29 | 04 | 2017

Героїчний Чин Карпатської України

Минає 73 роки від тих героїчних подій. Короткий час існування Української держави на теренах сьогоднішнього Закарпаття породив цілу когорту героїв.

 

 

Ми не знаємо більшості їхніх імен, тому що вмирали вони у вогні боротьби, часто далеко від батьківського дому, не знаємо навіть скільки їх було, тільки приблизно. їхню боротьбу угорська, польська, радянська пропаганда обливала брутальним брудом, фальсифікувала, замовчувала.

Сьогоднішнє молоде покоління українців мало що знає про ті події, про мету тої боротьби. Прикриваючи правду про свої злодійства, угорська окупаційна влада, а за нею й радянська, зробили все можливе, щоб переконати світ в тому, що ніякої боротьби не було. Ідеали Карпатської України було свідомо розтоптано і спаплюжено.

 

КОРОТКА ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

 

Карпатська Україна – протягом 1938-1939 рр. автономна Українська республіка у складі Чехословаччини, з 15 березня 1939р. - Українська незалежна держава (всенародно обраний парламент проголосив незалежність та обрав Президентом А.Волошина; чисельність населення – бл.550 тис. осіб). Після Мюнхенського договору між Великобританією та Францією з одного боку та Німеччиною й Італією з іншого щодо поділу Чехословаччини (30 вересня 1938 р.) складне становище останньої і боротьба українців за політичні права примусили чехословацький парламент 22 жовтня 1938р. ухвалити конституційний закон про автономію Карпатської України. 8 жовтня 1938 р. було утворено перший автономний уряд Карпатської України на чолі з А.Бродієм, якого за відверто проугорську політику через 20 днів було усунуто з посади. Натомість прем’єр-міністром призначено А.Волошина, який активно здійснював заходи, спрямовані на розбудову держави. Першочергову увагу в умовах боротьби з угорськими терористичними формуваннями було приділено створенню збройних сил. Організація народної самооборони “Карпатська Січ” постала на основі молодіжних організацій (передусім – "Пласт") і за підтримки Організації Українських Націоналістів. Рішенням Віденського арбітражу 2 листопада 1938 р. значна частина Карпатської України (Ужгородський, Мукачевський і Севлюський повіти) з містами Ужгород, Мукачеве і Берегове було приєднано до Угорщини. За цих умов столицю Карпатської України перенесено до м. Хуст. 12 лютого 1939 р. відбулись вибори до Сойму Карпатської України, у яких взяли участь 92,5% населення. За проурядову партію «Українське Національне Об’єднання» проголосували 92,4% виборців. 15 березня 1939 р. Сойм проголосив повну державну самостійність Карпатської України і схвалив Конституцію (Конституційний закон, ч.1), яка визначила державний устрій (президентська республіка). Президентом обрано А.Волошина. Державною мовою визнано українську, державним прапором - синьо-жовтий стяг, гербом – сполучення крайового герба (ведмідь у лівім червонім колі й чотири сині та три жовті смуги в правому півколі) з національним (тризуб Володимира). Державним гімном став гімн “Ще не вмерла Україна”. 15 березня 1939 р. хортистська Угорщина за підтримки гітлерівської Німеччини розпочала агресію проти Карпатської України. По суті оборона Карпатської України була першим збройним виступом українців проти фашизму. Саме з боїв на Закарпатті для українців розпочалась Друга Світова війна у той час, коли Сталін проводив спільні з Гітлером військові паради. У гірських районах загони “Карпатської Січі” продовжували боротьбу з угорськими регулярними частинами до кінця травня 1939 р. Таким чином, незалежна українська держава на Закарпатті стала важливим етапом національного державотворення, який продемонстрував , що Закарпаття – українська земля, жителі якої прагнуть соборної держави разом із співвітчизниками з інших українських земель.


АКЦЕНТИ У ТЕМІ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ

 

