорить «помирися з сусідом», то сама не свариться з сусідом.
Зазвичай магів, яких я знаю, в селах, де вони живуть, не люблять. А Михайла Михайловича любили усі. Коли він загинув, було відчуття, що жителі села, неначе діти, що втратили батька, - усі: літні, молоді. Адже для них було звично: захворіла дитина – біжать до Нечая, хтось одружується – обручку зробить Нечай, корова не доїться – до Нечая потрібно сходити. І це було завжди, щодня. Діти ходили до нього щонеділі слухати історії. Адже він свого часу колись обійшов усі Карпати із своїм касетним диктофоном і зібрав замовляння, казки, легенди.
Він ділився цим з людьми, абсолютно безкорисливо, не спекулював на цьому. А це дуже велика спокуса. Він говорив, що не може знайти свого учня. Звідки можуть взятися учні? Сьогодні цінності змістилися. Дуже важко знайти людину, яка працюватиме і абсолютно безкорисливо ділитиметься з людьми тим, що вона може. Не гордитися, не заздрити, не ділити людей на хороших і поганих. Це можуть одиниці у світі.
Уявіть собі, до вас додому щодня приходять люди, рік за роком в будь-який час. Вони йдуть в 6 ранку, в 12 ночі. Прийдуть, щоб розповісти, що у них поганого в житті сталося, які у них прикрощі, і отримати трішки вашої любові. Михайло Нечай це робив явно не з користі. Він жив дуже скромно і не просив за свою роботу ніякої плати. Ким потрібно бути, щоб не втомитися, не образитися, не розчаруватися? Такі люди – це хранителі традиції.
Поки є люди, які здатні так жити, - людство не деградувало. Михайло Михайлович залишився в тих людях, які його люблять, в Карпатах.
 
 

Громовиця Бердник: «Свої магічні знання мольфар не передав нікому»

 
 
Під час вечора пам’яті мольфара Михайла Нечая в руському клубі «Культ РА» автор книги «Знаки Карпатської магії» Громовиця Бердник відповіла на питання присутніх. З її слів склалася цікава картина про незвичайне життя останнього карпатського мольфара.
- Що найбільш вражаючого було для вас в зустрічах з мольфаром?
- До Михайла Михайловича Нечая я їздила кілька разів на рік протягом 13 років, і щоразу він мене дивував. І навіть за цей останній приїзд він дав дуже багато знань, інформації, і дуже цікавих нових, своїх власних відкриттів. Це тому, що йому теж все було цікаво, він дуже багато читав, дуже багато молився. Він і через інтелектуальну інформацію, і через духовну молитву отримував нову інформацію, якою ділився з тими, з ким вважав за потрібне ділитися.
Хочу звернути увагу ще на один момент: багато хто знає Михайла Михайловича, як прекрасного музиканта. Він сам виготовляв музичні інструменти, дримби, сопілки. Він грав на всіх видах сопілок, не всі знають, що він грав на дримбі. І дуже багато немолодих музикантів у Карпатах – його учні. Дуже багато у Карпатах тих, що роблять зараз музичні інструменти – теж його учні.
Єдиний учень, якого він після себе не залишив, це той учень, який перейняв би його магічний дар. Тому що він сказав правду – учень не прийшов. Дар свій, свої магічні знання він не передав нікому, вони пішли разом з ним до Вирію. Вони перейшли в Карпати і їх там може сприйняти кожен, хто любить цей край, хто любить природу. Тому що бути мольфаром, таким, як Михайло Нечай, ви самі бачили, це треба бути Михайлом Нечаєм, треба любити природу так, як любив він, треба любити світ так, як любив він.
Найбільше мене в ньому вражала ця безкінечна любов, яку він випромінював. Мене дуже часто зараз в інтерв’ю журналісти запитують: «Він все таки був просто талановитим травником, талановитим народним цілителем, чи він був чудотворцем?» Я відповідаю: «Він не був ні тим, ні іншим. Він був одним із чудес, через які Творець, що сотворив Всесуще, являє те, якими можуть бути люди». Я мало зустрічала людей, які були б настільки повні любові до всього живого, не тільки до людей, до окремої людини, до своєї родини, не тільки до природи, а до всього сущого.
 
