- Деталі
-
Автор: Віталій Креслав
Дванадцять священних ночей триває народження Всесвіту, допоки Сонце на протязі дванадцяти місяців не пройде свій шлях – Коло Свароже і не ввійде у дванадцяте сузір’я – сузір’я Перуна.
Саме у цю останню ніч – 21-22 грудня і народжується молоде Сонце – Кола Дар.
День починає зростати, а світло Дажбоже збільшується, зігріваючи Природу, пробуджуючи її від зимового мороку. Разом із Колядою на землю сходять Предки наші та Рідні Боги – бог урожаю Спас та бог господарства Велес.На Святвечір вони перебувають у Дідуху аж до самого народження Молодого Місяця – Щедрий Вечір та Водосвяття – народження богині води Дани.
***
«Свароже! Ти, що сотворив світло,
ти єсть Бог світла, і Бог Прави, Яви і Нави,
— се бо маємо їх воістину.
І єсть ця істина наша,
що переможе темну силу
і виведе нас до блага»
(Велесова Книга, дошка 15-А).
Підготовка до свята починається рано-вранці із розпалення вогню в печі. Раніше цей священний вогонь добували тертям, зараз обряд спростився і вогонь стали розпалювати у печі з 12 полін, що припасаються протягом 12 днів. Всяка інша робота, окрім готування страв, у цей день неприпустима. Господар ходить по сусідах, збирає і віддає все позичене. У цю ніч ніщо не повинно ночувати поза домом, вся родина мусить бути в колі. Саме в цей час добре миритись із ворогами, щоб у новому році було мирно жити.
Як зайде Сонце, господар вносить до хати Дідуха, який від закінчення жнив перебував у хліві та вітається з усіма, ніби вперше побачив:
— Дай Боже здоров’я!
— Помагай Боже і Вам, — відказує господиня.— А що несеш?
— Несу злато, щоб увесь рік ми жили багато!
З цими словами господар віншує свою родину:
— Віншую вас щастям, здоров’ям, з цим Вечором Святим, щоб ви у щасті й здоров’ї ці свята провели та других дочекались — від ста літ до ста літ, поки Біг назначить вік!
Знаком до початку Святої Вечері є перша Зоря. Вона символізує єднання Неба і Землі. За народною легендою, у шлюбі небесного коваля Сварога і богині-рожаниці Лади народжується сонце-немовля – Даж Бо. Хто першим у родині завважить Різдвяну зірку, той буде щасливим повен рік.
Натхнені зоряним благословенням, господарі готуються достойно прийняти Коляду. У хаті повинно бути все прибрано, а стіл правильно застелений. На столі укладено тонкий шар сіна. Поверх першої скатертини, що для добрих духів, господиня стелить другу – для людей. У чотирьох кутках столу під скатертину господиня обов’язково кладе часник, відганяючи злих духів:
- Злая сило, темная сило, іди на болота, очерети, у глибокі води-прірви, куди курячий голос не доходить, куди світ-сонце не світить.
Іменем Творця, величі краси його світу, без якого не було б життя на Землі, господар з господинею запрошують до господи найповажніших гостей:
- Пресвятеє Сонечко, Місяцю ласкавий, Зорі ясні, Води рясні, йдіть до нас на Святу Вечерю – Кутю їсти!
Перший гостенько – ясне Соненько
Другий гостенько – ясний Місяченько,
Третій гостенько – дрібний Дощенько -
Сам милий Господь Бог.
Небесній тріаді господар облаштовує найпочесніше місце в хаті – покуття. Сонце завжди приходить в ризах, повних світла й тепла. Місяць опікується закоханими, тому дівчата можуть звертатися до нього за допомогою, коли хочуть щирого кохання.
Закликають до столу і нищівні сили, задобрюючи їх.
Мороза кличуть у вікно:
- Морозе, іди до нас вечерять, та не морозь ні телят, ні ягнят, ні гусей, ні курей.
Швидко повечерявши, хапають макогін, б’ють ним у святий стіл у своїй або сусідній хаті і проганяють Мороза:
Смерте, смерте, іди на ліси,
Смерть з Морозом танцювала,
танцювала і співала,
Йди на безвість, йди на море,
І ти, Морозе, великий і лисий,
а за море почвалала.
Не приходь до нас із своєї комори!
Господар кличе у двері чи вікно й інших гостей:
- Буйний вітре, палаючі Промені, люта Буре, лихе й зле – йдіть кутю їсти!