Карпатська Україна – як етап державотворення

Карпатська Україна є важливим етапом загальноукраїнського процесу державотворення та боротьби українців за незалежність у ХХ столітті. Тому радянська влада замовчувала саме існування Карпатської України, жорстоко переслідувала її творців (А. Волошина, Д. Климпуша, С. Клочурака, М. Долиная, Ю. Перевузника), які стали в'язнями ГУЛАГу. Багато інших учасників тих подій вижили лише завдяки еміграції. Усі вони вважалися українськими буржуазними націоналістами, ворогами радянської влади. Після поразки Української революції 1917–1921 рр. українські землі виявилися поділеними між кількома країнами. Карпатська Україна стала наступником доби УНР–ЗУНР, логічним виявом прагнення українців використати найменшу можливість для відновлення власної державності. Утворення Української держави на Закарпатті було не випадковим збігом обставин, а результатом багаторічної діяльності українських патріотичних сил у всіх сферах суспільного життя. Завдяки їх подвижницькій роботі невпинно зростала національна свідомість закарпатців, які за короткий час пройшли своєрідну еволюцію від „угорських русинів” до закарпатських українців, а через усвідомлення своєї ідентичності – до ідеї єдності з усім українським народом. У цьому велика заслуга Августина Волошина, всієї української інтелігенції та духовної еліти краю. Саме вони у 20-30-ті рр. XX ст. величезною політичною і культурно-просвітницькою працею зуміли підняти свідомість закарпатців до рівня українських загальнонаціональних потреб. Цьому також сприяли події 1919 року, коли 21 січня на Народних Зборах (Всекарпатський Конгрес) делегати висловилися за возз’єднання закарпатських земель у складі єдиної Української держави. В цей же час на Рахівщині і значній частині Мармарощини (з центром у с.Ясіня) утворилась Гуцульська республіка – українське державне утворення, що існувало з листопада 1918 по червень 1919 р. Показовим є зміст листівок, що масово розповсюджувались у 1938р. на Закарпатті. Ось текст однієї з них: «Надходить великий час, Закарпаття мусить стати самостійною Українською Державою, воно мусить стати зародком одної великої самостійної соборної держави від Попраду і Татрів аж до Каспійського моря і гір Кавказу. Стати тим зародком мусить бути для нас найбільшою честю! Ми горді, що якраз ми перші будемо тими, хто зачнуть відбудовувати Українську Державу! Що ми поможемо нашим братам скинути московське, польське й румунське ярмо. У цій відбудові поможе нам тільки єдність народу, велика віра в свої сили й віра в те, що Бог призначив нас повести свій народ до Волі!» Проголошення Карпатської України стало виявом прагнення закарпатців творити свою державу саме як українську, відтак засвідчило дискредитацію проугорських та москвофільських течій, яким на парламентських виборах абсолютна більшість населення відмовила у довірі.Карпатська Україна була повноцінним державним утворенням

У жовтні 1938 року прем’єр-міністром Карпатської України (на той час автономної Підкарпатської Русі) став отець Августин Волошин. Саме йому судилося очолити й привести національно-визвольний рух на Закарпатті до повної державності у березні 1939 року. Уряд А.Волошина був дієздатним, продуктивним і по-справжньому українським. Він дуже реалістично оцінював ситуацію та діяв відповідно для здобуття повної незалежності та збереження української держави на Закарпатті. Незважаючи на складну міжнародну ситуацію, відхід до Угорщини частини Закарпаття, вимушене перенесення столиці з Ужгорода до Хуста, уряду вдалося за короткий час досягти значних результатів. Так, було сформовано дієвий Кабінет міністрів, який складався з чотирьох міністерств: внутрішніх справ, шкільництва і народної освіти, юстиції та комунікацій. Було сформовано Службу безпеки, Управління поліції в Хусті,
відділ преси та пропаганди. Уряд А. Волошина швидко переконав населення у необхідності всенародного захисту кордонів краю. На початку листопада 1938 року була утворена організація народної оборони «Карпатська Січ». Загальна кількість вишколених січовиків невдовзі становила кілька тисяч. Було видано розпорядження про запровадження на території автономії державної української мови та введено в обіг назву «Карпатська Україна» замість «Підкарпатська Русь». У центрі уваги Уряду була адміністративна реформа. Зокрема, було видано розпорядження про передачу всієї влади Кабінету міністрів Карпатської України та обрання Сойму (парламенту), про створення Вищого суду і Вищої державної прокуратури. За короткий час було запроваджено жорстку вертикаль влади, завдяки чому вдалося стабілізувати соціально-економічну ситуацію, придушити саботажні акції, вирішити проблему безробіття. Планувалися серйозні
заходи з розвитку соціально-економічної сфери краю. Тріумфом української державності стали вибори до Сойму у лютому 1939 року. Із 92,5% населення, що взяли участь у виборах, 92,4% проголосували за список проурядової партії «Українське Національне Об’єднання», до якого увійшли українці та представники нацменшин. Вибори були легітимними і, як засвідчують очевидці, відбувались на демократичних засадах. Уряд А.Волошина підтримував відносини з державними та недержавними інституціями Чехо-Словаччини, Югославії, Румунії, Великобританії, Японії, США, Канади, Бельгії, а також Німеччини. Останнє було використано радянською пропагандою для звинувачення А. Волошина у співробітництві з нацистами. Такі звинувачення є безпідставними, оскільки, по-перше, на той час з Гітлером підтримували відносини багато країн, передусім СРСР, а сама нацистська Німеччина сприймалася по-іншому (ще не було Освенціма, Треблінки, інших злочинів проти людства). По-друге, від Німеччини, як і від всіх інших держав, А.Волошину потрібно було лише одне – гарантії непорушності кордонів Карпатської України. Як показала історія, Гітлер зробив інший вибір, віддавши українську державу на поталу близькому по духу режиму Хорті.

Створення Карпатської України – воля українців Закарпаття, підтримана співвітчизниками у світі.