- Розкажіть про ту печеру, в якій Нечай себе замуровував. Чи ви були свідком того, як це робилося?
- Так, ми просили дозволу зняти, як мольфар йде в печеру і повертається звідти, але не встигли. Цей ритуал виконується для того, щоб очиститись. Мольфар ніколи на себе не бере негативні енергії, з якими до нього приходять хворі люди. В мольфарів є навіть така формула: «Не від мене – не до мене, або через мене». Це ніби така замова, яка допомагає цю енергію через себе пропустити, але щоб вона не затрималась в самому мольфарові. Але все одно щось залишається.
Навіть я зіткнулась з таким. Ми приїхали і в перший день знімати не планували, а просто хотіли піти прогулятися, привітатися з мольфаром і домовитись про зйомку на наступний день. А в Нечая був прийом, дуже багато людей, велика черга. Я тільки в двері хотіла зайти просто, щоб привітатися, сказати, що ми вже приїхали, запитати, в який час прийти завтра. І на нас посипався град прокльонів від людей, які сиділи на дворі в черзі, вони говорили буквально: «Щоб вам руки повідсихали».
Ось такі люди йдуть і хочуть, щоб мольфар їм допоміг. Коли таке відбувалось, він виходив на двір, читав спеціальну молитву, заспокоював людей, розказував їм, хто в домі господар і нагадував, чого вони сюди прийшли. Коли людина йшла до мольфара, йому спочатку треба було вивести її з того негативного стану, щоб їй допомогти. 
Отже раз на рік він йшов в печеру, повністю замуровувався в ній так, щоб туди не долітав жоден звук. Була мертва тишина. Мольфар складався в позу ембріона, як в утробі матері, занурював себе у медитативний стан, і перебував там 12 діб без їжі, без води, повітря там теж майже не було. Він казав, що пульс падав майже до нуля, не промацувався. 
Як він виходив з цього стану, чи він запрограмовував організм, щоб той рівно через 12 днів знову почав працювати, - Михайло Михайлович цього не розказував. Коли я намагалась його про це розпитати, він казав: «Є таємниці, про які я не можу розказувати».
Він багато чого нам показував, розказував, ходив з нами в гори, але були речі, про які він казав, що то є таємниця. Наприклад, як він робить мольфи? Він сказав, що це таємниця магії і показувати не можна. Магія є результат, а сам процес не можна показувати.
В мене є мольфа, зроблена Михайлом Нечаєм, і багато є людей в Україні, яким він робив мольфи на замовлення. Йому потрібно було привезти срібло, і він з цього срібла сам робив мольфи. Традиційна мольфа, яку він робив – це срібна пластинка з гравірованою зашифрованою певною молитвою. Власне, мольфа – це предмет, заворожений або на якусь конкретну ситуацію, або на загальне благо людині.
 
- Як ви познайомилися з Нечаєм? 
- Багато років тому Михайло Михайлович зробив мольфу для мого батька Олеся Бердника. Пройшли роки, я виросла, почала працювати журналістом. Батько віддав мені цю мольфу і сказав: «Колись мені її зробив карпатський мольфар». 
Я про мольфара чула, читала Коцюбинського, карпатські легенди. Але була впевнена, що цієї людини вже немає, або вона вже дуже літня. 13 років тому я поїхала в Карпати на гуцульський фестиваль. І ходжу між рядами з цією мольфою на шиї. Там народні майстри, музики грають, коломийки танцюють. Я ходжу, вибираю собі якісь предмети народних промислів, і відчула спиною погляд. Спочатку не могла зрозуміти, що зі мною відбувається, а потім дивлюсь, непоказний дідок, худорлявий, невисокий, в дуже красивому народному строї, стоїть і на мене дивиться.
Дивився дуже довго, потім підійшов, взяв двома пальцями мольфу і сказав: «Багато років тому я цю мольфу зробив для Олеся Бердника. Звідки вона у вас?». Я відповіла, що дочка Олеся Бердника. А коли назвала своє ім’я Громовиця, Михайло Михайлович сказав «Ви обов’язково повинні приїхати до мене в гості». Так було вирішено питання нашої творчої співпраці.
Адже громовиця – це один з ритуальних предметів мольфара. Це тріска дерева з природнім отвором, яка відкололася від дерева, в яке вдарила блискавка. З її допомогою мольфар позбавляє сили злих чаклунів і відьом. 
 