Проказавши тричі, додає:
- Кличу вас! Не йдете, то не йдіть і на жито, пшеницю та всяку пашницю.
Після цього, погрожуючи батогом чи сокирою, треба обернутись проти сонця і йти до хати не оглядаючись, щільно зачинити двері, до кінця вечері ніхто не повинен виходити з хати.
Біля Дідуха кладуть різні залізні речі, зокрема плуг як символ урожаю та плодів поля, щоби захистити дім від злих сил. Господар ховається під час вечері за сніп і питається рідних:
- Чи бачите мене, діти?
Ті хором відповідали:
- Не бачимо!
На це господар відповідав:
- Дай Бо, щоб и другого року не видно було світу за стіжками, за копами та снопами!
Трисвічник, що символізує явний світ (Яв), світ Богів (Прав) та світ померлих (Нав), освітлює дванадцять священних страв: кутю з медом, голубці, вареники, узвар, картоплю з товченим часником, ячмінну кашу, пироги з маком, варену кукурудзу та варені боби…
На столі обов’язково мусить стояти Кутя (Коливо) – ритуальна страва, їжа Сонця праведного, духів та добрих душ померлих. Зерно для куті береться зі снопа-Дідуха, щоб таким чином уся родина причастилася разом зі своїми предками. Біля Дідуха господиня кладе ще калач з дванадцяться ріжками. Число дванадцять – божественне. То все пам’ять про творення Всесвіту.
На Святій вечері не повинно бути страв з животини. У цей Святвечір усе живе повинно радіти золотоликому новонародженому. Даж Бо ходить у цю ніч по Землі, оглядає міста, села і господарства, довідується про статки господарів, визначає кожному щастя й долю. Опівночі на Різдво тварини розмовляють між собою і скаржаться на господаря, якщо він зле їх доглядає. На честь уродин сонця Коляди Всебог поблагословив худобу раз на рік говорити, і, почувши її скаргу, може покарати несумлінного. Якщо ж господар добре працював, прожив у гідності 12 місяців, то Бог дасть і врожай, і приплід, і новонароджені душі – нових членів Родини.
Після вечері діти починають колядувати, а мати дає їм за це печиво та цукерки. Під кінець уся сім’я співає колядки на честь бога Коляди. Вдень їх ніколи не співали, адже ними величали Молоде Сонце, Місяць та Зорі:
Як ще не було початку світа,
То ще не було неба ні землі,
А лише було широке море,
А на тім морі явір зелений,
А на тім яворі три голубки,
Три голубочки раду радили:
Як би ми, браття, світ поставили?
Ой, ходім, браття, аж на дно моря
Та там добудем дрібного піску.
Toy пісок дрібний посієм всюди,
Та встане з него свята землиця,
Та буде тамки золотий камінь,
З того каміння то буде сонце,
То буде сонце і місяць ясний,
Рум’яна зоря і звізди прекрасні.
Потім мати і батько виряджають дітей рознести трохи куті та інші дарунки до своїх родичів та близьких. Увечері приходять колядники й колядують надворі під вікнами, а в хаті бажають господарям щастя й здоров’я:
Ци дома, дома, сам пан господар?
Ой дай Боже!
Ой ми-ж бо знаємо, господар дома!
Він сидить собі по конец стола,
По конец стола йиворового.
Йа на тім столі три кубки стойи,
У однім кубку солодок медок,
Йа в другім кубку багрове пивце,
Йа в третім кубку зелене винце.
Солодок медок на свйитий вечір,
Багрове пивце д’свйитому Різдву,
Зелене винце людям на закін!
Ой дай Боже!
Як бачимо, Коляда – це Світло. Всеперемагаюче, молоде і життєстверджуюче. Воно щороку народжується, щоби подарувати людським душам радість буття, щоби нагадати нам, що ми, українці – одна родина, поєднана священними знаннями та звичаями. І ніщо не змогло, не зможе побороти нас, змусити відмовитись зустрічати Сонце чи забути колядки. Допоки у цьому дійстві бере участь сам Бог, доти він обирає нам долю і ми куємо її 12 місяців щороку.
Тож будем достойні Кола-Дару!
Щасливого Вам Різдва!
Література:
1. Войтович В. Міфи та легенди давньої України. —. Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005. — 392 с.: іл. Серія “Золота пектораль”
2. Воропай О. Звичаї нашого народу – К.: Оберіг, 1991.
3. Хромлива – Щур Л. Українські народні звичаї в сучасному побуті – Лівів: Фенікс 1990
Свята Наша Спадщина 