Результати виборів до Сойму, походження (місце народження) лідерів держави, керівників адміністративних установ переконливо засвідчує – єдиним джерелом створення Карпатської України була політична воля закарпатських українців. Відновлення української державності на Закарпатті викликало велике піднесення серед українців у світі. Відомий педагог і громадський діяч Софія Русова писала в ті дні: «Ми, всі українці, і емігранти, і мешканці рідних земель, переживаємо в ці часи велике хвилювання: утиски проти нашого народу і в Польщі, і на Великій Україні доходять до неможливих ступенів, кров ллється, найкращі люди зникають. Тяжко живеться нашим братам і в Румунії. І ось серед цієї ночі страждань блиснула зірка. Міжнародні відносини склалися так, що Карпатська Україна, найменша частина великої соборної України, визволилася з-під чужого панування, має своє державне життя, свій рідний уряд. І гріє серце надія: почалось! Крок за кроком, одна земля за другою мусить визволитися і завдяки своїм зусиллям, і через комплекс міжнародних інтересів, що скупчуються навколо України». Як показовий приклад можна навести те, що полтавці й харків’яни, яких волею долі закинуло до далекого Ірану, в грудні 1938 року просили А. Волошина надати їм громадянство Карпатської України, звертаючись до нього «як до рідного батька, як до єдиної людини, що може допомогти», з проханням дати «дозвіл в’їзду до того шматка Рідної Землі, що є тепер під Вашою Високою Опікою”. Українці-патріоти не тільки вітали відродження національної державності у Закарпатті — вони були готові виступити зі зброєю в руках на її захист. Так, у формуваннях Карпатської Січі були вихідці з багатьох українських земель та країн світу. Серед тих, хто проливав свою кров за Карпатську Україну, студент медицини Михайлюк, Дебрин, Сагайдак, Небелюк і Орленко з Буковини. Серед полеглих на полі бою та замордованих окупантами — Зенон Косак, Михайло Колодзінський, Василь Бойчук, Михайло Марфієвич, Юліан Євчук, Тимко Праць з Галичини, Микола Більчек з Наддніпрянщини, Іван Паламарчук з Волині, Микола Крупа з Праги, Петро Лисюк з США. В певному сенсі навесні 1939 року Карпатська Україна виступила консолідуючим чинником для всього українства, яке мріяло про відновлення незалежної держави. Так, на заклик уряду А.Волошина про збір коштів на розбудову армії та держави відгукнулись тисячі українців США та Канади, масово кошти збирались й на території самого Закарпаття.

 

Закарпатці мужньо чинили опір загарбникам

Уряд А.Волошина зумів переконати населення в необхідності всенародного захисту краю. Загони самооборони були створені практично в кожному селі. Житель с. Синевірська Поляна І. Лобода писав у листі до батька у військо: «Ти нянько, стій на свойому місці і борони наші границі від мадярів, а ми тут в околиці будемо уважати на наших зрадників та безпощадно нищити…бандитів». Однак, за короткий час існування Карпатської України збудувати
потужні збройні сили було неможливо. 14-15 березня 1939 року з благословення А.Гітлера угорські війська групи «Схід» за наказом М.Хорті перейшли демаркаційну лінію між Карпатською Україною і Угорщиною та почали наступ на Хуст. По суті оборона Карпатської України була першим збройним виступом українців проти фашизму, адже режим Хорті був союзником Гітлера. Саме з боїв на Закарпатті для українців фактично розпочалась Друга Світова війна. У той час, коли Й.Сталін заявляв, що світова громадськість, використовуючи тему Карпатської Ураїни має на меті «поднять ярость Советского Союза против Германии, отравить атмосферу и спровоцировать конфликт с Германией без видимых на то оснований...» мужні захисники Карпатської України вступили в бій з фашизмом. Карпатська Січ в жорстоких виснажливих боях, не маючи достатнього матеріально-технічного забезпечення, мужньо оборонялася, чинила опір в різних
місцях Закарпаття. Угорські власті пізніше змушені були визнати, що під час березневих операцій в Карпатській Україні вони зазнали досить значних втрат. Найвідомішим є бій на Красному полі неподалік від Хуста 16 березня 1939 р. Відомості про нього знаходимо в основному у спогадах січовиків. Й.Сарвадій писав, що «в бою.. на Краснім полі взяло участь наблизько 1600 бійців». Яскраво описав бій на Красному полі його учасник письменник В.Гренджа-Донський: „... Тисянський міст біля Королева зайняли найкращі наші кулеметники і протягом майже 48 годин не перепустили ані одного гонвейда ані через міст, ані через Тису. Гонвейди намагалися прошитися танками, але барикади були добре побудовані і вогонь з "максимів" сипався на напасників. Угорці вислали човни, теж тієї днини ані човни не мали успіху. Розводнена Тиса була нашим союзником. Протягом всього дня 16 березня не пустили наші оборонці ані одного гонвейда через Тису. Вісім разів тієї днини загнали агресорів назад, хоч угорські літаки, міномети, гармати обстрілювали наші позиції, оборонці мужньо боронили нашу рідну Тису. Але вічна наша біда — брак амуніції
— та брак артилерії і протитанкових гармат запричинили те, що двоелементним бронемашинам пощастило продертися через Тису, теж і угорські літаки дошкуляли нашим оборонцям. Тут отже, на "Красному Полі", відбувалися дива. Страшна перевага могла зломити відважних оборонців тільки сімнадцятого березня перед полуднем, насадивши вночі човни, яких нам вже не вдалося відігнати ...” Підтверджені дані про втрати у цьому бою відсутні, хоча вважається, що для обох сторін вони обчислюються сотнями загиблих. Бій на Красному полі по праву вважається символом героїзму українців. Про нього багато писали у тогочасній пресі. Так, зокрема, польський часопис зі Львова «Нова зоря» зазначав: «Не дасться заперечити факту, що під Хустом відбулась велика битва, в якій з обох сторін полягло багато сот вояків. Мимо всієї симпатії до мадярів не можемо не підкреслити, що український народ … хоробро боровся». Організовані бої точились до 18 березня, потім переросли в партизанську боротьбу, яка тривала ще два місяці, до кінця травня 1939 року.