- Які ще були магічні речі в мольфара? Чи залишились вони після його смерті?
- Завжди була традиція, не тільки в Україні, не тільки в мольфарстві, що магічні, ритуальні речі того, хто з ними працював, ховали разом з господарем, тому що тільки він знав, як з ними працювати. Не кажучи вже про те, що всі свої речі мольфар робить сам – сам виклепує собі обрядовий ніж, сам собі робить хреста, якщо працює з хрестом, сам повинен знайти свою громовицю. Закономірно, що він їх нікому не передає. В фільмі Михайло Михайлович тримав осиковий хрест – це був його основний інструмент, одночасно і оберіг, і предмет сили, з яким він завжди працював. Це був його основний артефакт. 
 
- Чи можна про знання мольфара прочитати в книжках чи ще десь?
- Так. Один із останніх моментів моїх з ним особистих розмов полягав у тому, що він записав мені на касету ті замови, якими він користувався протягом життя і дозволив в наступній книзі їх повністю відтворити і навіть якщо буде можливість, зробити як додаток аудіо диск. 
Звичайно наївно думати, що я прочитаю книгу, відтворю замови і стану таким, як Нечай. Мольфарський дар або будь який інший – це не тільки магічні здібності, передані по спадку. Багато мольфарів вважають, що справжнім мольфаром може бути тільки той, хто народився в Карпатах, в кого є кров карпатська, хто там живе все життя, хто має там предків і хто з молоком матері ввібрав в себе традицію, культуру, духовність. Але в першу чергу мольфарський, магічний дар, це ще й гігантський життєвий досвід, який є індивідуальний, дуже унікальний.
Михайло Нечай був тим, ким він був не тільки завдяки тому, що в нього 20 поколінь предків за плечима, характерників, магів, мольфарів, і карпатських, і козацьких. В його роду хоча б одна людина в кожному поколінні мала магічні здібності. Але його тим, ким він був, зробили не тільки ці всі покоління предків за плечима, а і його унікальний життєвий досвід, який не відтворюється.
 
- В своїй першій книзі «Знаки Карпатської магії» ви також пишете про життя Михайла Нечая?
- Так. Моя книга базується на його розповідях. Михайло Нечай був прототипом того мольфара в книзі, який до останнього розділу не називається по імені. Моя перша книга – дослідницького плану, вона швидше науково-популярна. В другій книзі буде набагато більше самого Михайла Михайловича, набагато більше мене самої і мого зіткнення з цією традицією. 
 
- Чи перейняли ви якісь магічні навички та здібності від мольфара за час спілкування з ним? 
- Я за тих 13 років, що спілкувалася з Михайлом Михайловичем, не перейняла магічній дар. В мене інший дар і інше призначення, і Михайло Михайлович мені віддав те, що я могла нести, - віддав інформацію про свій життєвий шлях, магічний, мольфарський шлях. Маленький результат уже є, це перша книга, буде й друга книга. 
 
- Чи змінилась якість вашого життя з моменту зустрічі з мольфаром? Ці 13 років були іншими, можливо, в духовному плані?
- Я не оцінюю, були вони кращими чи гіршими, вони були дуже якісними, вони дали мені дуже багато. Не скажу, що вони були легкими. Спілкуватися з такими людьми, це завжди тяжко, але надзвичайно цікаво. 
Михайло Михайлович був для мене не тільки духовним наставником, а й дуже близьким другом в найширшому розумінні цього слова, людиною, до якої я могла прийти за порадою. Він на певному етапі мого життя замінив мені мого батька, який помер кілька років тому. 
Михайло Нечай змінював людей, які до нього доторкалися. Якщо судити навіть по тих фрагментах фільму, які ми сьогодні показали, у нього багато в чому був навіть дуже матеріалістичний світогляд – в тому розумінні, що всі ми діти природи, усі ми маємо тіло, маємо те, що нам дала мати Природа і ми повинні це пронести по землі.
Були випадки, коли до нього приїжджали скептики, які не вірили в його здібності, не вірили взагалі в такі речі. А від’їжджали від нього зовсім іншими. В моєму оточенні є люди, мої особисті знайомі, яких мольфар змінив навіть після своєї смерті. Тобто які їздили зі мною на похорон провести його, і вони приїхали одними, а повернулися зовсім іншими. Вони зараз самі не можуть зрозуміти, що з ними відбулося, але те, що відбуваються дуже якісні духовні зміни, трансформації, – це факт.
Михайло Нечай був абсолютно неординарною людиною, навіть якщо відкинути його магічні здібності, а просто прийняти його як людину з унікальним життєвим досвідом, вмінням спілкуватися з людьми. Він був чудом – і цим все сказано. Він був мудрець, філософ. Він був хранитель не тільки карпатських традицій, а й якихось дуже важливих життєвих, людських чеснот. 
І цими чеснотами, нюансами взаємодії з природою, людьми і світом він ділився з людьми. Люди, які були здатні це сприйняти, поверталися від нього трошки іншими і потім їх життя починало змінюватись. 
 
