Рідна мова - всьому основа

Створено: Вівторок, 24 травня 2011, 19:57
Автор: Михайло Носа
Перегляди: 77048

 Михайло Носа24 травня - День слов'янської писемності і культури. В доважок до Дня української писемності та мови (9 листопада) і Міжнародного дня рідної мови (21 лютого) маємо ще одне "мовне" свято, а точніше - привід поміркувати про роль мови в нашому житті.

   Адже відомо, що мова є духовним скарбом народу, важливим фактором націє- та державотворення. За рідну мову страждають аж до ув'язнення (Іван Дзюба), самоспалення (Олекса Гірник), розстрілів на мітингах протестів (студенти в м.Дака).

 

   Світова спільнота, запроваджуючи такі свята, виходить з того, що половині з кількох тисяч мов загрожує зникнення. А оскільки кожна мова є неповторною картиною світу, важливим чинником формування світовідчуття, ідентифікації людини як представника спільноти, оскільки в мові закладено генотип і код нації, її ментальність, досвід її буття, зникнення будь-якої мови світу збіднює його, призводить до зникнення цілих народів і психо-лінгвістичних трагедій окремих індивідів. Чи не тому традиційно рівень злочинності, поширення СНІДу та інших бід вищі саме в регіонах найбільшої денаціоналізації?

   Іван Огієнко називав мову "найголовнішим і найміцнішим цементом, що об'єднує етнографічний народ і перетворює його в свідому націю".

   Щоб переконатись в неповторності мови, достатньо заглянути в будь-який перекладний словник і задуматись над етимологією слів, порівнявши їх у різних мовах, тобто - прослідкувати за називною функцією мови, спробувавши розгледіти прихований зміст (наприклад: лікарня - больница, шанувальник - поклонник, дружина - супруга тощо).

   Тобто, мова - результат своєрідного світовідчуття, і вона відповідно формує таке ж у мовців. Саме тому говоримо, що мова є генетичним кодом нації, завдяки якому людина дивиться на світ національно запрограмованими очима, формується ментальність нації і окремого індивіда.

   Подібні міркування не викликають заперечення в націоналістів чи "щирих" патріотів. Але в сучасному глобалізованому цинічно-прагматичному світі немало таких, які скептично ставляться до роздумів і навіть наукових досліджень у психолінгвістиці. Та виявляється, що є наукові дослідження в царині квантової фізики, які доводять органічну єдність людини і рідної мови у прив'язці до конкретної території. На думку вчених, мова є когеруючим чинником нації, за допомогою якого забезпечується функціонування п'ятого квантового фундаментального рівня буття (четвертий рівень - живий організм як система, шостий - всепланетарний, тобто, те, що В.Вернадський називав ноосферою). Детальніше про це можна прочитати, нагугливши  "Листи до приятелів. Журнал думки і чину", число 1, червень 2009.

   Заглибившись у міркування про роль мови в нашому житті, розумієш, чому маємо стільки свят, кільканадцять законопроектів про мови, серед яких і найодіозніший від правлячої коаліції, але не маємо чіткої державницької мовної політики хоча б на виконання Конституції і духу Європейської Хартії регіональних мов і мов меншин. Зате маємо п'яту колону, одіозного освітнього міністра, за якого українська мова зазнає ледь не прямих заборон, маємо цинічно-прагматичну владу, яка не переймається п'ятим рівнем буття.

   Зрештою, стає зрозуміло, чому з таким завзяттям просувається ідея "русского мира" . А ще небезвідомий К.Маркс писав, що живучи в країні, мовою народу не послуговується або гість-мандрівник, або окупант, або місцевий неосвічений індивід.

   То хто ж вони, наші неукраїномовні чинуші - гості, окупанти чи невігласи?

 

Михайло Носа

Викладач-методист. Просвітянин. Поет, публіцист, есеїст

 

Джерело: www.mukachevo.net   Блог Михайла Носи