 

ДОКУМЕНТАЛЬНІ ДЖЕРЕЛА



МАНІФЕСТ ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ПІДКАРПАТТЯ
В МОВІ ЖИВЕ НАРІД

Кождий нарід лиш доти жиє, поки захоронить свою мову, свою народну культуру, свої традиції, звичаї та обичаї. Підкарпатський український нарід довгі віки жив у народній неволі, але в його душі не вгасала іскра Народного Духа, світила йому в темних часах лихоліття та підтримувала віру у кращу будучність. І нарід наш зберіг (вхоронив) та передав нам, своїм нащадкам, чарівну пісню, наші прекрасні стародавні звичаї і незіпсуту народну милозвучну рідну мову, яку цілий науковий світ називає українською…В перші часи нового життя не було тут жодного роздору, не було двох народів, не було двох культурних напрямків, була єдність, була любов і була
спільна праця. Та не сподобався наш гарний культурний розвиток деяким нашим заграничним сусідам і ворогам нашої республіки. Не сподобався і нашим домашнім колишнім мадяризаторам, денаціоналізаторам і москвофілям, які при кінці 1923 року зорґанізувалися і одверто зачали боротьбу против нашої мови, нашої культури й проти всього, що наше, що рідне, що нам миле… На таку підлу, руїнницьку роботу, на таке святотатське посягання на наш найдорожчий скарб, на наші народні святощі, на нашу рідну мову і культуру, ми— свідомі сини свого народу — без огляду на нашу реліґійну й партійну приналежність, без огляду на те, чи то інтеліґент, чи то селянин, чи робітник, не можемо дивитися з заложеними руками. Ми не можемо допустити, щоби хтось робив із нас, під назвою "русскій", москалів, а з наших дітей яничарів свого народу і духовних калік. Ми не можемо допустити до того, щоби на нашій прадідній землі, по інструкції відомих ворогів нашого народу і ворогів самої республіки, зробили з нас нігде не існуючий окремий "карпаторусскій народ", що числив би з одних 400—500 тисяч душ. Такий народець не може існувати, не може жити межи великими народами Європи, і такі наміри — то злобні спроби на наше цілковите винищення. Ми хочемо, щоби в наших школах учили нашою рідною мовою, котрою є одинока наша українська, а не москальська мова.
Нема сумніву, що на Підк. Русі не є двох народів. Нема тут жодних "русских", то є жодних москалів, нема жодних "Карпатороссів", але є лиш оден український нарід. Тому одному народові належить одна мова, одна культура і оден правопис. Для заманіфестування нашої української свідомості, сили й єдності, для установлення плану дальшої нашої праці і боротьби за нашу мову, культуру та кращу долю скликаємо на 17-го жовтня 1937 року ВСЕПРОСВІТЯНСЬКИЙ З’ЇЗД В УЖГОРОДІ.

Наша народна честь приказує нам масово появитися на тім з’їзді, показати свою силу, свою волю та домагатися усунення нашої народної кривди і дати належну відсіч всім ворогам нашого народу…В день з’їзду старинний Ужгород, це історичне місто князя Лаборця, цей наш культурний, економічний і політичний осередок має привітати тисячі й тисячі достойних потомків наших славних предків. В той день мають замаяти тут сотнями наші синьо-жовті краєві прапори, під якими разом з державними прапорами будемо походувати вулицями Ужгорода, мов дисципліноване народне військо, готове до бою, маніфестувати нашу єдність, нашу незломну силу та нашу волю і протестувати проти тих, що демократизм нашої республіки зловживають проти народньої культури і рідного слова, що наносять ганьбу науковій правді, яку найвищі учені люде (академія наук) у нашій державі голосять… По з’їзді розійдемося, як апостоли, і будемо проповідати нашу народну правду, освідомляти несвідомих наших братів, щоб вони з нами разом боролися і, як вірні та ревні вояки, на сторожі — на варті — наших народних прав, відбивали всякі ворожі напади і не допустили до того, щоб наша народна справа потерпіла кривду. І тоді сповняться віщі слова Великого Пророка:ДОКУМЕНТАЛЬНІ ДЖЕРЕЛА