- 1000 років панує на нашій землі християнство і продовжує вбивати наші традиції та їх хранителів!
- Вбило не християнство, вбила конкретна людина, мотиви якої до кінця не зрозумілі. Те, що він говорить на слідстві – це одне, те, чим він керувався насправді, – це інше. Над підозрюваним зараз проводиться психіатрична експертиза. Так підозрюваний каже, що він християнин, але на справді він не християнин, тому що вчення Христа – це любов. І сам Михайло Михайлович не раз казав, що він наполовину християнин. Нечай своїм життям стверджував вчення Христа: «Там, де між двома любов, там і я серед вас».
Те, в що вчення Христа перетворила християнська релігія, - це вже інше питання.
Звичайно це трагедія, тяжка втрата. Не тільки осиротіла родина, село, ми всі, - осиротів світ. Пішов один із тих, хто тримав цей світ. Але у мольфарів свої шляхи і в житті, і в смерті. Михайло Михайлович відчував наближення свого порогу і завжди казав «міняються тільки обставини». Вся його сила пішла в небо. І він став там захистом для України, для світу, для всіх тих людей, які тут тепер на Землі своїм життям будуть продовжувати в міру своїх сил, своїх можливостей, знань те, що робив Михайло Михайлович.
Нехай це буде мало, звичайно, не кожному дано те, що було дано мольфару, але кожен із нас може своїм життям не звинувачувати когось, не злитися на когось, не ображати когось, а творити добро, світло і примножувати те добро, яке кожним своїм днем і кожним своїм ділом намагався примножувати Михайло Нечай.
 
Підготувала Православа  http://feo.allcrimea.net/news/32/1320161497/
 
Родовіда. Родолюбіє
Рідна Віра Українців
Держава Роду Нашого
Нищення нашої спащини
Сучасний світ. Людство
Релігії у світі
Ми - Українці !
ljud156.jpg
Свята наша земля
pryr11.jpg
Нове на сайті

Громада "Вінець Бога" відсвяткувала свято Купала в Буші. (21.06.2014)

21 червня 2014 року представники нашої громади Рідної Віри «Вінець Бога» відвідали с.Буша Ямпільського району Вінницької області, яке відоме своїми історичними подіями героїчної оборони Козацьких часів, Гайдамацьким Яром, а також скельним Храмом дохристиянської доби із рельєфом релігійного змісту. Майже 6 000 років існує життя на цій мальовничий території, що розташована в долині злиття 3-х річок: Мурафи, Бушанки і Сухої Бушанки. Про це свідчать археологічні знахідки, датовані ще IV –III тисячоліттям до н.е.

21.06.2014 Громада "Червона Русь" (м.Львів) відсяткувала Свято Купала

21 червня 2014 року в Сколе, не березі річки Опір в національному парку "Сколівські Бескиди" Львівська громада Рідної Віри Українців-Русинів "Червона Русь" разом з  друзями - рідновірами із Стрия, Сколе, Івано-Франківська провели Свято Купала - одне з найвеличніших, основних чотирьох сонячних свят нашого народу, що святкується на літнє сонцестояння.


Знакова, історична подія світового значення: Перун повернувся і піднятий з Дніпра! Україна-Русь, пробудись!

   Дорогі  Браття і Сестри!
   У стольному граді Києві,  столиці України (столиці Русі) сталася знакова історична подія, важлива як для України і українського народу, так і для слов'янських народів та духовного поступу Людства.
   До берега ріки  Дніпра-Борисфена, у Видубичах, приплив скульптурний образ Перуна - захисника Русі, України (нащадка Русі), який був одним з головних Богів у пантеоні Русичів.
   ВІн поставлений у 2009 році  Старокиївській горі у Києві, був вночі таємно спиляний у 2012 році злочинцями.
   08 травня  2013 року  цей скульптурний образ піднятий з Дніпра. 