МАНІФЕСТ ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ПІДКАРПАТТЯ
В МОВІ ЖИВЕ НАРІД

Кождий нарід лиш доти жиє, поки захоронить свою мову, свою народну культуру, свої традиції, звичаї та обичаї. Підкарпатський український нарід довгі віки жив у народній неволі, але в його душі не вгасала іскра Народного Духа, світила йому в темних часах лихоліття та підтримувала віру у кращу будучність. І нарід наш зберіг (вхоронив) та передав нам, своїм нащадкам, чарівну пісню, наші прекрасні стародавні звичаї і незіпсуту народну милозвучну рідну мову, яку цілий науковий світ називає українською…В перші часи нового життя не було тут жодного роздору, не було двох народів, не було двох культурних напрямків, була єдність, була любов і була
спільна праця. Та не сподобався наш гарний культурний розвиток деяким нашим заграничним сусідам і ворогам нашої республіки. Не сподобався і нашим домашнім колишнім мадяризаторам, денаціоналізаторам і москвофілям, які при кінці 1923 року зорґанізувалися і одверто зачали боротьбу против нашої мови, нашої культури й проти всього, що наше, що рідне, що нам миле… На таку підлу, руїнницьку роботу, на таке святотатське посягання на наш найдорожчий скарб, на наші народні святощі, на нашу рідну мову і культуру, ми— свідомі сини свого народу — без огляду на нашу реліґійну й партійну приналежність, без огляду на те, чи то інтеліґент, чи то селянин, чи робітник, не можемо дивитися з заложеними руками. Ми не можемо допустити, щоби хтось робив із нас, під назвою "русскій", москалів, а з наших дітей яничарів свого народу і духовних калік. Ми не можемо допустити до того, щоби на нашій прадідній землі, по інструкції відомих ворогів нашого народу і ворогів самої республіки, зробили з нас нігде не існуючий окремий "карпаторусскій народ", що числив би з одних 400—500 тисяч душ. Такий народець не може існувати, не може жити межи великими народами Європи, і такі наміри — то злобні спроби на наше цілковите винищення. Ми хочемо, щоби в наших школах учили нашою рідною мовою, котрою є одинока наша українська, а не москальська мова.
Нема сумніву, що на Підк. Русі не є двох народів. Нема тут жодних "русских", то є жодних москалів, нема жодних "Карпатороссів", але є лиш оден український нарід. Тому одному народові належить одна мова, одна культура і оден правопис. Для заманіфестування нашої української свідомості, сили й єдності, для установлення плану дальшої нашої праці і боротьби за нашу мову, культуру та кращу долю скликаємо на 17-го жовтня 1937 року ВСЕПРОСВІТЯНСЬКИЙ

З’ЇЗД В УЖГОРОДІ.

Наша народна честь приказує нам масово появитися на тім з’їзді, показати свою силу, свою волю та домагатися усунення нашої народної кривди і дати належну відсіч всім ворогам нашого народу…В день з’їзду старинний Ужгород, це історичне місто князя Лаборця, цей наш культурний, економічний і політичний осередок має привітати тисячі й тисячі достойних потомків наших славних предків. В той день мають замаяти тут сотнями наші синьо-жовті краєві прапори, під якими разом з державними прапорами будемо походувати вулицями Ужгорода, мов дисципліноване народне військо, готове до бою, маніфестувати нашу єдність, нашу незломну силу та нашу волю і протестувати проти тих, що демократизм нашої республіки зловживають проти народньої культури і рідного слова, що наносять ганьбу науковій правді, яку найвищі учені люде (академія наук) у нашій державі голосять… По з’їзді розійдемося, як апостоли, і будемо проповідати нашу народну правду, освідомляти несвідомих наших братів, щоб вони з нами разом боролися і, як вірні та ревні вояки, на сторожі — на варті — наших народних прав, відбивали всякі ворожі напади і не допустили до того, щоб наша народна справа потерпіла кривду. І тоді сповняться віщі слова Великого Пророка:

"Борітеся — поборете!
Вам Бог помагає;
За вас сила,
За вас воля
І правда святая ".
Дано в Ужгороді, дня 1. X. 1937.

МАНІФЕСТ ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ПІДКАРПАТТЯ. Видано у формі окремого плаката в друкарні оо. Василіян в Ужгороді й розповсюджено до початку Всепросвітянського з’їзду, який відбувся в Ужгороді 17 жовтня 1937 р.

МАНІФЕСТ УРЯДУ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ ДО ВСІХ ГРОМАДЯН КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ

Ми, Уряд Карпатської Русі, яку великодержави, що встановили остаточні границі дня 2 листопада 1938 р. у Відні, називали її природно Карпатською Україною, звертаємося в цю вирішальну хвилину з гарячим закликом до вас,
браття і сестри. Відірвання споконвічних наших городів Ужгороду й Мукачева від Карпатської України — це зранення нашої Батьківщини. Але в цій важкій хвилині пам’ятаймо те, що коштом тієї нашої рани здобуто українську державну самостійність. Цей важкий удар, що стрінув нас, не захитає нашої волі сповнити те велике завдання, яке оце поставила перед нами історія. Супроти нового стану речей, столицю нашої країни переносимо з забраного
Ужгороду до Хусту, до того міста, в якому 21 січня 1919 року проголошено перше бажання самостійності. Ми рішили взятися за історичний труд будови нашої обкроєної, однак до самостійності піднесеної країни. Між вами ходять агенти чужих інтересів, що застрашують вас, що ми на нашій обкроєній землі не зможемо жити, бо не буде з чого жити й на чім працювати. Та таке твердити може лише ваш ворог, що хотів би підчинити цілу нашу землю пануванню тих фальшивих "приятелів", що сьогодні забрали наші прадідні міста, хоч їм ті міста не потрібні, ні не принесуть їм ніякої користі. Ви повинні це знати, що наші вороги хотіли забрати всі скарби нашої землі, які забезпечать нам краще життя.
До розбудови нашої країни маємо забезпечені услів’я, тобто капітал і працівні сили, що допоможуть вашій владі повести вас до кращої будучності. Наша самостійна держава дає нам не тільки культурну і політичну свободу,
але й забезпечує також для нас хліб і працю. Вже цього року приступимо до будування нових доріг і залізниць. Закликаємо вас усіх, свідомих братів і сестер,
щоб ви на початках нашої самостійності показали себе гідними свободи й помагали владі в розбудові нашої держави. Хай пропадуть всякі реліґійні й класові спори, що їх досьогодні викликували між нами вороги нашого народу. Єдність нашого народу, спокій і порядок стануть найпевнішою запорукою скорого розвитку нашої держави. Історія й ми за свою правду. Для всіх наших дальших дій, які ми підприймемо у виконанні наших обов’язків, очікуємо твердого морального опертя населення Карпатської України і всього українського народу. Боже, нам допоможи сповнити наш відповідальний труд!

Ужгород, 3.ХІ.1938.
Д-р Авґустин ВОЛОШИН в.р. Прем ‘єр-міністр
Надруковано й розмножено у формі окремої листівки на початку листопада 1938 р. За Віденським арбітражем 2 листопада 1938 р., південно-західна (низинна)територія Закарпаття з містами Ужгород, Мукачево, Берегове відійшла до Угорщини. На решті території створено державу Карпатська Україна, яка увійшла до федеративної держави чехів, словаків і карпатських українців.

«Важлива година, яку переживаємо, вимагає від нас великих зусиль, щоб ми стали панами своєї Землі, щоб не зрадили славних заповітів нашого минулого і сповнили їх перед будучим! Не сміємо проспати того світанку свободи, що до нас завітав! Наш нарід довго терпів неволю і нужду, довно нас зневажали й наживалися нашим коштом. Тепер кажемо всім ворогам нашої свободи і щастя: НАСТАВ НОВИЙ ЧАС! НАС НЕ СПИНИТЬ ТЕПЕР НІЩО У ДАЛЬШІЙБОРОТЬБІ ЗА РІДНИЙ КРАЙ, ЗА КРАЩУ ДОЛЮ НАРОДУ! ...Хоронити мусимо національні й державні інтереси нашої держави, мусимо стати сильні й здібні оборонитися перед ворогами! Наш законний Уряд мусимо підперти всіми силами й постояти за Його правами! Сильні будемо тоді, коли не будемо стояти з голими руками протии ворогів і коли наш нарід перестане бути нуждарем, а буде мати забезпечене людське життя! Оснували ми Організацію Народної Оборони «Карпатська Січ», яка виписала на своєму прапорі такі кличі: ЗА ВЛАДУ НАРОДУ! ЗА ПРАЦЮ Й ХЛІБ! ЗА ЛАД І ДОБРОБУТ!»

З першої відозви Головної команди «Карпатської січі» до «Народу Карпатської України», листопад 1938 р.

РОЗПОРЯДЖЕННЯ ПРАВИТЕЛЬСТВА ПІДКАРПАТСЬКОЇ РУСІ З ДНЯ  25 ЛИСТОПАДА 1938 ПРО ДЕРЖАВНУ МОВУ

Правительство Карпатської Русі на основі § 8 мовного закону з дня 29 лютого 1920 чис. 122 Зб. з. і розп. наказує:
§1
Державною мовою в країні Підкарпатстької Русі є мова українська (малоруська).
§2
Особи чеської, словацької й російської (русскої, великорусскої), народності можуть вносити подання і в своїй материнській мові.
§3
Всі постанови, які суперечать §§ 1 і 2 цього розпорядження, касуються.
§4
Розпорядження це вступає в силу з днем оголошення і переведуть його всі міністри.