Декларація всенародного руху за відновлення конституційності і законності в України на Майдані Незалежності у м.Києві

Ради чого Українці боролись на Майдані?
Що в сьогоднішній ситуації МИ, УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД маємо вимагати від влади? 
Що нам у державі належить, чи ми в боргу перед кимось, чи інші держави винні нам? 
Хто керує Україною?
Українці є
в неволі, як за часів Т.Г.Шевченка - у своїй державі, вибореній ціною великої звитяги і страждань...

Чи є в Україні національний лідер?
Чи є організація, яка захищає, впрваджує в державну стратегію України  інтереси українців?
Чи є в Україні українська національна  ідея? Куди ми йдемо?
Чи є засадничою, керівною для українців  духовна система українського Роду - світогляд, розуміння Бога: саме наші, Предківські, споконвічні? 
Чи є в нашого народу духовна еліта, яка покаже керманичам, хай і майбутнім та всьому нашому етносу Шлях до визволення, до Щастя у своїй Державі?
 Хто дасть нам справжні, істинні знання - зараз для того, щб врятувати наш нарід?
Яка функція духовної (зокрема і релігійної) еліти в Україні?  

Це звернення, яке не побачили українці, було написане в часи Майдану  - але воно дає нам ключ до розуміння сьогоднішньої ситуації.

Світлана Сторожівська. Поезії]

Збірка поезії Світлани Сторожівської « Як сонце світу…», зачаровує чарівними картинами світу наших предків, автор віршів через призму себе тримаючись за  руку із сонцем занурює читачів у рідний світ уяви та явного.

 

Українське Різдво. Коляда. Свят-вечір.

Графічним символом українського календаря може бути восьмипроменева зірка. Календар цей напрочуд стрункий, симетричний: 4 пори року, 4 найбільші сонячні свята, що відповідають кожній із чотирьох сонячних фаз (сонцестояння і рівнодення).

СВЯТВЕЧІРНІ вірування лемків . Ворожіння

Напередодні Різдва найчастіше згадуються різні традиції, пов’язані з християнською символікою цього свята. Однак, думаю, варто не забувати й про його язичницькі витоки, адже воно, поки стало християнським святом народження Христа, було поганським святом народження Сонця, а разом з ним і Світу.

ПРО СТВОРЕННЯ НОВОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УКРАЇНСЬКОГО ТИМЧАСОВОГО УРЯДУ НА КИЇВСЬКОМУ МАЙДАНІ,ТА ЙОГО ЗАВДАННЯ

Шановні Українці, браття і сестри!
Згідно чинної Конституції ми, народ - основне джерело влади у державі і через своїх представників на Майдані Незалежності висловвили свою волю і маємо повне право повернути собюі владу.
Але ті, хто є найманими працівниками у нашому домі - президенти, депутати перш за все ВР використали право управляти від нашого імені в нашому домі по злочинній змові для свого особистого збагачення, розікрали наше майно, довели державу до зубожіння  винищуючи народ наш скрутою, зокрема - відсутністю гарантованою Конституцією медичної допомоги.
Від нас приховують документи, підписані іменем народу України, від нашого імені, а конкретні особи створили ніби-то задля нашого блага і для нас  державні борги.
Але чи ми проводили референдум, чи доручали комусь брати борги під заставу нашого майна?

.Чи це не  злочин у міжнародних масштабах, чи не державна зрада?

Чому ми маємо відповідати за те, що робили ті, хто зараз поствив себе поза законом, що зробили і робять зараз  державний переворот, відбираючи у народу на право волевиявлення?

Хай вони за ці домовленнсті та борги і відповідають своїм майном.

МИ маємо право виманати міжнародного розслідування, залучивши активістів Майданів, що повстали по Україні, правників-української  Діаспори, щоб повернути наше майно і притягнути до суду винних.

Нке вірте псевдоопозиції, не вірте владі, не рвіться у Росію чи Євросоюз.

Ми маємо знати факти:
 

Чи дійсно 

  1.  У з’вязку з підробкою, безпосередньо Кравчуком Л. М. Закону УССР № 1297 від 05.07.1991 року «Про вибори Президента УССР» та обставинами з призначення Постановою Верховної Ради УССР № 1299 від 5.07.1991р. на 01.12.1991 виборів саме Президента УССР, незаперечно доводиться що виборів першого Президента України ніколи не призначалось на 1.12.1991р. і ніколи не проводилось.