Міністр для управи Підк. Русі:
Авґустин ВОЛОШИН в. р.,
предсідник правительства

Надруковано в "Урядовому віснику" — Хуст, 1938 — ч. 3. — 6 грудня — C. 1 і газ. "Нова
Свобода". — 1938. — ч. 132. — 15 грудня.

ДО ВСІХ ГРОМАДЯН КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ!

Перед першим вибором до сойму Карпатської України уважаємо потрібним ще раз звернути увагу на історичну вагу цих виборів і в зв’язку з ними на обов’язки нашого громадянства.
Тепер, коли мільйони й мільйони наших братів та інших народів примушені
жити під чужим пануванням, Боже провидіння позволило нам, щоб ми, найменша
частина великого українського народу, на своїй прадідній землі самі собою управляли…
Національно свідомий і політично зрілий народ не розбивається на партії та партійки, не роздроблює дорогу народну енергію, але старається створити спільну програму творчої співпраці всіх верств народу, підпорядковуючи менш важні ціли великим завданням. Першою ознакою тої свідомості є обставина, що, заслугою нашої Національної Ради, бувші партії створили одну тільки партію: "Українське
Національне Об’єднання". Це Об’єднання подало одну тільки кандидатку листу до виборів. Між кандидатами знаходяться й представники наших лояльних національних меншин, які в будованні нашої держави Карпатської України хотять з нами разом щиро співпрацювати…Від сойму залежатиме дальший політичний і господарський розвиток нашого краю. Спільна листа є, власне, запорукою, що цей розвиток піде добрим шляхом, в чому будуть нам і надалі допомагати лояльні меншини: наші брати чехи та щирі приятелі німці і румуни. Національні меншини своїм вступленням на спільну листу доказали найкраще, що хочуть відтепер з нами щиро співпрацювати, й тому віримо, що часи ворожнечі та непорозумінь раз і назавжди покінчилися великим актом згоди в одному дружньому державнотворчому таборі.
 Божа поміч та спільна любов всіх громадян допоможе нам і нашій республіці вийти напевно на твердий шлях щасливої будуччини.
Всі разом, всі враз! У виборах голосуйте всі на одну спільну об’єднану листу!
Хай живе нова федеративна республіка українців, словаків і чехів!
Слава Україні!

Ю. РЕВАЙ міністр
о. др. А. ВОЛОШИН прем’єр міністрів
Надруковано в газ. "Нова Свобода". — 1939. — ч. 27. — 8 лютого

 

Родовіда. Родолюбіє
Рідна Віра Українців
Держава Роду Нашого
Нищення нашої спащини
Сучасний світ. Людство
Релігії у світі
Ми - Українці !
ljud37.jpg
Свята наша земля
pryr83.jpg
Нове на сайті

Час: деякі властивості. Дослідження

Що таке час? Це питання до сьогодні не є однозначним, і мабть до кращого, що на сучасному етпаі розвтику (чи, точніше, деградації) людства "час"  як фізична реальність не підвладна "науковцям".
Але наші прекди казали про Час. Згадаймо текст Велесової никги:

“Революціонер” – вечір пам’яті Олександра Капіноса у м.Львові 10.03.2015 р.

У м.Львові 10 березня, у вівторок, відбудеться вечір пам’яті Борця за Волю України, Героя Небесної Сотні Сашка Капіноса. Цього дня йому мав би виповнитися 31 рік. Запрошуємо студентську молодь та всіх бажаючих прийти та вшанувати світлу пам'ять Звитяжця. 

Громада "Вінець Бога" відсвяткувала свято Купала в Буші. (21.06.2014)

21 червня 2014 року представники нашої громади Рідної Віри «Вінець Бога» відвідали с.Буша Ямпільського району Вінницької області, яке відоме своїми історичними подіями героїчної оборони Козацьких часів, Гайдамацьким Яром, а також скельним Храмом дохристиянської доби із рельєфом релігійного змісту. Майже 6 000 років існує життя на цій мальовничий території, що розташована в долині злиття 3-х річок: Мурафи, Бушанки і Сухої Бушанки. Про це свідчать археологічні знахідки, датовані ще IV –III тисячоліттям до н.е.

21.06.2014 Громада "Червона Русь" (м.Львів) відсяткувала Свято Купала

21 червня 2014 року в Сколе, не березі річки Опір в національному парку "Сколівські Бескиди" Львівська громада Рідної Віри Українців-Русинів "Червона Русь" разом з  друзями - рідновірами із Стрия, Сколе, Івано-Франківська провели Свято Купала - одне з найвеличніших, основних чотирьох сонячних свят нашого народу, що святкується на літнє сонцестояння.


Знакова, історична подія світового значення: Перун повернувся і піднятий з Дніпра! Україна-Русь, пробудись!

   Дорогі  Браття і Сестри!
   У стольному граді Києві,  столиці України (столиці Русі) сталася знакова історична подія, важлива як для України і українського народу, так і для слов'янських народів та духовного поступу Людства.
   До берега ріки  Дніпра-Борисфена, у Видубичах, приплив скульптурний образ Перуна - захисника Русі, України (нащадка Русі), який був одним з головних Богів у пантеоні Русичів.
   ВІн поставлений у 2009 році  Старокиївській горі у Києві, був вночі таємно спиляний у 2012 році злочинцями.
   08 травня  2013 року  цей скульптурний образ піднятий з Дніпра. 

Декларація всенародного руху за відновлення конституційності і законності в України на Майдані Незалежності у м.Києві

Ради чого Українці боролись на Майдані?
Що в сьогоднішній ситуації МИ, УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД маємо вимагати від влади? 
Що нам у державі належить, чи ми в боргу перед кимось, чи інші держави винні нам? 
Хто керує Україною?
Українці є
в неволі, як за часів Т.Г.Шевченка - у своїй державі, вибореній ціною великої звитяги і страждань...

Чи є в Україні національний лідер?
Чи є організація, яка захищає, впрваджує в державну стратегію України  інтереси українців?
Чи є в Україні українська національна  ідея? Куди ми йдемо?
Чи є засадничою, керівною для українців  духовна система українського Роду - світогляд, розуміння Бога: саме наші, Предківські, споконвічні? 
Чи є в нашого народу духовна еліта, яка покаже керманичам, хай і майбутнім та всьому нашому етносу Шлях до визволення, до Щастя у своїй Державі?
 Хто дасть нам справжні, істинні знання - зараз для того, щб врятувати наш нарід?
Яка функція духовної (зокрема і релігійної) еліти в Україні?  

Це звернення, яке не побачили українці, було написане в часи Майдану  - але воно дає нам ключ до розуміння сьогоднішньої ситуації.

Світлана Сторожівська. Поезії]

Збірка поезії Світлани Сторожівської « Як сонце світу…», зачаровує чарівними картинами світу наших предків, автор віршів через призму себе тримаючись за  руку із сонцем занурює читачів у рідний світ уяви та явного.

 

Українське Різдво. Коляда. Свят-вечір.

Графічним символом українського календаря може бути восьмипроменева зірка. Календар цей напрочуд стрункий, симетричний: 4 пори року, 4 найбільші сонячні свята, що відповідають кожній із чотирьох сонячних фаз (сонцестояння і рівнодення).

СВЯТВЕЧІРНІ вірування лемків . Ворожіння

Напередодні Різдва найчастіше згадуються різні традиції, пов’язані з християнською символікою цього свята. Однак, думаю, варто не забувати й про його язичницькі витоки, адже воно, поки стало християнським святом народження Христа, було поганським святом народження Сонця, а разом з ним і Світу.

Статті, дотичні до теми
Найбільш переглянуті статті
Категорії статей
Канали новин
Свята Українців. Купала

Громада "Вінець Бога" відсвяткувала свято Купала в Буші. (21.06.2014)

21 червня 2014 року представники нашої громади Рідної Віри «Вінець Бога» відвідали с.Буша Ямпільського району Вінницької області, яке відоме своїми історичними подіями героїчної оборони Козацьких часів, Гайдамацьким Яром, а також скельним Храмом дохристиянської доби із рельєфом релігійного змісту. Майже 6 000 років існує життя на цій мальовничий території, що розташована в долині злиття 3-х річок: Мурафи, Бушанки і Сухої Бушанки. Про це свідчать археологічні знахідки, датовані ще IV –III тисячоліттям до н.е.

21.06.2014 Громада "Червона Русь" (м.Львів) відсяткувала Свято Купала

21 червня 2014 року в Сколе, не березі річки Опір в національному парку "Сколівські Бескиди" Львівська громада Рідної Віри Українців-Русинів "Червона Русь" разом з  друзями - рідновірами із Стрия, Сколе, Івано-Франківська провели Свято Купала - одне з найвеличніших, основних чотирьох сонячних свят нашого народу, що святкується на літнє сонцестояння.


Громада «Вінець Бога» провела Купальське свято (2013 р.)

Громада Рідної Православної Віри «Вінець Бога» м. Вінниці провела 22 червня 2013 року в районі «Сабарів», на узбережжі священної для українців ріки Бог українське звичаєве свято Купала. Свято відбулося під гаслом «За Рідну Українську Віру».

Купальська Ватра на Дрогобиччині (2013р)

22-23 Кресеня (Червня) на Дрогобиччині відбудеться одне з сакральних і найдавніших українських свят - Свято Купала, Бога Літнього Сонцестояння, Бога молодості, краси, молодечої вибуялої волі, духовної нескоримості. Бога земних плодів, а також шлюбу!

 

Готуймося до Купальського свята! Купальські пісні

Настають найкоротші літні ночі — свято Купайла, і звідусіль — лісів, гаїв, берегів річок — линуть купальські співи. Через християнський вплив їх подекуди стали називати «петрівочними піснями». Купальські пісні — це переважно мрії дівчат про заміжжя, прощання з вільним життям, бо восени настає пора весіль. Зміст цих пісень язичницький, купальський.