  2. Чи дійсно у нас вкрали Конституцію України?

  3. Чи дійно кожному з нас належить майно держави Україна, що засвідчено документом: приватизаційними майновим сертифікатом?  Вартість цього майна - на сьогодні 250 тисяч доларів США 

  4. Чи дійсно Україна давно у ЄС – ще з 1994 року!!! А ДЕ Ж НАШІ ГРОШІ, які нам налжаться (за ядерні бомби згідно договору) 160 мільярдів євро- по 4000 євро кожному ? Якщо ми зараз ідпишемо договір з ЄС, то ми автоматично денонсуємо попередній договір і залишаємось без цих грошей. Але вони згідно договору наші - і нам не треба інвестицій і позик. 

  5. Чи дійсно існують угоди,підписані чи підготовлені президентом України В.Януковичем  де передаються чи надаються Китаю 5% українських територій ?

  6. ЧИ дійсно на  Майдані і наколо нього діють агенти ізраїльких спецслужб?


    ВІддайте нам наші гроші!

03.12.2013 опубліковано повідомленя

 

Підробка Кравчуком Л. М. Закону УССР № 1297 від 05.07.1991р. «Про вибори Президента УССР» як основа до позову за кримінальним статтями до Л.Кравчука та самопроголошених народних депутатів

У з’вязку з підробкою, безпосередньо Кравчуком Л. М. Закону УССР № 1297 від 05.07.1991 року «Про вибори Президента УССР» та обставинами з призначення Постановою Верховної Ради УССР № 1299 від 5.07.1991р. на 01.12.1991 виборів саме Президента УССР, незаперечно доводиться що виборів першого Президента України ніколи не призначалось на 1.12.1991р. і ніколи не проводилось.

Статті, дотичні до теми
Найбільш переглянуті статті
Категорії статей
Канали новин
Свята Українців. Купала

Громада "Вінець Бога" відсвяткувала свято Купала в Буші. (21.06.2014)

21 червня 2014 року представники нашої громади Рідної Віри «Вінець Бога» відвідали с.Буша Ямпільського району Вінницької області, яке відоме своїми історичними подіями героїчної оборони Козацьких часів, Гайдамацьким Яром, а також скельним Храмом дохристиянської доби із рельєфом релігійного змісту. Майже 6 000 років існує життя на цій мальовничий території, що розташована в долині злиття 3-х річок: Мурафи, Бушанки і Сухої Бушанки. Про це свідчать археологічні знахідки, датовані ще IV –III тисячоліттям до н.е.

21.06.2014 Громада "Червона Русь" (м.Львів) відсяткувала Свято Купала

21 червня 2014 року в Сколе, не березі річки Опір в національному парку "Сколівські Бескиди" Львівська громада Рідної Віри Українців-Русинів "Червона Русь" разом з  друзями - рідновірами із Стрия, Сколе, Івано-Франківська провели Свято Купала - одне з найвеличніших, основних чотирьох сонячних свят нашого народу, що святкується на літнє сонцестояння.


Громада «Вінець Бога» провела Купальське свято (2013 р.)

Громада Рідної Православної Віри «Вінець Бога» м. Вінниці провела 22 червня 2013 року в районі «Сабарів», на узбережжі священної для українців ріки Бог українське звичаєве свято Купала. Свято відбулося під гаслом «За Рідну Українську Віру».

Купальська Ватра на Дрогобиччині (2013р)

22-23 Кресеня (Червня) на Дрогобиччині відбудеться одне з сакральних і найдавніших українських свят - Свято Купала, Бога Літнього Сонцестояння, Бога молодості, краси, молодечої вибуялої волі, духовної нескоримості. Бога земних плодів, а також шлюбу!

 

Готуймося до Купальського свята! Купальські пісні

Настають найкоротші літні ночі — свято Купайла, і звідусіль — лісів, гаїв, берегів річок — линуть купальські співи. Через християнський вплив їх подекуди стали називати «петрівочними піснями». Купальські пісні — це переважно мрії дівчат про заміжжя, прощання з вільним життям, бо восени настає пора весіль. Зміст цих пісень язичницький, купальський.